Парауретральні залози: відмінності між версіями

Термін «залози Літтре», який зустрічається у деяких підручниках, є не зовсім точним: французький анатом [[{{Нп|Алексис Літтре]]|||Alexis Littré}} описав не парауретральні залози, а зовнішній [[сфінктер]] сечівника, помилково прийнявши його за залозу<ref>{{Cite web|url = http://bigmeden.ru/article/Литре_Грыжа|title = Большая Медицинская Энциклопедия|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>.

Парауретральні залози розташовані на передній стінці піхви, навколо нижньої ділянки сечівника. Двома протоками, які звуться Скіновими, вони відкриваються назовні, по обидва боки від сечівникового отвору. Окрім цих проток, існують численні протоки і пазухи, кількість яких коливається від 6 до 31. Вони формують обширнувелику мережу навколо жіночої [[Уретра|уретри]], здебільшого по задній та бокових стінках. Більшість з них відкривається у дистальну частину сечівника, кінцеві гілки деяких великих проток часто простираються на значну відстань уздовж його і можуть навіть входити на кілька міліметрів у [[сечовий міхур]]. Небагато парауретральних проток відкриваються у проксимальну частину уретри.

[[Секрет (фізіологія)|Секрет]] парауретральних залоз грає роль захисного бар'єра для сечівника під час зносин, припускають, що виділення секрету аналогічно [[Секреція|секреції]] чоловічої простати. Також вважають, що секрет має протимікробну активність, а самі залози — механізмом локального захисту від мікробної атаки. Згідно спостереженням різних авторів, залози піддаються значним змінам протягом життя: під час вагітності гіпертрофуються, у післяпологовому періоді —піддаються інволюції, а після менопаузи — атрофуються<ref name=":0">{{Cite web|url = http://www.urogynecology.ru/diseases/urogynecology/parauretra-kist/anatomy-and-physiology-of-paraurethral-glands/|title = Анатомия и физиология парауретральных желез|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>.

Оскільки парауретральні залози дедалі більш сприймаються лише як різні версії однієї і тієї ж передміхурової залози, деякі дослідники перестають їх називати парауретральними залозами або залозами Скіна і визначають їх як жіночу передміхурову залозу. Їхній секрет має склад, подібний до рідини, яка утворюється у чоловіків в передміхуровій залозі, що містить біохімічні маркери статевої функції. При дослідженні за допомогою [[Електронний мікроскоп|електронного мікроскопа]], обидві залози показують схожі структури секреції, і обидві діють схоже при дослідженні на простатоспецифічний [[антиген]] і на простатоспецифічну {{Нп|кисла фосфатаза|кислу фосфатазу||Acid phosphatase}}<ref>{{Cite web|url = https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/10668204|title = The female prostate and prostate-specific antigen. Immunohistochemical localization, implications of this prostate marker in women and reasons for using the term "prostate" in the human female.|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>.

Уперше описані у 1672 році нідерландським анатомом [[Реньє{{Нп|Рен'є де Грааф|РеньєРен'є де Граафом]]||Regnier de Graaf}}, який звернув увагу на їхнє запалення під час [[Гонорея|гонореї]]. Він вже тоді назвав їх «жіночою простатою»<ref name=":0" />. Потім їх описав французький анатом [[Альфонс Герен]], через що певний час вони звалися Гереновими залозами. Далі йдуть описи італійського анатома [[{{Нп|Джованні Батиста Морганьї|Д. Б. Морганьї]]||Giovanni Battista Morgagni}}. Але свою назву вони отримали на честь шотландського гінеколога [[Александр{{Нп|Олександр Скін|АлександраОлександра Скіна]]||Alexander Skene}}, який докладно їх описав у 1880 році<ref>{{Cite web|url = http://www.whonamedit.com/synd.cfm/2038.html|title = Skene's glands|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>. Він звернув увагу на їхні зовнішні дві протоки (які носять його ім'я) і виявив їхню роль у запальних процесах<ref name=":0" />.

* Під час гонереїгонореї стається запалення залоз ([[парауретрит]] або скінеїт)<ref>{{Cite web|url = http://downloads.hindawi.com/journals/tswj/2008/609206.pdf|title = Miranda EP, Almeida DC, Ribeiro GP, Parente JM, Scafuri AG (2008). "Surgical Treatment for Recurrent Refractory Skenitis" (PDF). TheScientificWorldJOURNAL 8: 658–660. doi:10.1100/tsw.2008.92. PMID 18661053.|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>.

