Панч Петро Йосипович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Leonst (обговорення | внесок) зображення, стильові правлення |
Leonst (обговорення | внесок) зображення |
||
Рядок 25:
'''Петро́ Йо́сипович Панч''' (справжнє прізвище — '''Панченко'''; {{н}} [[4 липня]] [[1891]], [[Валки (місто)|Валки]] — {{†}} [[1 грудня]] [[1978]], [[Київ]]) — український письменник, член «[[Плуг (літературна організація)|Плугу»]], [[Вільна академія пролетарської літератури|ВАПЛІТЕ]], [[Всеукраїнська спілка пролетарських письменників|ВУСПП]]. Офіцер Армії [[Українська Народна Республіка|УНР]].
== Життєпис ==
[[Файл:Панч Петро.jpg|міні|ліворуч|220пкс|Петро Панч. Художник [[Пархоменко Іван Кирилович|Іван Пархоменко]]]]
Народився [[4 липня]] [[1891]] року в місті [[Валки (місто)|Валках]] на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо писав у книзі «На калиновім мості», було багатим на життєві враження. Так повелося, що в родині всі колісникували: і дід, і батько, і дядько. Та й взагалі, всі члени сім'ї (мама, батько, п'ятеро дітей) долучались до загальної справи.
Рядок 35:
Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча.
Справжнє прізвище письменника — Панченко. Та коли на сторінках періодичних видань почали з'являтися його перші нариси, оповідання, фейлетони, «житні етюди», підписані вони були «Максим Отава». Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки («Незаможник»), що на Харківщині, він підписався «П. Пан». Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем.
До Харкова Петро Йосипович приїхав уже з багажем — із ледь набубнявілими та уже втіленими творчими задумами. Одна за одною виходять його книжки «Там, де верби над ставом», «Гнізда старі» (1923), «Поза життям» (1924), «Солом'яний дим» (1925), «Мишачі нори» (1926), збірка повістей «Голубі ешелони» (1928) тощо.
У цей час Панч належав до літературних угруповань «[[Плуг (літературна організація)|Плуг]]», [[ВАПЛІТЕ]], [[ВУСПП]].
[[Файл:Панч П.jpg|міні|ліворуч|180пкс|Петро Панч]]
З початку радянсько-німецького військового конфлікту 1941–1945 письменник провів в Уфі, решту — у Москві на посаді головного редактора літературного відділу радіостанції «Радянська Україна». Тоді ж Петра Панча обрано членом Усеслов'янського комітету, у якому він працював до закінчення війни. З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966–1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України.
Рядок 76:
* [http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України]
* [http://uartlib.org/allbooks/dityachi-knigi/petro-panch-maliy-partizan/ Петро Панч. Малий партизан. Київ, Веселка, 1972].
[[Категорія:учасники Першої світової війни]]
| |||