|
Неподалік від села розташований ландшафтний заказник [[Кормин (заказник)|«Кормин»]].
== Історія ==
== Адміністративна характеристика ==
<span lang="RU">Берестяне - село, центр
сільської Ради, розташоване на сході Ківерцівського району, за 47 км від
районного центру. Найближча залізнична станція – Цумань ( за 22 км ). Загальна
площа-292га. Населення - 1016 чоловік, дворів - 314.</span>
У
селі розміщені: загальноосвітня школа, типовий дитячий садочок, будинок
культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку,
лісництво, 4 заклади торгівлі різних форм власності, сільськогосподарський
виробничий кооператив «Відродження», який очолює В.П.Ходорчук, фермерські
господарства Л.Т.Нарушевича, Г.Г.Ільчука, М.Ю.Шнита, Н.І.Шульгача.
<span lang="uk" dir="ltr">1994 року в селі
відкрили церкву Різдва Пресвятої Богородиці.</span>
== Історичний огляд ==
<span lang="RU">Кожна людина, яка
любить свою Батьківщину, яка є патріотом, повинна знати історію не тільки своєї
держави, а й краю, села і свій родовід.</span>
<span lang="RU">Що ж до історії нашого
села Берестяне, то вона сягає глибини </span><span lang="EN-US">X</span><span lang="RU"> ст. Протягом 1983-1994 рр. Волинською
експедицією Інституту суспільних наук АН УРСР досліджувалися давньоруські
курганні могильники біля села Берестяне в урочищі Майдан і Сермен (Сермен в
перекладі означає "місце тризни"). Керувала експедицією кандидат
історичних наук Гупало Віра Деоназівна. На курганах були проведені охоронні
розкопки в урочищі Голови і Перетік.</span>
<span lang="RU">В урочищі Майдан було
досліджено вісім курганів і в урочищі Сермен - одинадцять. Насипи курганів
складаються з переважаючого шару субпіску, незначного шару піску. В окремих
випадках зафіксовано залишки поховального дерну. Кожен курган оточений
кільцевим ровиком. На могильниках простежено обряд: тілопокладання. Померлі
лежали на рівні давнього горизонту, на спині у витягнутому положенні головою на
захід (в одному випадку - на схід). Подекуди під тілопокладанням зафіксовано
підсипку з попелу. В похованнях знайдено речовий інвентар: фрагменти залізного
ножа, шило, серп, бронзова пряжка ліроподібної форми, бронзовий перстень,
керамічний посуд, срібні колти,
надскроневі кільця, намисто. В жіночому похованні виявлені дуже гарні
срібні колти і сердолікове намисто. Сердолікове намисто було у всіх жіночих
похованнях. Сердолікові намистини - були і в головних уборах жінок. Колти більш
подібні до скроневих прикрас так званого темпельородського типу і виробами великоморавського
мистецтва. Проте прямі
аналоги не відзначені.</span>
<span lang="RU">Місяцеподібні колти з
могильника біля с.Берестяне на даний час - це єдина і унікальна знахідка
подібних прикрас на Волині в цілому.</span>
<span lang="RU">Аналогічні колти з
багатоярусними підвісками Г.Ф.Корзухіна відносять до </span><span lang="EN-US">X</span><span lang="RU"> - початку </span><span lang="EN-US">XI</span><span lang="RU"> ст. і пов'язують їх
існування з верхівкою родоплемінної знаті. Виявлений на давньоруському
могильнику біля села Берестяне речовий інвентар з керамікою датує могильник
початком першої половини </span><span lang="EN-US">XI</span><span lang="RU">
ст. Виявлена неоднорідність поховального інвентаря дає змогу фіксувати
наявність глибокої соціальної диференціації в давньоруському селі вже на
початку </span><span lang="EN-US">XI</span><span lang="RU">
ст.</span>
<span lang="RU">Кандидат історичних
наук, археолог Гупало Віра Деоназівна стверджує, що населення в урочищах
Майдан, Сермен, Голови, Перелік існували в Х-ХІІ ст. І ці люди, скоріше всього,
прийшли з-під Берестя (сучасний Брест). Тому, що лише під Брестом такий був
поховальний ритуал, як і в цих урочищах. Люди з Берестя називались берестяни.
