Територіальна автономія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 9:
== Її характеристика та види ==
Суть територіальної автономії полягає в тому, що за певних обставин одне чи декілька територіальних утворень держави наділяються набагато ширшими повноваженнями у вирішенні питань внутрішнього самоуправління, аніж решта територій. Отже, головною характеристикою даного автономного утворення є наявність набагато ширшого предмета відання ніж у органів місцевого самоврядування. Так в Конституції України в ст. 137 зазначено, що до компетенції АРК належить нормативне регулювання питань сільського господарства і лісів, меліорації та кар’єрів, громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва, житлового господарства і містобудування, туризму, готельної справи і ярмарків, різноманітних закладів культури, історико-культурних заповідників, транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів, мисливства, рибальства, санітарії, лікарняної служби та інших питань, передбачених законами України. Перелік повноважень, що знаходяться у віданні АРК закріплює ст. 138.
Специфіка правового положення таких автономних утворень полягає у тому, що їх статус визначається на законодавчому рівні; вони виступають адміністративно-територіальною одиницею унітарної держави; виникають лише після наділення їх визначеними повноваженнями за рішенням центральних органів; їм не властиві ознаки суверенітету; у них формується власна публічна влада, її організація, структура та компетенція автономії визначаються центральними органами і закріплюються в загальнодержавній конституції та одночасно в конституції автономного суб’єкта, якщо така наявна; у них відсутнє право самостійної зміни свого правового статусу; посуті виступають одним із способів здійснення децентралізації влади.
У світовій практиці прийнято вважати, що територіальна автономія виникає як механізм для захисту та задоволення прав меншин, але відомим є і той факт, що їх утворення по суті є необхідним заходом запобігання відокремлення, або сецесії відповідної території, порушення цілісності держави вцілому. Часто такі процеси стимулюються однією чи декількома державами, зацікавленими у цьому. Особливо це є характерним для країн Східної та Центральної Європи.
Існує декілька критеріїв для класифікації територіальної автономії:
За підставами, що спричинили їх утворення:
* Автономії, підставою виникнення яких є національно-територіальні чи етнотериторіальні ознаки. Тобто, вони мають місце в місцевості, де компактно мешкають групи населення з відповідними специфічними ознаками (народи, народності, нації, національності).
* Автономії, що утворюються через особливості історичних традицій, релігійних вірувань, звичаїв населення, яке проживає в даній місцевості.
* Автономії, необхідність надання яким відповідного статусу зумовлена певними історичними обставинами, які стали підставою формування специфічних відносин політичного та економічного характеру.
* Автономії, що виникли в процесі державного будівництва внаслідок здійснення принципу територіальної організації влади.
За обсягом повноважень територіальні автономії поділяються на:
* Політичні (державні або законодавчі);
* Напівполітичні;
* Адміністративні.
Напівполітичній автономії властивий набагато вужчий обсяг повноважень в економічній та політико-правовій сферах та у взаємовідносинах з рештою суб’єктів держави. Зокрема до компетенції такого автономного утворення належить організація інститутів місцевого самоврядування, питання територіє та місцевого господарства, розвитку культури та соціального благополуччя та стабільності. Хоча ознаки державності напівполітичній автономії також властиві. Можуть існувати власна Конституція, органи публічної влади та предмет відання. Аби краще зрозуміти сутність даного різновиду територіальної автономії, можна порівняти її статус та статус звичайних адміністративно-територіальних одиниць. У першої він є вищим. Так у главі 5 Конституції України закріплено цю різницю у правовому статусі АРК та інших адміністративно-територіальних одиниць, тут знаходиться перелік повноважень, які це обумовлюють (повноваження в політико-правовій та соціально-економічній сферах, зокрема, у бюджетно-податковій сфері).
Діяльність суб’єктів здійснюється під наглядом центральних органів. Для цього тут призначаються свої представники, закони суб’єктів можуть бути скасовані, якщо вони вступають в конфлікт із загальнодержавними інтересами. Отже, з усього вищесказаного випливає що, законодавчі права у органів такого територіального утворення відсутні, а їх акти несуть підзаконний характер, але все ж їх повноваження є дещо ширшими у тих питаннях, які є причиною надання автономного статусу.
== Територіальна автономія та інститут федералізму ==
| |||