Литвин Володимир Михайлович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Біографічні дані
Немає опису редагування
Рядок 62:
| кінець3 = }}
 
'''Литви́н Володи́мир Миха́йлович''' (нар. [[28 квітня]] [[1956]], [[село]] [[Слобода-Романівська]] [[Новоград-Волинський район|Новоград-Волинського району]] [[Житомирська область|Житомирської області]]) — український політик, голова Адміністрації Президента (1999-2002),[[голова Верховної Ради України]] у 2002 — 2006 роках та з [[9 грудня]] [[2008]] року до [[6 грудня]] [[2012]], доктор історичних наук, професор, дійсний член Національної[[Національна академіїакадемія наук України.|Національної Авторакадемії понаднаук 570 наукових працьУкраїни]].
 
4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною Радою контроверсійного закону «[[Про засади державної мовної політики]]»<ref name="resign" />, але вона не була прийнята. Голова [[Народна партія (Україна)|Народної партії]] (з 2004). [[Герой України]] (2004).
 
Скандально відомий через участь у [[Гонгадзе Георгій Русланович|справі Гонгадзе]] та [[Касетний скандал|«касетному скандалі»]]. Учасник подій навколо Помаранчевої революції (2004), ратифікації [[Харківські угоди|Харківських угод з Російською Федерацією]] (2010), прийняття [[Закон України «Про засади державної мовної політики»|Закону про засади державної мовної політики]] (2012), [[Диктаторські закони 16 січня|«диктаторських законів»]] (2014). Декілька разів був об'єктом звинувачень у науковому та публіцистичному плагіаті.
 
== Біографічні відомості ==
Народився [[28 квітня]] [[1956]] року в селі [[Слобода-Романівська]] [[Новоград-Волинський район|Новоград-Волинського району]] [[Житомирська область|Житомирської області]] в селянській родині.
 
У [[1973]] вступив на історичний факультет [[Київський університет|Київського університету]]. Після закінчення навчання у [[1978]] був аспірантом, а пізніше викладачем.
 
У 1978&nbsp;— [[1994|1986]]&nbsp;рр. працював у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка - старшим методистом учбового відділу ректорату, помічником ректора, старшим викладачем історичного факультету.
 
У [[1984]] захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966–1975&nbsp;рр.)»<ref>[http://nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2006-04/a11-12.pdf Вісник НАН України, 2006, №&nbsp;4]</ref>.
Рядок 79 ⟶ 81:
З серпня [[1994]] року за пропозицією [[Разумков Олександр Васильович|Олександра Разумкова]] Литвин став помічником [[Президент України|Президента]] [[Кучма Леонід Данилович|Леоніда Кучми]] з питань внутрішньої політики.<ref name="korr"/>
 
У 1995 захистив своюдисертацію книгуна ступінь доктора історичних наук за власною книгою «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)».
 
З 1997 року є [[член-кореспондент]]ом [[Національна академія наук України|Національної академії наук України]]. З 2003&nbsp;року — дійсний член НАНУ, а з 2006 — віце-президент НАНУ.
Рядок 116 ⟶ 118:
[[1991]]&nbsp;р. для журналу «Політика і час» Володимир Литвин написав статтю про Українську міжпартійну асамблею. Кілька абзаців із праці політолога Олексія Гараня «До волі: через національний конгрес» переписав без посилання на джерело.
 
[[19 січня]] [[2002]]&nbsp;р. Володимир Литвин опублікував у газеті «[[Факты и комментарии]]» статтю «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». За кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще [[1999]]&nbsp;р. для журналу «Foreign Policy»<ref>{{cite news|url=http://www.dt.ua/articles/27180?print|title=Автора!!! (інтерв’ю з Томасом Карозерсом)|publisher=[[Дзеркало тижня]], №4 (379), 2-8 лютого 2002|date=|accessdate=18.9.2007}}</ref><ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/01/25/2986578/ Саша Волкова, Лілія Уліткіна, Влад Михненко. Литвин&nbsp;— краде по дрібницях. Поки що лише статті. Українська правда, 25.01.2002]</ref>.
 
Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/1/2986712/ Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002]</ref> Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/26/2987217/ Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002]</ref>
Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002]</ref>
 
Сам він згодом згадував про цей інцидент так, що будучи лідером блоку «За єдину Україну!» «Штаб рекомендував мені людей, які підготували від мого імені публікацію. Я її подивився, підправив. Вона вийшла. Через кілька днів у іншому виданні з'явилася стаття, в якій мене звинуватили в плагіаті. Я намагався захищатися, говорив, що це загальноприйнята практика у передвиборчій кампанії. Переконував: невже я через двох сторінок тексту свідомо пішов би на те, щоб в період передвиборної кампанії "передирати" публікацію? Якби я хотів привласнити чужу роботу, я б її змінив до невпізнання. Проте мені досі про це нагадують. Це був досить потужний удар по мені, по моїй репутації вченого».[http://focus.ua/country/199102/]