Ця назва стала назвою села Берестяне.</span>
<span lang="RU">Всі люди переселились
на сучасну територію села Берестяне на початку </span><span lang="EN-US">XIII</span><span lang="RU"> ст. В урочищі Чверті
знайдено татарські наконечники до стріл, які дають змогу стверджувати, що люди втікали від татаро-монгол і ховалися
за болотом. А так, як ця територія була захищена із заходу і північного заходу
болотом, то люди втікали в безпечне місце. Захопивши Київ в 1240 р. загарбники
йшли на Володимир (сучасний Володимир-Волинський) і пройшли по нашій території.</span>
<span lang="RU">Існує друга версія
походження назви села Берестяне. Доктор філологічних наук, Шульгач
Віктор Петрович, пов'язує назву села Берестяне з тим, що тут росло
багато березового лісу. Далі історія села потребує дослідження. Перша письмова
згадка датується 1555 роком, коли село Берестяне було дане у посаг Катерині
Іванівні Вишневецькій. </span>
<span lang="RU">Катерина Іванівна
Вишневська продає село князю Ходкевичу. Трохи пізніше його купують князі
Радзивіли. Згодом, село - власність князів Острозьких. У 1856 р. в селі на
кошти князя Януша Радзивіла і прихожан будується церква "Різдва Пречистої
Богородиці Діви Марії". В ці роки село мало різну кількість домів. Коли
село отримала в посаг К.І.Вишневецька, то було тут 19 домів. Потім в селі
нарахували 47 і 69 домів. Під час І світової війни церква в селі була
спалена, в 1924 р. - була знову
побудована. У 1962 р. був наказ влади розібрати церкву і в 1976 р. її розібрали на дрова. А в 1994 р. церкву
збудували знову.</span>
<span lang="RU">У 1895 році польський
купець Бльох купив в князя Радзивіла 1500 га лісу і почав будувати залізницю
від села Берестяне до м. Оржева (під
Рівнем). Ця залізниця для купця Бльоха мала велике значення, так як по ній
вивозився ліс для деревообробного заводу, який був у м. Оржеві.</span>
<span lang="RU">В 1830 році
купцями-євреями був побудований в урочищі Гута (Радзивілова земля) скляний
завод, який був куплений польським паном Станіславом Вількушевським. Для
полегшення управління заводом Вількушевський з Польщі привіз два братових сина
Зігмунда і Альвельса Вількушевських.</span>
<span lang="RU">На цьому заводі
працювало більше 1000 селян-батраків різних національностей: євреї, німці,
українці, поляки і росіяни. Ось тут знаходили собі роботу селяни зі своїми
сім'ями села Берестяне, Цуманя, Карпилівки і Скриготівки. На заводі вироблялося
скло для прикрас панських маєтків, яке запаковувалось і відправлялося кіньми до
найближчої залізниці - станції Клевань.</span>
<span lang="RU">Важким тягарем лягли
наплечі селян податки. Так, за десятину орної землі платили 10 злотих, за вівцю
чи козу - 6, а за свиню ''- ''8 злотих, разом з тим селян примушували
відбувати, так звані, шарварки. Так було до Першої світової війни 1914 року.</span>
<span lang="RU">Під час Першої світової
війни через с. Берестяне проходила лінія фронту з глибоким окопом, який
тягнувся вздовж села, де стояли війська. Село декілька раз переходило з рук в
руки. Під час війни дітей, жінок австрійські власті вивезли в Торчин і
навколишні села. Але деякі жителі і багато жител було знищено під час боїв між
австрійцями і частинами армії генерала Брусілова. </span>
<span lang="RU">Полонені австрійські
солдати працювали на лісозаготівлях. Одна з великих ділянок лісу біля Берестян
носить назву «Німецька», а жителі навколишніх
сіл довго називали берестянців «австіяками».</span>
<span lang="RU">В 1915р. був частково
спалений завод в урочищі Гута панаи Вількушевського. Зігмунд
Вількушевський наказав розрубати
котел і вивіз більш потрібне обладнання у Польщу.</span>
<span lang="RU">Управляючий князя
Радзивіла Богуш в урочищі Глишево створив поміщицьку економію - фільварок, де
займались розведенням худоби і
землеробством. Весь дохід поступав у казну Радзивіла.</span>
<span lang="RU">Було ще лісництво.
Лісничими у князя Радзивіла були Садовський і Сальницький, а в останній час
Вишневський. За відповідний патент люди могли в лісі збирати ягоди і гриби -
без нього заборонялось.</span>
<span lang="RU">З приходом нової
польської влади 1921 року село ввійшло до складу Сильненської гміни Луцького
повіту. Життя його мешканців стало ще нестерпнішим кращі землі захопили
польські колоністи, а піски і болота залишилися в селян. Фабрику скла
розграбували в роки війни та революції.</span>
<span lang="RU">Суцільне безземелля і
безробіття призвели до зубожіння селян. Над ними тяжів і національний гніт.
Школи в селі не було, декілька дітей із заможних родин добиралися до школи аж в
Холоневичі, але й там навчання здійснювалося лише польською мовою. За сприяння
голови Лцької «Просвіти» І.Власовського 1928 року в селі організували філію
цього товариства. Свого приміщення просвітяни не мали, тому читання розміщувалася
вхаті Василя Шульгача. На Шевченкові свята місцеві аматори поставили п’єсу
О.Маковея «Як Шевченко роботи шукав». Серед селян розповсюджувались газети
«Сельробу» - «Наше життя», «Селянська правда». </span>
<span lang="RU">В 1939 р. жителі знову
постраждали (примусова колективізація), коли радянські військ перейшли кордон
Польщі і приєднали нашу територію до Радянського Союзу. Влада СРСР намагалась
створити колгосп. Створивши колгосп, дали назву "Червоний шлях", а
головою обрали Мізуна Пилипа Романовича. На папері написали, але в колгосп
віддати своє майно ніхто не хотів. Лише
після Другої Світової війни, в 1949 р.,
колгоспи було створено і назвали його ім. Чапаєва. Створення колгоспу проходило
дуже важко для селян, а хто не хотів йти у колгосп дуже часто штрафували, не
давали пасти худобу. І тому всі змушені були йти в колгосп.</span>
<span lang="RU">Першими головами
колгоспу були Мізун Пилип, Кальков Тихон, Чайка Гнат, Назарчук Павло,
Боннський. З 1953 р. головою колгоспу приймали Потова Костянтина
Костянтиновича. Він пропрацював 15 років. Потім головами колгоспу працювали
Титарчук, Лінник Петро Миколайович, Мацюк Микола Трихонович, Гонта Володимир
Федорович, Любчук Р.С. і останнім головою був Ходорчук Василь Петрович.</span>
<span lang="RU">В 2000 році колгосп
розпався. Деякі селяни забрали свою земельну частку (пай) і господарюють
самостійно, деякі віддали свою землю в оренду Ходорчуку В.П. В Берестянах є підприємці: Мізун Петро
Федорович, Шульгач Сергій Нестерович, Ходарчук Георгій Степанович, Войтович
Володимир Іванович.</span>
<span lang="RU">Головами сільських Рад
були: Рябчун Нестер, Рябчун Олександр, Винарський Федір, Гриценя Андрій
Іванович, Шпорук Михайло Олексійович, Папежук Надія Федорівна. На даний час
сільський голова – Ходорчук Олександр Маркович.</span>
<span lang="RU">Школа в селі Берестяне
бере початок з того часу, коли в селі побудували церкву. А побудували її в 1859
році на кошти прихожан і князя Радзивіла. При церкві була створена школа
грамоти. З 1927-1928 рр. школа була в хатині заможного селянина Папежука Івана
(Патерчука). Він виділив дві кімнати, де вчилися діти чотирьох класів у дві
зміни. Вчителями були Леонід Коляда і Ядвіга М'яковська. Вчили і українських
дітей, і польських. По четвергам приїжджав священник з села Сильно і вчив
"слово боже". Під час війни хата Папежука Івана була спалена і діти
до школи не ходили.</span>
<span lang="RU">Після війни в 1945 р.
школа була відкрита в хаті, яка вціліла після 21 листопада 1943 року (саме тоді
спалили село і залишилось декілька хат). Це хата була виселеного Сілівея,
приблизно в 1948 році школу перенесли в спорожнілу частину хати одного з
поляків, який виїхав. Вчителями були Дейнега Євдокія Ананівна і Логійко Євдокія
Яківна.</span>
<span lang="RU">В 1949 році в селі була
побудована семирічна школа. Директором школи була Логійко Євдокія Яківна.
Вчителі, які тут працювали були прислані
із Східної України. Відпрацювавши декілька
років, більшість з них виїзджали. З 1958 року школа стала восьмирічною.
Директорами працювали: Коваленко, Білошицький, Шевченко Катерина Іванівна,
Сільванюк Євген Іванович, Манько Іван Тимофійович, з 1969 р. - Пархомюк
Олександра Петрівна. А з 1987 року і на даний час директором школи є Шульський
Микола Володимирович.</span>
<span lang="RU">З 1992 р. рішенням
№9/10 9 сесії від 03.06 школу реорганізували з неповної середньої в середню
загальноосвітню школу.</span>
<span lang="RU">Першою випускницею
нашої школи, яка здобула вищу освіту, закінчила Луцький педінститут була
Гриценя Катерина Федорівна.</span>
<span lang="RU">Випускниками школи села Берестяне є знані люди не тільки
Волині, а і України: Стрільчук Микола Володимирович, Шульгач Віктор Петрович.</span>
<span lang="RU">Стрільчук Микола
Володимирович працює у Києві в Інституті ядерної фізики.</span>
<span lang="uk" dir="ltr">Шульгач Віктор Петрович, доктор
філологічних наук, працює в Інституті мовознавства ім.
Потебні. Випустив ряд
науково-популярних книг, де пояснює назви наших міст, сіл, річок, озер.</span>
Перша знадка: у 1555 р. [[Миколай-Кшиштоф Радзивілл (Чорний)]] за 800 кіп литовських грошей купив село Берестяне (коло Олики) у Г. Ходкевича.<ref>''H.Lulewicz.'' Radziwiłł Mikołaj zwany Czarnym h. Trąby (1515–1565) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXX/2, zeszyt 125. s. 193 — 384. {{ref-pl}} S. 345</ref>
=== Село в роки Другої світової війни ===
<span lang="RU">Важкі випробування
випали на долю берестянців у роки Другої світової війни. З перших років війни
почалась демобілізація на фронт, першими пішли Борщевич Павло Артемович, Шульгач Карпо Хомович, Чайка Гнат Лук'янович,
Гриценя Дмитро Семенович. З 1943 року в берестянських лісах діяли партизанський
загін особливого призначення Д.Медведєва та 1-ий батальйон з’єднання
А.Бринського, яким командував Г.Балицький. За підтримку й допомогу партизанам
21 листопада 1943 року фашисти спалили село. Тут не вціліло жодної хати. Людям
прийшлося жити в землянках, у кого були родичі в сусідніх селах йшли до них.
Таким діям окупантів чинило шалений опір місцеве населення, яке масово вступало
в лави повстанців. Чоловіків, які залишились, забрали на фронт у 1944 році.
Дуже жорстоко з ними поводились, тому, що їх радянська влада вважала
зрадниками, прислужниками німців, їх кидали на передову, а за ними йшли
"загороджувальні загони".
Жителям села Берестяне прийшлось йти
першим на ворога, а ні, то вбивали ззаду свої. Ще з весни 1943 року в
районі населених пунктів Степань – Колки – Сильне діяли три повстанські курені
«Гострого», сотні «Дороша» і «Шавули». 13 травня 1943 року між селами Чорниж і
Берестяне в німецьку засідку потрапив сотник УПА, військовий референт ОУН на
північно-західних українських землях Василь Івахів, псевдонім «Сонар», «Сом». В
жорстокому бою, завдавши німецьким загарбникам відчутних втрат, він і ще 9
вояків загинули смертю героїв.</span>
<span lang="RU">Тоді і Цуманських лісах
розгорталась запекла боротьба між загонами УПА і польськими військовими
формуваннями. В травні 1943 року головнокомандуючий УПА – Північ Д.
Клячківський («Клим Савур») звернувся з відозвою до поляків Волині залишити
службу в місцевих адміністраціях та поліції. Проте цього не сталося. Конфлікт
загострився, коли значна частина волинських поляків почала активно
співпрацювати з радянськими партизанами, в яких ОУН – УПА вбачала своїх ворогів
і готувалася до запеклих сутичок з ними. Привід для цього був більш ніж
достатній. Прибувши під Берестяне, радянські партизани розпочали активну
боротьбу з українськими повстанцями. В донесенні Українському штабу
партизанського руху говорилось: «Більшовицьким загоном Медведєва (особливо
відзначився Микола Струтинський ) за участю поляків убито 35 українських
повстанців під Берестянами Цуманського району і взято в полон та знищено 6
націоналістів на хуторі Знамирівка». </span>
<span lang="RU">Часто в цій міжусобній
боротьбу гинули ні в чому не винні люди. Місцевий люд шукав захисту в УПА,
жителі польських колоній – серед червоних партизанів. Ось одна з типових хроні
волинської трагедії:</span>
<span lang="RU">«Більшовицькі партизани
і поляки напали на села Городище і Берестяне. Награбоване майно, як і 25 корів,
забраних із села Сильне, завезли в польську колонію Брак. 20 травня 1943 року».
19 жовтня 1943 року за участю поляків партизанами Медведєва в селі Берестяне
вбито до 40 укр. Повстанців. 27 жовтня того ж року відділ УПА (командир
«Циган») завдав серйозних втрат партизанському загону в бою між селами
Берестяне і Журавичі. А через декілька днів стрільці із куреня «Бистрого»
знищили поліцейський загін мадяр, що рухався з Цумані до Берестян. </span>
<span lang="uk" dir="ltr">31 січня 1944 року
через зруйноване й спалене село пройшли бійці 6-го гвардійського
кавалерійського корпусу, не зустрічаючи жодного опору з боку німецьких військ.
Запеклі бої точилися за сусіднє село Скреготівку та Цумань. Близько 120 жителів
села було мобілізовано на фронт, більшість 70 з них загинули в боротьбі з
фашистською чумою. Їхні імена викарбувані на сільському пам’ятнику. Берестянці
не дочекалися з фронтів Великої Вітчизняної війни, зокрема, Г.Н. Бичка, Г.Я.
Величка, Й. К. Веремчука, Г.Г. Грицені,
К. М. Ковальчука, М.Х. Лінника, Г.І. Лясецького, П.І. Лящені, Г.С. Назарчука,
Х.Ф. Папежука та багатьох інших, чиє життя обірвалось при здійсненні визвольної
місії вряді країн Європи.</span>
=== Свідчення документів ===
<span lang="RU">Командирові 1-го батальйону Герою Радянського Союзу
майору товаришу Балецькому, комісарові батальйону товаришу Кременецькому,
начштабу товаришу Решетьку, заступнику командира по розвідці товаришу Зубку з
батальйоном у складі 411 чоловік 2 липня 1943 року вступити до району дії,
кінцевий пункт – дія на 5 кілометрів північно-східніше села Берестяне.</span>
<span lang="RU">По прибутті на місце організувати: </span>
<span lang="RU">…мінування – мінами сповільненої дії ділянок
залізниці Ковель-Ровно-Ківерці-Клевань.</span>
<span lang="RU">…організовувати на шосе Луцьк-Ровно засади з
обов’яковим мінуванням дорожніх ділянок.</span>
<span lang="RU">…встановлювати зв’язки з місцевими партизанськими
загонами.</span>
<span lang="RU">…на місце зосередження прибути 10 липня 1943 року.
Слідувати по маршруту – дія на 5 кілометрів пн.-сх с.Берестяне – місце дислокації.</span>
'''<span lang="RU">(З
бойового наказу № 13 від 30 червня 1943 року військової частини 0015)</span>'''
<span lang="RU">«Годині об одинадцятій вечора, коли наші гості вже
роз’їхалися по своїх загонах, а концерт усе ще тривав, до мене підійшов Стехов.
Я сидів у першому ряду «партеру», влаштованого з колод.</span>
-
Дмитре Миколайовичу, на хвилинку!
Я вийшов.
-
Тільки-що прибігли розвідники з
Берестян, - схвильовано заговорив Стехов.Туди прибула велика каральна
експедиція з мінометами і гарматами. Шукають провідників, щоб уранці йти на
нас. Годину тому я одержав повідомлення,
що й на станції Ківерці розвантажуються великий ешалон фашистів.
<span lang="RU">Це
не було несподіванкою. Кузнецьов уже встиг повідомити про підготовку каральної
експедиції генерала Піппера – «майстра смерті». Ми знали про це і від ровенських
товаришів.</span>
<span lang="RU"> Діждавшись кінця чергового номера, я
вийшов на поміст.</span>
-
Товариші! – сказав я – одержані
відомості, що завтра зранку на нас ідуть карателі. Відходити не будемо.
Залишимося вірними своєму принципу, спочатку розбити ворога, а потім відходити!
-
Правильно! Ура! – підхопили партизани.
<span lang="RU"> Я підняв руку, закликаючи до увагу.</span>
-
Свято не припиняється!
<span lang="RU"> Кілька чоловіків заспівали «В бой за Родину
». Пісню підхопили всі. Вечір тривав ще годину.</span>
<span lang="RU"> Спати
полягали у повній бойовій готовності. Навколо табору виставили додаткові пости.
У напрямку Берестян вислали кінних і піших розвідників. </span>
<span lang="RU"> На світанку
примчав з-під Берестян Валя Семенов.</span>
-
Із села до табору рухається велика
колона фашистів, - захекавшись випалив він.
<span lang="RU">І майже в цей момент пролунала кулеметна-автоматна
стрілянина. Стріляли кілометрів за 10, приблизно в районі табору Галицького.</span>
<span lang="RU">Я послав туди кінних зв’язківців довідатися, в чому
справа, чи не потрібна допомога, і передати, що ми теж чекаємо карателів.</span>
<span lang="RU">У загоні майже 750 чоловік. Поділявся загін на
чотири стройові роти і два окремих
взводи – взвод розвідників і комендантський.</span>
<span lang="RU">Годині о десятій почався бій. По нашій першій роті
карателі відкрили шалений вогонь з кулеметів і автоматів. Вороги просувалися щільною
колоною на весь зріст. Вогонь наших станкових і ручних кулеметів тільки на
деякий час змушував їх зупинитися і лягати. Потім знову лунала німецька
команда, солдати піднімалися і йшли в атаку.</span>
<span lang="RU">Підпустивши карателів ближче партизани перейшли в
контратаку. Загриміло «ура».</span>
<span lang="RU">З другого боку – на четверту роту – пішла в атаку
гітлерівська колона.</span>
<span lang="RU">…о шостій годині вечора даю наказ: готувати обоз,
укладати тяжко поранених і штабне майно. З поранених здатних тримати зброю,
насилу вдалось набрати 14 чоловік. Цесарські та інші лікарі повинні були
прикривати поранених обоз. Я з рештками комендантського взводу пішов на
центральну ділянку, щоб дати наказ про відступ з боєм…</span>
<span lang="RU">Було зрозуміло, що коли нам не вдасться протриматися
до смерку, ми не зможемо відійти. Карателі оточували нас.</span>
<span lang="RU">І раптом з того боку, звідки стріляли ворожі гармати
і міномети, ми виразно почули «ура».</span>
<span lang="RU">Ще не стихло «ура», як стрілянина вщухла.</span>
<span lang="RU">Через п’ять хвилин знову озвалися ворожі міномети,
але тепер вони били по гітлерівцях. Розгубленість і паніка охопила карателів.
Кидаючи зброю, вони почали розбігатися Партизани кинулися у погоню.</span>
<span lang="RU">Що за чудо?</span>
<span lang="RU">Чуда, звичайно, не було. Це вступила в бій рота
Валентина Семеновича. Вона зайшла в тил противнику. Семенов ґрунтовно, не
поспішаючи, провів розвідку. Роту він розділив на дві групи. Одна група напала
на артилерію і міномети ворога, захопивши їх, повернула стволи на гітлерівців.
Друга оволоділа командним пунктом і радіостанцією, через яку карателі керували
боєм. 19 офіцерів штабу, в тому числі і командуючий експедицією – генерал
Піппер, були вбиті. Це і вирішило справу.</span>
<span lang="RU">Трофеї були величні. Ми відбили у карателів увесь
їхній обоз, який складався з ста двадцяти підвід, навантажених зброєю,
снарядами, мінами, велика кількість автоматів, гвинтівок, патронів.</span>
<span lang="RU">Із захоплених штабних документів ми дізналися, що в
каральну експедицію генерала Піппера входило більше трьох поліцейських
батальйонів СС, майже дві з половиною тисячі чоловік.</span>
<span lang="RU">Судячи по документах, каральною діяльністю генерал Піппер займався
в перші дні війни. І з своїми есесівськими батальйонами він побував у всіх
окупованих гітлерівцями країнами. На Україні гітлерівці лютували місяців п’ять.</span>
'''<span lang="RU">(
З книги Медведєва «Сильні духом» )</span>'''
<span lang="RU">Отетерілі від приголомшуючого розгрому, карателі не
встигли навіть забрати вбитих. Найбільшою їхньою турботою в той день була туша
генерала Піппера. Військовим літаком його відправили в Берлін, у фашистських
газетах зачорніли траурні рамки. У плаксивих некрологах його називали – опорою
окупантів. Постійну метафору « майстер тодт » ( майстер смерті ), яку причепили
йому гітлерівські борзописці, довелося викреслити назавжди.</span>
<span lang="RU">А на другий день на Цуманські ліси посунула нова
група есесівців. Вдарили гармати і в глибині соснового бору бризнули чорні
конуси торф’янистої землі. Після артилерійської підготовки над лісом застогнали
важкі бомбардувальники і заворушилася земля від безперервних вибухів.</span>
<span lang="RU">Озвірілі гітлерівці взяли на приціл село Берестяне.
Близько шістсот трупів карателів витягнули вони з лісу, повантажили на
грузовики і стали готуватися до розправи над мирними жителями. </span>
==== Розповідають свідки: ====
<span lang="RU">Павло
Васильович Ходорчук</span>
<span lang="uk" dir="ltr"> - Як стали йти німці, ми всі бризнули до лісу.
А нам кулям навздогін сипонули. Люди тоді, без пам’яті – хто куди. Ми з батьком
і матір’ю в один бік, а сестри мої з іншими людьми – в другий. Страх
порозганяв.</span>
<span lang="RU">Як добігли ми до нивок, то тільки
тоді оглянулися і бачимо село горить. Мати з батьком плачуть, що дівчат нема.</span>
<span lang="RU">-Біля них Текля бігла,- заспокоюють
люди.- Старша жінка, то, може, вони десь разом з нею притулок знайшли.</span>
<span lang="RU">А сестри мої ще малими були. Надя –
найстарша, то їй тільки 16-ий рік пішов. А Ганя й Катя меншенькі.</span>
<span lang="RU">Пересиділи ми той день за річкою,
на Бичалках, а на вечір стали потроху до села добиратися. Підійшли ближче, аж
нема Берестян. Тільки хмара диму накрила
його, а вогонь все вилизав. Осталася Мусієва хата, брата мого. Розказували, що
й вона горіла, але люди з лісу вибігли, якраз німців близько не було, й
загасили її. А в нас у садку пасіка стояла. Бачимо пообдирали вулики фашисти.
Мед, вино лизали.</span>
<span lang="RU">Стали дівчат шукати і знайшли…У
Виштаковій клуні на току обгорілими. Надю було ще можна навіть впізнати. Вона,
як втікала, схопила мого кожуха і кілька фотокарток в кишеню сховала. Знизу,
від землі, пола від кожуха цілою осталася. І по цьому та ще по картках у кишені
ми побачили, що це наша дорога Надя. Ганя і Катя побитими і спаленими лежать. </span>
<span lang="RU">Микола Нечипорович
Бичок</span>
<span lang="RU">-Наше село фашистам завжди кісткою
в горлі стояло. Я пам’ятаю, що ще літом вони лякали, в 43-ому році. Зганяли на
сход і кричали:</span>
<span lang="RU">-Будете допомагати партизанам, то
всіх поб’ємо й хати ваші попалимо.</span>
<span lang="RU">То було ще до жнив, бо брат мій
Гнат втікав тоді у жито, а по ньому стріляли. Тільки не попели. Він з фронту не
вернувся, а тоді йому пощастило живим остатись і як село палили, то теж уцілів.
