Архілох: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
+ Вікісховище |
TeoBot (обговорення | внесок) м checkwiki за допомогою AWB |
||
Рядок 8:
Існує легенда про те, що одного разу юний Архілох за наказом батька погнав у сусіднє селище на продаж корову. При світлі місяця він помітив якихось жінок, що підійшли до нього зі сміхом і жартами, пропонуючи продати корову їм. Не встиг Архілох відповісти, як вони зникли, залишивши біля його ніг ліру. Вдома ніхто не повірив йому, але через те, що корову ніде не могли знайти, батько відправився в [[Дельфи]] й там дістав від [[оракул]]а відповідь: синові призначено набути безсмертної слави.
Відомо, що все життя поета супроводжувала бідність і він змушений був стати воїном-найманцем. Воював у Фракії, на острові [[Евбея]], захищав грецьку колонію на острові Фасос, засновану ще його дідом, загинув у бою на острові Наксос. Про свою небезпечну професію він сам свідчив:
''Хліб мій на списі замішаний; теж і вино я на списі''
''Маю ісмарське, і п’ю, спершись на списа також.''
(переклад [[Григорій Кочур|Г. Кочура]])
Рядок 18:
В цьому вірші втілився дух воїнського життя, де слово «спис» є ключовим. Перше вживання цього слова («хліб мій на списі замішаний») сприймається метафорично: він заробляв гроші («хліб»), наймаючись до когось на час бойових дій (де застосовував списа). А друге («вино я на списі маю») є реальним фактом, адже еллінські вояки на марші носили на списах вузлики з харчами, де було й вино.
Безперервні бої виховують у ньому і філософське ставлення до життя, що уявляється йому продовженням битви. Поет радить завжди бути стійким і зносити удари долі. Крім того, поет вважає, що майбутнє людини залежить від долі і випадку.
Архілох жив в епоху запеклих соціально-політичних конфліктів і яскраво зобразив у своїх віршах, від яких залишилися лише уривки, життєві поневіряння відщепенця від свого класу. Архілох писав епіграми, елегії, гімни. Але особливо славилися його уїдливі [[ямб]]и. У віршах Архілоха ми вперше зустрічаємо [[шестистопний ямб]], що згодом став пануючим в грецькій і римській драмі. Архілох створив [[епод]] — строфу, що складається з ямбічного і дактилічного вірша (ахіллесова'' строфа''), добре відому нам по наслідуванню [[Горацій|Горація]].
Рядок 24:
За переказом, Архілох не дожив до старості. Він все життя воював і навіть загинув між військами двох еллінських островів – Пароса і Наксоса. Хоч Архілох був мужнім, це вже була зовсім не та «класична» мужність, не та героїка, яку проповідував у своєму епосі [[Гомер]]. Якщо для героїв Гомера повернутися без щита означало б довічну ганьбу, адже кредо тієї героїчної доби втілювалося у вислові «зі щитом (перемога) або на щиті (смерть)». Та Архілох писав, що під час одного з боїв свого щита загубив і його зараз носить ворог, але він, Архілох, цим не переймається і купить собі нового щита:
''Хтось із саійців щитом моїм нині хизується, певно:''
''Славний був щит, але ба, кинуть в кущі довелось —''
''Душу зате я зберіг, ну а щит? Та що мені щит той?''
''Хай собі!.. Інший куплю — гіршим не буде, либонь.''
Рядок 34:
(переклад [[Андрій Содомора|А. Содомори]]).
Та й посмертна слава поміж нащадками його цікавить значно менше, ніж героїв «Іліади». Згадаймо слова [[Гектор]]а перед останнім в його житті двобоєм з [[Ахілл]]ом:
''Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави…''
''Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!...''
Тож абсолютним дисонансом Гомеровим віршам звучать рядки Архілоха:
''Хто помер той не діждеться ні пошани в громадян''
''Ні хвали: живі — в живих ми ласки квапимось собі''
''Запобігти; жереб мертвих щонайгірший був і є.''
Рядок 61:
Архілох був першим і найвидатнішим представником ямбічної лірики, хоч писав також елегійні вірші. Його філософія відповідала новій суспільній моралі, що відкидала всі традиції й правила аристократії. Сам Архілох це підтверджує і життям, і поведінкою. Так, він не звертав уваги на закиди недоброзичливців, відкрито поривав з деякими традиціями, був завжди у відвертий своїх почуттях.
Саме у віршах Архілоха дослідники знайшли першу реальну історичну дату (а отже це перша історична дата у всій античній літературі) – це 6 квітня 648 р. до н.е. Це день затемнення сонця і вчені точно встановили його. Для Архілоха, поета, який знаходився на межі двох світів: старого, героїчного (доби Гомера), і нового, авантюрно-прагматичного, який відірвався від першого, але не повністю сприйняв другий і з цих світів, затемнення сонця стало наче символом «затемнення людської долі», її непередбаченості. Він чи не вперше в світі висловив думку, що людина – лише маленька піщинка у вихору земного життя (лейтмотив літератури [[бароко]] а також [[модернізм]]у):
''Що б назвав ти неможливим, несподіваним, а чи —''
Рядок 75:
''Можна, тож було б не диво, якби звір якогось дня''
''В морі звичаєм дельфінів розважатися почав''
''Ну а ті з осель їм любих, із обіймів хвиль лунких —''
Рядок 85:
Дуже близько до концепції цього вірша уявляється провідна думка наступного, де також іде мова про непередбачуваність людської долі, яку вирішують виключно боги, але не сама людина:
''Всі шляхи богам відкриті —''
''Часто з чорної землі''
Рядок 93:
''А не раз по волі їх''
''Самовпевнені і горді,''
''Мов підкошені падуть.''
''І тоді за лихом лихо''
''Гне їм спину, і вони''
''Йдуть по світу жебраками''
''Без думок і без мети.''
(переклад А.Содомори)
Рядок 139:
Сам Архілох називав свою поезію і ліру «солодким даром [[Музи|Муз]]», а себе — «глашатаєм» і «воїном». Відповідно до тієї самої легенди, він по новому почав співати нові пісні, ввів на Паросі новий культ [[Діоніс]]а. Але співвітчизники поета вороже зустріли ці нововведення і навіть обвинуватили його в безбожництві. Тоді за співака заступився сам [[Діоніс]], жорстоко покаравши паросців, і ті, за порадою [[Аполлон]]а, покаялися і по заслугах оцінили Архілоха.
Поет одним із перших у грецькій літературі висуває ідею золотої середини, яка надзвичайно чітко пізніше буде сформульована римським поетом [[
Під час перебування в Греції Архілох відвідав Олімпію, де написав гімн на честь Геракла, засновника Олімпійських ігор. Цей гімн із популярним приспівом «тенелла» пізніше протягом багатьох століть виконувався на цих іграх.
| |||