U-точка розташована біля зовнішнього отвору сечовипускного каналу, безпосередньо вище отвору піхви. Вона знаходиться відразу нижче сечівника, в невеликому просторі між ним і піхвою. Анатомічний еквівалентом U-точки вважають область зовнішніх проток парауретральних залоз і, можливо, парауретральні залози навколо сечівника, які за аналогією з [[губчасте тіло|губчастим тілом]] чоловічого статевого члена зовутьзвуть губчастим тілом сечівника.

Відомо, що у чоловіків сечівник виводить як сечу, так і [[Сперма|сперму]]. У жінок, як зазвичай вважали, сечівник виводить тільки сечу. Але, насправді, це виявилося не так. Коли у жінок виникає незвично сильний оргазм, цілком ймовірно, що деякі з них виділять рідину із зовнішнього отвору сечовипускального каналу, яка не є сечею. Спеціалізовані парауретральні залози під сильною статевою стимуляцією утворюють лужну рідину, яка в хімічному відношенні подібна до насінної рідини чоловіків. Було доведено, що велика кількість подачі матеріалу рідини (профільтрованої плазми крові) може секретуватися цими залозами під час стимуляції, що проводиться зсередини піхви. Деякі вважають, що саме залози Скіна служать джерелом [[Жіноча еякуляція|жіночої еякуляції]]. У 2002&nbsp;р. дослідник Емануеле Джанін з університету Л'Акіла в [[Італія|Італії]] показав, що залози Скіна&nbsp;— це можливе пояснення феномену [[Жіноча еякуляція|жіночої еякуляції]] і причина частого заперечення його існування. Дійсно, залози Скіна в деяких крайніх випадках, мабуть, у жінки повністю відсутні. Якщо залози Скіна служать причиною [[Жіноча еякуляція|жіночої еякуляції]] і [[оргазм]]ів, обумовлених стимуляцією [[G-точка|G-точки]], це може пояснити відсутність [[Жіноча еякуляція|жіночої еякуляції]] й оргазмів, яку часто спостерігають у багатьох жінок. Жінки, які відчувають [[Еякуляція|еякуляцію]] (яка за кількістю варіює від декількох крапель до декількох столових ложок), іноді припускають, що крайні м'язові зусилля їхніх верхових моментів&nbsp;— є причина примусового мимовільного сечовипускання, але, насправді, це просто тому, що жінки не розуміють свою власну [[Фізіологія|фізіологію]]. Між іншим, деякі медичні авторитети також вважали, що жінки, які можуть еякулювавти, страждають від ''стресового нетримання сечі'' і рекомендували проведення хірургічної операції для їхнього лікування. В наш час{{коли}} неясно, в чому полягає цінність [[Жіноча еякуляція|жіночої еякуляції]], оскільки момент її здійснення явно трохи запізнюється для дії як змащування. Відомо, що змазування [[Піхва|піхви]] проводиться самими стінками [[Піхва|піхви]], які швидко вкриваються плівкою рідини, коли тільки починається [[статеве збудження]] жінки.

Парауретральні залози навколо сечовипускального каналу (губчасте тіло) складаються з еректильної тканини; під час статевого збудження вони наповнюється [[кров|кров'ю]], здавлюючи сечівник, допомагаючи запобігти сечовипусканню під час статевого акту (поряд з куприково-лобковим м'язом). Крім того, воно включає величезне число нервових закінчень і, отже, здатне піддаватися стимуляції через передню стінку [[Піхва|піхви]]. З цієї причини під час статевих зносин деякі жінки надають перевагу статевій позиції з чоловіком ззаду, тому що часто статевий член згинається донизу і може стимулювати передню стінку [[Піхва|піхви]] і, таким чином, губчасте тіло сечовипускального каналу. Деякі жінки відчувають інтенсивне задоволення від стимуляції губчастого тіла сечовипускального каналу, тоді як інші вважають її дратівливою. Губчасте тіло сечовипускального каналу також оточує нерв, що йде до [[клітор]]аклітора, а оскільки обидва утворення взаємопов'язані, стимуляція [[клітор]]аклітора, імовірно, стимулює нервові закінчення в губчатому тілі сечовипускального каналу.

Часто губчасте тіло сечівника вважають синонімом [[G-точка|G-точки]] (зона Грефенберга)<ref name=":1" />, хоча, на думку деяких, вони різні.