|
Потрібно зазначити, що в [[Україна|Україні]] ВК включена до нової програми з [[українська література|української літератури]] для середніх та вищих навчальних закладів<ref>http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=715</ref>.
{{Not verified}}
По-перше, ця книга - не одинока ні сама по собі, ні своїми пригодами. Петербурзький колекціонер - дворянин О.І. Сулакадзев на початку XIX ст. зібрав більше 300 подібних раритетів. Серед них були "Боянова пісня Славену" IV ст., "Путнік" того ж століття, "Коледник дунайця Яловця" V ст., "Волховник Колотог Путисила" VI ст., Молитовник св. князя Володимира Х ст. та інші. З них зберіглась лише - нещодавно знайдена і оприлюднена - копія пісні Бояна. "Велесова книга" могла потрапити до маєтку Донців-Захаржевських через приятеля Сулакадзева, іншого колекціонера П.П. Дубровського. Він був співробітником російського посольства в Парижі під час Великої Французької революції і, користуючись моментом, придбав книги з бібліотеки королеви Анни - які вона отримала в придане від свого батька Ярослава Мудрого і які зберігались, напевно, в монастирі заснованого Анною абатства Санліс... Сучасний дослідник-аматор О.І. Асов, що оприлюднив наведені вище відомості (А.И. Асов. Славянские руны и "Боянов гимн". - М., 2000; ін.), розповідає також драматичну історію відкриття й публікації сербським етнографом-мовознавцем С.І. Верковичем слов'янської Вєти - навіть мовою спорідненого з індоарійськими Ведами, - яку зберегли родопські болгари. Після публікації Вєти в Белграді й Петербурзі в 1864-1881 роках, наявність її в Родопах була ретельно перевірена й підтверджена авторитетними фахівцями з Франції, - але російські вчені на IX з'їзді славістів у Казані проголосували за невизнання, й з тих пір академічна наука проблему цю ігнорує; як і зібрання О.І. Сулакадзева.
Друге свідчення на користь достовірності ВК - інформативна неможливість такої підробки не те що аматорами, але й будь-якими академіями наук XIX ст. "Покажіть мені того генія!" - вигукнув Олександр Пушкін при розмові про можливість тогочасної фальсифікації "Слова о полку Ігореві".
По-третє, ВК містить у своїй міфології календарі, які молода наука астроархеологія почала вивчати лише з середини XX ст.; Ю.П. Миролюбову чи ще якомусь можливому фальсифікатору "дерев'яної книги" ці календарі були невідомі.
По-четверте, аратто-арійські або аріянські підвалини історії Русі було розкрито вперше в указаних вище монографіях 1995-1999 років, та й більшість ключових фактів до них відкрилась вже після перших публікацій "Велесової книги".
Найважливішим, по-п'яте, з цих ключів є писемна традиція. На час знахідки й опрацювання ВК науці було відомо, що рунична писемність ВК і т.п. походить від пелазпйсько-етруської, яка передувала грецькій та римській і успадкоємлювала найдавнішу в світі абетку Трої середини II тисячоліття до Різдва Христового. Жива традиція таких рун проіснувала в середовищі російських масонів принаймні до XVII ст. включно, а може й до часів Дубровського та Сулакадзева; її ж, напевно, засвідчив св. Кирилл, якого разом зі св. Мефодієм несправедливо вважають творцями слов'янської писемності. Будучи в тавридському Корсуні, майбутній святий "знайшов тут Євангеліє й Псалтир, руським письмом писані, й... розібрав літери голосні та согласні, й, творячи молитву Богові, скоро почав читати та викладати...". Витоки троянської, та й загалом найпершої в світі писемності почали відкриватись після виходу монографії видатного українського археолога В.М. Даниленка "Кам'яна Могила" (К., 1986). Вона знаходиться недалеко від Мелітополя на Запоріжжі й містить в своїх печерах та гротах найдавніший літопис - спочатку в вигляді малюнків, мамонтів і чаклунів, символів та календарних позначок з XII (зі згадками до XIX) тис до Р.Х., а з рубежа VIII - VII тисячоліть вже й записи імен подій, міфів. Міфічна давнина в 20000 років відповідає 196 століттям існування Землі (за етнографічним записом XIX ст. на Київщині) та глибині історичної пам'яті слов'ян (за Б.О. Рибаковим і Ю.О. Шиловим) та Велесової книги. (2а, 4б)
Учні Даниленка - Ю.О.Шилов і Б.Д. Михаилов - залучили до розшифровки літопису Кам'яної Могили російського шумеролога-мовознавця А.Г. Кифішина, який не тільки його прочитав, але й показав більш пізні аналоги з сусідніх відносно Трої областей Анатолії і Балкан та з бібліотек Шумеру. А в районі К. Могили в оріянсько-пелазгіиських підкурганних похованнях інгульської культури початку II тис. до Р.Х. співробітник Інституту археології НАНУ С.Ж.Пустовалов знайшов написи, які можна вважати пратроянськими. Щоправда, автор відкриття вважає їх семітськими - але то на совісті його, та академічної установи де він прац{{Джерело?}}
=== Противники справжності ВК. ===
|