Після того, як німецького генерала в нашому лісі вколошкали, карателі тижнів
два нишпорили по селу, винюхували, хто попередив партизанів. Вони догадувались,
що без допомоги тут не обійшлося. Але натрапити на слід їм не вдалося і вони
заложниками зробили усе село. Я пам’ятаю, той день добре. Це трапилось на
Михайла. За день перед тим я поїхав по дрова, нарубав хмизняку і вже став
додому збиратися. Аж чую гілляччя сухе під чиїмись ногами тріщить. Зупинив
коней, бачу, наші люди від бігу задихаються. </span>
<span lang="RU">-А що там таке? – питаю.</span>
<span lang="RU">– Ой, Миколо! Біда, якась буде. Село німці у цеп
беруть.</span>
<span lang="RU">Дехто сів до мене на підводу, я
повернув воза в ялинник, сховав його там, а коней випряг, спутав і пустив на
пашу. Сидимо там самі не свої, як говориться, слухаємо, яким голосом ніч
говорить. Повертаємо голови в бік, до села, але звідти нічого не чути, тільки
якоюсь тривогою ніби тягне.</span>
<span lang="RU">Зранку до лісу туман став
підповзати. Тільки він дивним видався той туман, бо горілим пахнув. Вийшли ми
на узлісся і побачили, що то дим від Берестян валить. І люди в тому диму стадом
біжать, кругом стрільба,</span> чути, як хтось
кричить. А хмара диму котиться над селом, по землі стелиться, а над людськими
хатами полум’я бахкотить.
Під вечір німці
пішли з села. І ми почали додому добератися. І раптом почали люди до стежки
придивлятися, бо все згоріло – хати, хліви, клуні, тин з позняку виплетений і
той згорів. У нас на городі під яблунею був льох викопаний, потайна землянка,
можна сказати, і її не видно було, бо вона врівні з землею ховалася. Отам
батько й матір з сестрами моїми причаїлися. Вони бачили, як німці снопи соломи
виносили, хату і клуню ними обкладали, а тоді все в диму й вогні втопилося.
-Ти Дарки не
бачив?-питає батько злякано.Незвертаючи увагу на головешки.
-А де ж вона
поділася?
-Хто її знає.Не
встигла втекти і німці її разом згуртом людей кудись погнали.
Аж під вечір
знайшлася Дарка. Страшна, попечена, одежа на ній обгоріла, шматки обсмалені
висять:
-Я, -каже вона, -
живою із пекла вирвалась..
І стала сестра
розказувати. Переказати зараз, через 40 літ, трудно. А як було пережити? Коли
гнали їх німці, вони, хто молодший був, до лісу стали втікати. Карателі
навперейми їм кулями з автоматів. Відсікли їх від лісу… (сдова не можна
зрозуміти) Охочого, так, здається старого звали. По вуличному на нього Виштак
казали. Так в тій клуні позганяли фашисти жінок, дітей малих разом з ними,
котрі до лісу втікали, побили, а потім й спалили клуні. Наша Одарка в снопи
залізла, і її не побачили німці. За нею повзла Бичок Палажка. Так ту замітили і
одразу на місці застрелили. Ну, стала горіти клуня Дарка димом душиться, але
сидить, бо куди вже втечеш. І тільки як вогонь випалив дірку у Виштаковій клуні
і диль із стіни вивилився, вона в ту щілину вскочила. Вогонь ловив за одежу, але
вона впала в калюжу, вода загасила полум’яна спині.
Але то ще не вся
біда була. У тій самій хаті згоріла з дітьми сестра Федора. Дівчинка в неї
старшою була. Катя її звали, може років 8 мала. А синок коля на 2 роки молодший
за неї. Дарка показала, де лежать їхні кості. Ще можна було рештках догадатися,
як Федора обхопила перед смертю дітей своїх, так з ними і заклякла.
На другий день ми з
Гнато, братом моїм, що він з фронту не вернувся, збили ящика і пішли сестринні
кості хоронити. Прийшов Мойсей Ходорчук своїх в останню дорогу збирати. Аж тут
бачимо німці йдуть, мабуть, на свою роботу їм закортіло подивитись. Ми – в ліс
тікати.
До вечора карателі
пішли з села, вони ночі боялися, а ми Федору з дітьми на кладовище занесли.
Кості її чоловіка, мабуть, десь під Варшавою лежать, бо він у вересні 1939 року
служив у польській армії.
Поховали ми Федору
з її дітьми, поплакали, а тоді встали якось порятунку шукати. Німці не спалили
казьонного будинку, до війни там емтес розміщалася. От у тих кімнатах люди й
притулилися, хто вцілів. А так – у землянках в лісі кінця війни дочекалися.
Про те, що було «на
Михайла» в Берестянах можна багато розказувати, а можна тільки про Дарчину
судьбу спитати. Через кілька днів після тої біди страшної вона злягла, довго
хворіла й мучилась, відняло їй праву руку
й ногу і мову відібрало. Все вона чує, все розуміє, а сказати нічого не
млже. Дивиться тільки на світ боязкими очима, бо вони ніби щей досі пекло у
Виштаковій клуні бачать…
== '''<span lang="RU">Історія Різдво Богородичного храму</span>''' ==
Кожна людина, яка любить свою
Батьківщину, повинна знати історію не тільки своєї держави, а й краю, села.
Берестяне – село,центр сільської
Ради. Розташоване за 47 км від районного центру Ківерці, за 22 км від
залізничної станції Цумань.
Серед віковічних лісів, непрохідних
боліт, в межиріччі Кормина і Стрипи поселилися в глибоку давнину предки
сьогоднішніх берестянці. Щодо історії села Берестяне, то вона сягає глибини Х
століття. В історичних документах вперше село згадується в першій половині XVI
століття у зв’язку з його передачею в посаг княгині Катерині Вишневецькій. 1955
року вона продає село князю Ходкевичу. Трохи пізніше його купують князі
Радзивіли. Згодом село – власність князів Острозьких.
В 1826 р. в селі на кошти князя
Януша Радзивіла і прихожан будується дерев’яна церква «Різдва Пречистої
Богородиці Діви Марії». Відомо про першого священника церкви.
Довідка: Священник Максим Ненадкевич народився у
1790 р. в селі Комарово ( теперішнього Маневицького району ). З 1819 року
служить в селі Озеро в церкві Святої Парасковії, а з 1826 року в Берестянах в
церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Одружений, мав чотирьох дітей.
Під час Першої світової війни
церква в селі була спалена, в 1924 році заново побудована.
Важкі випробовування випали на долю
берестянці і роки Великої вітчизняної війни. За підтримку і допомогу партизанам
21 листопада 1943 року фашисти спалили село. Хат в Берестянах майже не
залишилось, а церква вціліла. Після війни церкві правилось до 1962 року. Свого
настоятеля церковна громада на той час не мала, проводили богослужіння в церкві
священники навколишніх сіл. В 1962 році за наказом радянської влади було
заборонено богослужіння в церкві, а влітку 1976 в село приїхав автобус з людьми
з м.Ківерці на чолі з головою райкому комсомолу і церкву розібрали на дрова.
З того часу більше трьох десятків
років берестянці відвідували богослужіння, хрестили дітей, освячували воду,
кошики з пасхальними стравами в Свято-Покровській церкві селища Цумань.
В 1991 році було освячене місце під
будівництво храму Різдва Богородиці на місці старого, розібраного в 1976 році.
Селяни дружно включилися до будівництва, виконували посильні роботи, давали
пожертвування. Керував будівництвом протоієрей микола Немира.
Церква побудована у вигляді хреста.
Храм поділений на три частини: притвор, храм, вівтар. Дзвінниця знаходиться над
церквою. Окрасою церкви є зроблений з дуба іконостас, виготовлений і
встановлений в 1998р. місцевим підприємцем Петром Мізуном. Розпис храму
здійснено в 2003 році.
Серед ікон храму є дві, які вдалося
людям зберегти з «старої» церкви. Це ікона Божої Матері « Иверская » та ікона « Вознесение
Господне ».
Після освячення в 1994р. храм
тимчасово обслуговував протоієрей Микола Криворучко. Після закінчення
Волинської духовної семінарії в 1996 році настоятелем храму було призначено
отця Василя ( Щур Василь Володимирович ), уродженця с.Чорниж Маневицького р-ну,
який і досі служить в Різдво Богородичному храмі в сані протоієрея.
З 2008 року при церкві діє недільна
школа для дітей. Матушкою Валентиною, яка є і регентом церкви, створено два
хори. При церкві створена бібліотека духовної літератури.
Щонеділі та в свята в Різдво
Богородичному храмі проводяться богослужіння. Також звершуються таїнства
сповіді, причастя, хрещення, вінчання, соборування хворих та інші. Стало гарною
традицією проведення подячних молебнів перед початком навчального року та перед
початком випускного балу. Щороку 9 травня відслужується панахида біля
пам’ятника загиблим односельчанам.
21 вересня в день Різдва Пресвятої
Діви Марії - престольний празник.
Хрест – оберіг (фігура) встановлений
в 1997 році за 200 метрів від церкви на перехресті доріг
Гораймівка-Берестяне-Холоневичі.
'''Діло було в Берестянах'''
''Конфлікт між католиками і
православними (1844-1845 роки)''
в'' селі Берестяне був на особистому
контролі ''
в'' генерал-губернатора Д.Г.Бібікова''
Наприкінці
травня 1844 року в Луцький повітовий суд надійшла нібито звичайно заявка із
Берестян.Заштатний сторож місцевої церкви Лука Антонович
скаржився на місцевих дворян Корсаків,нащадків польської шляхти. Вісімдесятилітній
Антон запевняв, що його побили Іполіт з сином Адольфом.
Лука Антонович
мав хату, садок на церковній землі і вирішив розширити вуличку до обійстя. Як
тільки взявся за роботу, приїхали дворяни Корсаки. Словесна перебранка з
набором українсько-російсько-польських матюків до примирення не привела, тому
Косак-молодший – Адольф наказав своїм кріпакам Павлу і Семену Назарчукам, Івану
Шульгачу втихомирити літнього берестянці. Вони притиснули Луку до землі і
всипали нижче спини палицею 20 ударів. Це побачив дев’ятнадцятилітній паламар
Йосип Мецевич. Юнак не зміг захистити Антоновича, але постраждав лише за те, що
став свідком побиття літнього сторожа. Корсаки розбили йому обличчя до крові,
наказали кріпаку Хомі Назарчуку зв’язати заступника і відвести в церковну добудову.
'''Довідка '''
Корсак-старший,
Іполіт Федорович, у 1844 році мав за шістдесят. Католик. На Волинь прибув у
вересні 1843 року із Слуцького повіту Мінської губернії, належав до першого
класу дворян.
Корсак-молодший.
Адольф, у 1844 році мав 33 роки. Католик. У Волинську губернію приїхав у
жовтні1843 року, записаний у Слуцькому повіті Мінської губернії. Неодружений.
Служив у Люблінському єгерському полку.
Дворяни Корсаки
у 1844 році були орендними власниками Берестян, які належали поміщику
Вітгенштейну.
Побиття
церковного сторожа і паламаря стало першими «розбірками» Корсаків. Блакитна
кров шляхтичів не могла миритися з привілеями місцевих православних, що
отримували благодійництво з боку царя. З 1843 року на Волині землі духовенства
забезпечувалися дармовою робочою силою. Царський уряд поклав край польському
національно-визвольному рухові. Польське повстання у 30-х роках потерпіло
поразку, підірвало авторитет польського дворянства. Царська Росія робила все,
аби Волинська губернія злилася «в одно тело, в одну душу» з Великоросією. Після
того, як майже всі волинські греко-католики перейшли в лоно православної
церкви, царизм почав зміцнювати позиції православ’я. В різних населених пунктах
по-різному на це реагувати віруючі. А в Берестянах католики Корсаки зганяли
злість на місцевих православних.
