Великий Ключів: відмінності між версіями

На території села здавен жили люди. Знайдені археологічні предмети дають підставу припускати, що тут мешкали представники культури кулястих амфор (4-3 тис. до н.  е.), культури шнурової кераміки, або культури бойових сокир (кін. 3-го - — середина 2 тис. до н.  е.) та в добу [[культура карпатських курганів|культури карпатських курганів]] (2 — 5 ст.). Оскільки культура карпатських курганів — це поселення давньогерманських племен (за версією відомого українського археолога, доктора історичних наук Ліни Вакуленко, це були племена [[тайфали|тайфалів]]), то можна вважати, що кілька урочищ села мають давньогерманську (німецьку) назву. Після того, як кочові азійські народи спустошили Європу (5-6 ст.), велика кількість давніх германців покинула територію України, хоч у гірських теренах, захищених ріками й лісами, вони могли залишитися і згодом перемішатися з новоприйшлими племенами. Очевидно, в той період (6 ст.) навколишні села й містечка заселило одне з могутніх слов'янських племен з чудовим і самобутнім фольклором, нащадками якого є сучасні мешканці Великого Ключева. Згодом, у 9-10 ст. тут могли опинитися пастуші племена [[волохи|волохів]], які також залишили помітний слід у топоніміці Великого Ключева, у говірці села та в прізвищах і прізвиськах.

У селі виготовляли і були в ужитку [[бисаги]], до Першої світової війни виготовляли з бересту табачірки  — невеличкі пуделка для тютюну (табаки). Село мало своїх майстрів: кушнірів, різьбярів, боднарів, вишивальниць, писанкарок (писарьок), ткачів, шевців (тих, що виготовляли постоли називали постоліникьи), стельмахів, столярів. Тут також були свої народні музики. Головний танець колись називався "«Танец"», а з недавніх часів  — "«Гуцулка"». Побутували танці "«Буковинка"», "«Опришок"», "«Гайдук"», які не збереглися. Натомість досі танцюють чоловічий танець "«Арґан"» ("«Аркан"») та "«Ковалівка"» (в інших селах  — "«Колесо"», "«Яблунівка"», "«Копачівка"», "«Купка"»). Парний танець  — "«Гуцулка"», молодіжний танець  — "«Голубка"» (в новітні часи дещо викривлений його первісний зміст, який набув вульгарності).

Головні свята: Різдво (Колідникьи), Великдень, Трійця (Зелені свьита), Івана, Петра й Павла (Петра), Спаса, Андрея. Николая. Храмове свято  — Парасковея (переносять на неділю), бо місцева церква Преподобної Параскеви Сербської.

Різдвяні свята починаються Святим вечером (6 січня), є Свята вечеря з такими стравами: кутя (у селі нема такого слова, на кутю кажуть "«пшениці"»); риба смажена, риба-оселедець, риба тушкована (замащена риба), маленькі варенички (крепликьи) з медом чи з повидлом, чи з капустою, чи з маком; картопля (мандабурка) з олійкою і цибулькою, грибна підлива (гриби), пісні голубці з кукурудзяною мукою (це тепер варять не всі ґаздині), узвар з сливками і квасолями (вар з сливками і фасульми), пампушки. Всі страви, зрозуміло, пісні. На Різвдо готують інші страви, масні.

== Персоналії ==

* Луцак Ганна Миколаївна (1954 — 2014 1954–2014)— заслужений працівник культури України.

* Маковійчук Василь Миколайович (1935-20151935–2015)  — художник, скульптор.

* Стефурак Іван Миколайович  — поет, автор низки поетичних збірок.

* Ужитчак Дмитро Миколайович (1950–2003) - — поет.

* '''[[Кабалюк Дмитро Васильович]]''' Васильович (1981 — 20141981–2014)  — боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Загинув у бою в ніч на 30 серпня під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення.