Панч Петро Йосипович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Leonst (обговорення | внесок) зображення |
Leonst (обговорення | внесок) зображення |
||
Рядок 3:
| Оригінал імені =
| Фото = Петро Панч2.jpg
| Ширина =
| Підпис = Петро Панч
| Ім'я при народженні = Петро Йосипович Панченко
Рядок 26:
== Життєпис ==
[[Файл:Панч Петро.jpg|міні|ліворуч|
Народився [[4 липня]] [[1891]] року в місті [[Валки (місто)|Валках]] на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо писав у книзі «На калиновім мості», було багатим на життєві враження. Так повелося, що в родині всі колісникували: і дід, і батько, і дядько. Та й взагалі, всі члени сім'ї (мама, батько, п'ятеро дітей) долучались до загальної справи.
З п'ятнадцяти років, після двокласної школи, Петро пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку та їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році його мобілізовано в армію. Навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії та опиняється на фронті Першої світової війни.
[[Файл:Письменники.Харків.1926.jpg|міні|300пкс|Зліва направо: Петро Панч, [[Майк Йогансен]], [[Василь Вражливий]], [[Григорій Епік]]. [[Харків]], 1926]]
[[Файл:Меморіальна дошка Петру Панчу (Київ).jpg|250пкс|thumb|Меморіальна дошка П. Панчеві на будинку письменників [[Роліт]] у [[Київ|Києві]]]]▼
▲{{text|«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були '''Петро Панч''' та [[Андрій Головко]], лихими юнаками (юнкерами) — [[Володимир Сосюра]] і [[Борис Антоненко-Давидович]], добровольцями-кавалеристами — [[Олександр Копиленко]] та навіть 16-річний [[Юрій Яновський]]. Держчиновниками [[УНР]] — Павло Губенко ([[Остап Вишня]]), [[Павло Тичина]], [[Юрій Смолич]]. Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.»}}
Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча.
Рядок 53:
У [[1938]]–[[1958]] Панч жив у будинку письменників [[Роліт]].
Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Помер у Києві, похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]].
== Вшанування ==
▲[[Файл:Меморіальна дошка Петру Панчу (Київ).jpg|
Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка]] ([[1965]]).
| |||