Нова Сербія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Kp1964 (обговорення | внесок) |
Kp1964 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 6:
== Загальний опис ==
[[Файл:Запорожжя 18ст..svg|thumb|right|250px|Вольності Війська Запорізького згідно [[Лубенський договір|Лубенського Договору]] з позначенням відданих територій під Ново-Сербію та [[Слов'яносербія|Слов'яно-Сербію]] ]]▼
Нову [[Сербія|Сербію]] було створено як військово-поселенську територію в [[1752]] року за розпорядженням російського уряду (указ [[29 грудня]] [[1751]] року). В Нову Сербію переселялися серби з південного кордону володінь [[Габсбурги|Габсбургів]] (з [[1804]] р. — [[Австрійська Імперія|Австрійської Імперії]]), за річками [[Дунай|Дунаєм]], [[Тиса|Тисою]] і [[Мориш]]ем. Серби мали на тому кордоні з [[Туреччина|Туреччиною]] щось на зразок козацьких кордонів.
Рядок 34 ⟶ 32:
== Відносини з запорожцями ==
Запорожці вороже сприйняли появу нових переселенців на [[Лубенський договір|своїх вольностях]] і скаржилися на них до [[Санкт-Петербург|столиці]]. Через це регулярними були суперечки, збройні сутички та взаємні вбивства. «Новосерби» натомість, отримавши значні посади та маючи доступ до імператриці, також постійно скаржилися на запорожців, що стало одним з приводів [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|ліквідації Запорозької Січі у 1775 р.]]▼
▲[[Файл:Запорожжя 18ст..svg|thumb|right|250px|Вольності Війська Запорізького згідно [[Лубенський договір|Лубенського Договору]] з позначенням відданих територій під Ново-Сербію та [[Слов'яносербія|Слов'яно-Сербію]]
▲Запорожці вороже сприйняли появу нових переселенців на [[Лубенський договір|своїх вольностях]] і скаржилися на них до [[Санкт-Петербург|столиці]]. Через це регулярними були суперечки, збройні сутички та взаємні вбивства. «Новосерби» натомість, отримавши значні посади та маючи доступ до імператриці, також постійно скаржилися на запорожців, що, на думку [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.Яворницького]], стало одним з приводів [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|ліквідації Запорозької Січі у 1775 р.]]
{{цитата|''«Приводом до знищення Запорозької Січі стали нескінченні скарги Катерині II на запорожців з боку іноземних вихідців, які викликані були до Росії ще за царювання Єлизавети Петрівни і своїми поселеннями зайняли східні і західні краї запорозьких вольностей, заснувавши на заході Єлисаветград, на сході Луганськ. То були болгари, румуни, угорці, серби, відомі під загальним найменуванням ново-сербів і слов'яно-сербів. Вони здавлювали запорожців з двох сторін, як здавлює людину величезного розміру гадина своїми кільцями. Неточні розмежування земельних кордонів між прибульцями і запорожцями викликали часто суперечки, що переходили в бійки, і навіть вбивства з одного і з іншого боку. Оберігаючи свої вільності від загарбників, запорожці посилали до столиці скарги за скаргами. Але де ж їм, малим людям, було боротися з такими великими людьми, як Хорвати, Милорадовичи, Депрерадовічі, Шевічі та інші, які, перейшовши з закордону у Росію, швидко отримували і землю, і високі чини та мали доступ до самого царського престолу. У столиці запорожців трактували як диких людей, грабіжників, вбивць, які повинні підлягати політичній карі.»{{oq|ru|''«Поводом к уничтожению Запорожской Сечи послужили бесконечные жалобы Екатерине II на запорожцев со стороны иноземных выходцев, которые вызваны были в Россию еще в царствование Елизаветы Петровны и своими поселениями заняли восточные и западные окраины запорожских вольностей, основав на западе Елисаветград, на востоке Луганск. То были болгары, румыны, венгры, сербы, известные под общим наименованием ново-сербов и славяно-сербов. Они сдавливали запорожцев с двух сторон, как сдавливает человека огромного размера гад своими кольцами.
Неточные размежевания земельных границ между пришельцами и запорожцами вызывали часто споры, переходившие в драки, и даже убийства с одной и с другой стороны. '''Оберегая свои вольности от захватчиков, запорожцы посылали в столицу жалобы за жалобами.''' Но где же им, малым людям, было бороться с такими великими людьми, как Хорваты, Милорадовичи, Депрерадовичи, Шевичи и другие, которые, перейдя из заграницы в Россию, скоро получали и землю, и высокие чины и имели доступ до самого царского престола. В столице запорожцев трактовали как диких людей, как грабителей, как убийц, которые должны подлежать политической каре.
Это и привело к тому, что в 1775 году 4 июня Запорожской Сечи не стало.»''<ref>[http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=57 Д. І. Яворницький. Історія міста Катеринослава стор.3]</ref>}}}}
| |||