Державець (книга): відмінності між версіями

Трактат присвячено [[Медичі Лоренцо де|Лоренцо де Медичі]].

 

 

Цікаво, що [[макіавеллізм]], тобто приписувані Макіавеллі погляди, далеко не відповідають змісту його вчення.

 

Макіавеллі рано усвідомив могутність народу, або мас (moltitudine), не в останню чергу тому, що вони є остаточними суддями будь-якої політичної діяльності: «…у світі панують лише прості люди» («Державець», гл. 18, пор. гл. 9, 19).<ref>[http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/politics/6318.html Я.Міллер «Енциклопедія політичної думки»]</ref>

 

Уже протягом 500 років громадянин Флоренції [[Макіавеллі Нікколо|Нікколо Макіавеллі]] (1469–1527) має дуже погану репутацію&nbsp;— йому закидають цинізм, аморальність, неповагу до людей, особливо до політиків. Жахатися цього письменника стало гарним тоном, ознакою доброчесності.

 

Дуже можливо, що Макіавеллі був не циніком чи сатириком, а тільки об'єктивним проникливим науковцем—спостерігачем сучасного йому суспільного життя. З мікроскопом (тоді лінзами) та скальпелем у руках. Нечисленні захисники Макіавеллі вважають, що більшість патетичних звинувачень на його адресу&nbsp;— то обурення лицемірів, які чинять зло, прикриваючи його шляхетними словами. Людей, які найбільшим гріхом вважають щирість, відвертість.

 

[[Бертран Рассел]], видатний учений сучасності, слушно вважав, що «методи, про які пише Макіавеллі, наче взяті з політичного життя ХХ століття». Дуже ймовірно, що з політичного життя України. Вочевидь деякі наші сучасні політики були об'єктами дослідження флорентійського політолога й таким чином стали «співавторами» його цинічних постулатів. Для підтвердження наведемо кілька цитат із політичної доктрини Нікколо Макіавеллі.

 

 

«Поміркований правитель не може й не повинен бути вірним своїй обіцянці, якщо це стає йому невигідним або якщо щезли ті причини, що примусили його дати слово. Якби люди були чесними, це була б погана порада. Але всі вони схильні до зла, схильні свідомо чи несвідомо перейти на бік тих, хто заслуговує не похвали, а осуду. Тому правитель не зобов'язаний бути вірним людям».

«Марно йти до політичної мети, використовуючи такі засоби, що приречені на невдачу. Без огляду на те, яка мета обрана&nbsp;— добра чи зла. Це справедливо як для святих політиків, так і для грішних. Адже святий, як і грішник, прагне успіху».

 

 

«Якщо уважно придивитися, то завжди можна побачити, як часто те, що здається доброчесністю, веде до погибелі, а через те, що здається пороком, можна досягнути безпеки і благополуччя».

«Політики стануть кращими, якщо правитимуть людьми, що поважають чесноти, а не тими, які байдужі до моралі. Поведінка політиків може поліпшитися й тоді, коли всі скоєні ними злочини негайно стають загальновідомими, коли людям не забороняють відкривати рота».

 

«Якщо ти сам собі допоможеш, тобі стануть допомагати всі».<ref>[http://www.day.ua/13013 Клара Гудзик «Заповіти Макіавеллі сучасним політикам», «День», №&nbsp;95, 28 травня 1999&nbsp;р.]</ref>

 

Перший український переклад «Державця» належав [[Островерха Михайло|Михайлові Островерсі]] і був опублікований під назвою «[[Володар (книга)|Володар]]» в 1930-х роках у книгозбірні (бібліотечці) «[[Літературно-науковий вісник|Літературно-наукового вісника]]» ([[Львів]]), редагованого тоді [[Дмитро Донцов|Дмитром Донцовим]]&nbsp;— з ініціативи останнього.