Ефеський собор: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація |
Hjvfy (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 15:
}}
'''Ефе́ський собо́р''' — [[Вселенські собори|Вселенський собор]] [[Християнська церква|християнської церкви]], що відбувся у місті [[Ефес]] (Мала Азія) у [[431]] році. Скликаний за ініціативою [[Візантійські імператори|імператора]] [[Феодосій II|Феодосія II]], щоб покласти край дискусіям<ref>[http://knutd.com.ua/publications/pdf/Ukrainian_editions/Malinka20152202.pdf ТЕМА СЕМИ ВСЕЛЕНСЬКИХ СОБОРІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ХРОНОГРАФІ XVI СТОЛІТТЯ]</ref>. На Соборі були присутні 200 єпископів<ref>[http://www.truechristianity.info/ua/books/zakon_bozhyi/zakon_bozhyi_049.php Короткі відомості про Вселенські Собори]</ref>.
Собор, засудивши вчення [[Несторій|Несторія]] ([[несторіанство]]) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення ([[Різдво Христове|Різдва]]) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну Людину. Собор проголосив визнання Пресвятої [[Діва Марія|Діви Марії]] Богородицею. Було також остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення. Патріарха Несторія відправили в заслання.
== Передумови Собору ==
Приводом для скликання Собору був конфлікт між [[Константинопольські патріархи|Константинопольським Патріархом]]
Навіть перебуваючи під вартою, Кирил Александрійський виявився більш вправним дипломатом. І на поміч собі він закликав старця Далматія — святого і шанованого всіма ігумена, що 48 років не виходив зі своєї обителі. Далматій на чолі розлюченої юрби прийшов до палацу імператора і став просити, щоб відпустили Кирила і Мемнона, а Несторія залишили в ув'язненні. Такі прояви громадського непорядку занепокоїли [[Феодосій II|Феодосія]] і він змушений був затвердити рішення ІІІ Вселенського собору, який провів [[Кирило Александрійський|Кирил]], і визнав переконання [[Несторій|Несторія]] єретичними<ref>[http://blyzhchedoboga.com.ua/sim-vselenskih-soboriv/ Сім Вселенських Соборів]</ref>. Кирила було повернуто на [[Александрійські патріархи|Александрійську кафедру]], а Несторія вигнано у віддалену єгипетську оазу, де незабаром помер, його твори спалено, його послідовників піддано анафемі та гонінням після наступного, [[Халкідонський собор|Халкедонського собору]] 451 року.
Кирило Александрійський був канонізований. Окрім засудження [[несторіанство|несторіанства]], якому було присвячено 6 правил, Собор також заборонив сповідувати інші символи віри окрім [[Нікейський символ віри|Нікейського]] (7-е правило) та затвердив автокефалію [[Кіпрська Православна Церква|Кіпрської церкви]], що оспорювалась [[Антиохійська Православна Церква|Антіохійською церквою]]. 7-е правило пізніше використовувалося православними полемістами проти латинської вставки «[[filioque]]», хоча у правилі йшлося про самовільну зміну окремими кліриками символу віри, а не про внесення змін наступними Вселенськими соборами.▼
Хоч насправді це не поклало край самим христологічним суперечкам. Послідовники Несторія у VI-VIII століттях створили кілька осередків християнської культури у Персії і Середньому Сході. Несторіанське вчення про Ісуса-Людину у великій мірі ріднило несторіанців із мусульманами, які вшановують Ісуса, як одного з найбільших пророків. У ХІІІ столітті за часів Арабського халіфату несторіанська церква налічувала 25 митрополій і близько 150 єпископій. Одне з монгольських племен цілком прийняло несторіанство. Зрештою, й самі послідовники Несторія досі існують. Численні несторіанські громади є сьогодні в Каліфорнії, у США, Ірані та Туреччині.
▲Окрім засудження [[несторіанство|несторіанства]], якому було присвячено 6 правил, Собор також заборонив сповідувати інші символи віри окрім [[Нікейський символ віри|Нікейського]] (7-е правило) та затвердив автокефалію [[Кіпрська Православна Церква|Кіпрської церкви]], що оспорювалась [[Антиохійська Православна Церква|Антіохійською церквою]]. 7-е правило пізніше використовувалося православними полемістами проти латинської вставки «[[filioque]]», хоча у правилі йшлося про самовільну зміну окремими кліриками символу віри, а не про внесення змін наступними Вселенськими соборами.
З іншого боку, у борні ортодоксів із несторіанством виникла інша єресь — [[монофізитство|євтихіанство]] чи [[монофізитство]], від давньогрецької ''μόνος'' — «один, єдиний» та ''φύσις'' — «природа, єство», яке відстоювало лише Божественне походження Ісуса Христа. Основоположником монофізитства вважається радикальний прибічник Кирила Александрійського архімандрит Євтихій — ігумен одного з константинопольських монастирів. У 451 році на [[Халкідонський собор|ІV Вселенському Соборі]] у містечку Халкідон під Константинополем (тепер район Стамбула) монофізитство визнане єрессю. Втім, ієрархи кількох церков не пристали до такого рішення IV Собору. І донині існує непорозуміння поміж помісними Церквами. Приміром, [[Коптська православна церква|Коптську]], [[Ефіопська православна церква|Ефіопську]], [[Вірменська апостольська церква|Вірменську]] Церкви деякі православні патріархії і католики й досі вважають монофізитськими.
== Джерела до вивчення Собору ==
Після ІІІ-ого Вселенського (Ефеського) собору залишилась
Акти Собору відомі в декількох рукописних зібраннях, на грецькій і латинській мовах. У них крім протоколів соборних засідань знаходяться документи, що з'явилися як до відкриття Собору (428–431), так і після нього (431–435). Ймовірно, вже в ході Собору або відразу після його закінчення і прихильники св. Кирила, Александрійського, його догматичні супротивники, тобто несторіани, почали провадити роботу зі складання збірки документів, що відносяться до діяльності Собору. Вже незабаром після його закриття акти перших 5 діянь були в Римі у папи св. Целестина I («Послання до святого і благочестивого служителя Целестина» відправлене під час п'ятого діяння собору). Оригінал соборних діянь, до нашого часу не зберігся, але ще в 2-й половині VII ст. зберігався в 2-х томах в архіві Константинопольської Патріархії і зачитувався в першому діянні VI Вселенського Собору (680)
▲Після ІІІ-ого Вселенського (Ефеського) собору залишилась, у порівнянні, наприклад, з І-м Вселенським собором, доволі змістовна джерельна база, а саме до наших часів збереглися протоколи зібрань та інші допоміжні документи.
Найбільш повне зібрання документів III Вселенського Собору грецькою мовою відомо під назвою «Ватиканські зібрання» [2]. Ватиканська бібліотека є однією з найбільших в світі і рукописи та книги (особливо богословського змісту), які в ній зберігаються, часто є унікальними.▼
▲Акти Собору відомі в декількох рукописних зібраннях, на грецькій і латинській мовах. У них крім протоколів соборних засідань знаходяться документи, що з'явилися як до відкриття Собору (428–431), так і після нього (431–435). Ймовірно, вже в ході Собору або відразу після його закінчення і прихильники св. Кирила, Александрійського, його догматичні супротивники, тобто несторіани, почали провадити роботу зі складання збірки документів, що відносяться до діяльності Собору. Вже незабаром після його закриття акти перших 5 діянь були в Римі у папи св. Целестина I («Послання до святого і благочестивого служителя Целестина» відправлене під час п'ятого діяння собору). Оригінал соборних діянь, до нашого часу не зберігся, але ще в 2-й половині VII ст. зберігався в 2-х томах в архіві Константинопольської Патріархії і зачитувався в першому діянні VI Вселенського Собору (680)[1].
Зібрання П. Сегье, за складом аналогічне Ватиканському, і Афінське зібрання містять ряд документів, відсутніх в інших збірках або збережених тільки в латинському перекладі. П'єр Сегье (1588–1672) був канцлером Франції і членом Французької академії. Відзначився (в науковому плані) тим, що був дуже освіченою людиною та зібрав величезну бібліотеку, що налічувала близько чотирьох тисяч старовинних рукописів і десяти тисяч книг.▼
▲Найбільш повне зібрання документів III Вселенського Собору грецькою мовою відомо під назвою «Ватиканські зібрання» [2]. Ватиканська бібліотека є однією з найбільших в світі і рукописи та книги
Що стосується перекладу діянь на латинську мову, то, ймовірно, найбільш точно відтворює первісний грецький текст Турське зібрання, що виникло під час суперечки про «Три Глави», тобто до середини VI ст
▲Зібрання П. Сегье, за складом аналогічне Ватиканському, і Афінське зібрання містять ряд документів, відсутніх в інших збірках або збережених тільки в латинському перекладі. П'єр Сегье (1588–1672) був канцлером Франції і членом Французької академії. Відзначився (в науковому
Близький до нього за часом створення Палатинський збірник, ймовірним упорядником якого вважають Іоанна Максентія, активного борця проти несторіанства в першій чверті VI ст. та учасника теопасхітскої суперечки; це зібрання відкривається роботами Марія Меркатора, очевидця подій початкового етапу несторіанської суперечки, який зробив переклад значного числа листів і проповідей Несторія на латину. Теопасхізм — вчення, що виникло в процесі боротьби з несторіанством. Його суть полягала в тому, що на хресті постраждав Бог Логос (в супереч строгому дифізитству, яке твердить, що постраждав саме Ісус Христос).
▲Що стосується перекладу діянь на латинську мову, то, ймовірно, найбільш точно відтворює первісний грецький текст Турське зібрання, що виникло під час суперечки про «Три Глави», тобто до середини VI ст[3]. Суперечка про «Три Глави» була однією з передумов скликання ІІ Константинопольського собору. Її суть полягала в засудженні несторіанських поглядів Феодора Мопсуетського, Феодорита Кірського та Іви Едеського.
Веронське зібрання, значно коротше, ніж Турське, мало на меті показати, що св. Кирило, як в суперечці з Несторієм, так і у відносинах з Іоанном, єпископом Антіохійським, діяв в повній згоді з Римським престолом, і включає декілька листів папи св. Целестина, котрих немає в інших збірках. Апостольський Престол завжди ставився до діянь соборів з особливою увагою, оскільки вони засвідчували його ортодоксальність — Римські патріархи, на кожному Вселенському соборі приймали сторону правовірних і осуджували єресі (аріанство, несторіанство, монофізитство, монофелітство та ін.)
Збірка з Монте-Кассіно, що існує в 2 частинах, була складена дияконом Римської Церкви Рустиком, племінником папи Вігілія, активним захисником «Трьох Глав», котрий після повернення із заслання по смерті імператора Юстиніана I (565) скористався бібліотекою монастиря акимітів в Константинополі. Бібліотека бенедиктинського монастиря в Монте-Кассіно є однією з найстарших монастирських бібліотек, тож її зібрання містять цінні і старовинні матеріали. 1-а частина цього зібрання є виправленим по грецькому оригіналу текстом Турського зібрання. 2-а частина містить «Синодик проти трагедії Іринея», при складанні котрого Рустик користувався 4 різними джерелами: підбіркою документів (в тому числі і соборних) об'єднаних і прокоментованих другом Несторія комітом Іринеєм (Рустик зберіг найважливіші зауваження Іринея); збіркою листів Ісидора▼
▲Рустиком, племінником папи Вігілія, активним захисником «Трьох Глав», котрий після повернення із заслання по смерті імператора Юстиніана I (565) скористався бібліотекою монастиря акимітів в Константинополі. Бібліотека бенедиктинського монастиря в Монте-Кассіно є однією з найстарших монастирських бібліотек, тож її зібрання містять цінні і старовинні матеріали. 1-а частина цього зібрання є виправленим по грецькому оригіналу текстом Турського зібрання. 2-а частина містить «Синодик проти трагедії Іринея», при складанні котрого Рустик користувався 4 різними джерелами: підбіркою документів (в тому числі і соборних) об'єднаних і прокоментованих другом Несторія комітом Іринеєм (Рустик зберіг найважливіші зауваження Іринея); збіркою листів Ісидора
Пелусіота; документами, збереженими послідовниками Діоскора, архиєпископа Александрійського; 2 листами св. Кирила до Сукцесса.
== Джерела ==
* Ігор (Ісіченко). Загальна церковна історія: Курс лекцій для вищих духовних шкіл / Ігор (Ісіченко). — Харків: Акта, 2001. – 601 с. — Бібліогр.:с.580-589(224 назв.). — ISBN 966-7021-74-2
* Паренте П. Т. 1. Богослов'я Христа. — Львів: Стрім, 544 с. 1995.
* Москалик, Ярослав (о.). Нарис христологічної доктрини / Я. Москалик. — Л. : Вид-во ЛБА: Свічадо, 1998. — 88 с. — ISBN 966-7034-08-9. — ISBN 966-561-072-4
* Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. — Алчевськ: ДонДТУ, — 293 с. 2008
* Мінець Ю. О. Історія становлення та розвитку візантійського чернецтва за постановами Вселенських та помісних соборів IV-IX ст. / Ю. О. Мінець // Наук. зап. НаУКМА. Сер. Іст. науки. — 2007. — Т. 65. —с. 56-60.
== Примітки ==
{{reflist}}
== Посилання ==
* [http://www.parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/knyha-pravyl-svyatyh-apostoliv-vselenskyh-i-pomisnyh-soboriv-i-svyatyh-ottsiv/ Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. УПЦ КП. Видано з благословення святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета]
* [http://tureligious.com.ua/efeskyj-sobor/ Ефеський собор]
* [http://www.traducionalist.info/blog/tretij_vselenskij_sobor_efesi_431_r/2010-01-19-593 Канони 200 єпископів, зібраних на Третьому Вселенському соборів Ефесі 431 р.]
* [http://pravbeseda.ru/library/index.php?page=book&id=870 Карташёв А. В. ''Вселенские Соборы'' // III Вселенский собор 431 г.]{{ref-ru}}
* [http://ukr.vipreshebnik.ru/religieznavstvo/2376-virovchennya-i-kult-pravoslav-ya-tserkovna-organizatsiya.html Віровчення і культ православ’я, церковна організація]
{{hist-stub}}
| |||