Здавалося б,
звернення Луки Антоновича до суду вгомонить Корсаків. Але ж ні – 19 березня
1845 року вони фізично знущаються над церковним старостою Трохимом Папижуком.
Після тортур йому наказують не йти до церкви на літургію. Однак, поклигавши,
Трохим пішов на службу. Іполіт Корсак наказав синові, щоб він з кріпаками
силоміць доставили непокірного в економію. Прихожани повідомили старосту про
злі наміри Корсаків. Трохи Папижук тікає з божого храму, переховується в коморі
берестянського коваля Федора Уласова. Корсак-молодший, не заставши старосту у
церкві, наказав селянам розшукувати його в оселі священника. Увірвавшись до
священника, Адольф по-розбійницьки перевертає все догори, сипле матюками не
тільки на слуг місцевої церкви, а й лає вище православне духовенство. Шаленіючи
від люті, Адольф замахнувся Чубуком на священника Ненадкевича, але удар
дістався по голові паламаря Міцевича.
'''Довідка'''
Священик Максим
Ненадкевич народився у 1790 році в селі Комарово (теперішнього Маневицького
р-ну), з 1819 року служить в селі Озеро в церкві Святої Парасковії, а з 1826
року в Берестянах в церкві Пресвятої Богородиці. Одружений, мав чотирьох дітей.
Берестянських
дворян місцевій владі втихомирити не вдається. Про події в Берестянах через
агентурну сітку дізнається сам губернатор. Тож з управління Київського
військового, Подільського і Волинського генерал-губернаторства до Луцька йде
сердитий секретний лист, датований 4 грудня 1845 року. Відомий
генерал-губернатор Д.Г. Бібіков власноручно пише депешу Луцькому земському
Ісправникуипід назвою « Про события в марте 1<span lang="RU">844 года, о нападении на дом священника</span>»<span lang="RU">, де зазначає: «...Как о происшествии его не было от Вас
никакого донесения, то предписываю Вам обьяснить мне, почему Вы не прислали ко
мне помянутого донесения».</span>
<span lang="RU"> Стривожена поліція
веде слідство Луцьке Духовне управління про берестянські події повідомляє
Волинську Духовну Консистерію. Були безперечні докази, як Корсаки побили
церковного старосту до крові, підняли руку на священника Ненадкевича,
пригрозивши, що незабаром йому острижуть бороду, а на Великдень вибивали свічки
з рук старости Трохима Папижука. Берестяне здригалося від люті дворян Корсаків.
Лише у червні 1846 року з Житомира від генерал-майора Каменського надходить
наказ: «Взять Корсаков под надзор в имени Озера, взять подписку об отлучке,
чтобы они не отлучались из Берестян »</span>. Подіями в Берестяному
стривожена влада в Києві і в Житомирі, Духовенство у Варшаві ( з 1843 року
волинський архієпископ був разом і варшавським, тому з цього часу він перебував
у Варшаві ). Разом з поліційними представниками справу Корсаків розбирають
духовні депутати. З ініціативи духовенства робиться все, аби уникнути великого розголосу,
а ворогуючих примирити. Виходячи з букви Закону Божого, берестянський священник
Максим Ненадкевич прагне примирення сам і для своїх ворогів. 4 листопада 1847
року селяни Берестян, звичайно, організоване не з їхньої ініціативи,
направляють у суд «Мировое прошение», аби дворянам було прощено мордобій і
моральний терор. Однак це лише частково позбавило відповідальності Корсаків.
Брудні слова на адресу духовенства і царя католикам не прощалися. 19
вересня1852 року Волинська Палата Кримінального суду йде назустріч «Мировому
прошению», звільняє від відповідальності за бійку, а стосовно решти провини
царські судді приймають своєрідне рішення, що за доказами кримінальної справи
вважати, що дійсно сказанні «слова…это не попы,<span lang="RU">а черты – оставить в произношении</span>».
Справа Корсаків невдовзі завершується. «Тихий» її кінець пояснюється ти, що
«головний герой» 37-річний Корсак-молодший помирає. Тривале перебування під
наглядом в Озері надламує Адольфа. Він покидає Озеро: зникає, а до батька й
берестянці доходить звістка, що Адольфа немає на світі. З Рівненського повіту,
на вимогу поліції надходить витяг «О смерти и погребении в мес течке Деражно »
28 березня1849 року дворянина Адольфа Корсака. А Корсаку-старшому суд призначає
покарання: каяття за «поношение» духовенства і царя. 70-літньому Іполіту
Федоровичу вирок і винесла і доля: підірване здоров’я, втрата сина, в
результаті – даремність спротиву щодо ущемлення католиків на Волині. Так в
нашому краї в часи Російської імперії засівалося зерна ненависті між поляками і
українцями, віруючими різних конфесій, що тремтіли в кривавих пазурах
двоголового орла.
== Література ==
1. Природа
Вольынского Полесья: охрана и рациональное использование - Изд. "Вища
школа" 1986р
2. Нові
матеріали з археології Прикарпаття і Волині Вид. "Світ" Львів 1991р.
3. З.П.
Шульгач. Ойконімія Волині. Етимологічний словник - довідник. Вид.
"Кий". Київ 2001р.
4. О.
Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (Краєзнавчий словник
від найдавніших часів до 1914р.). Вінніпег 1984-!986р.р.
5. Корзухина
Г.Ф. Русские клады <span lang="EN-US">IX</span>
- ХШв. М. 1954г.
6. Гупало
В.Д. Матеріали розкопок біля села Берестяни.
7. Атлас
Волинської області.
8. Ківерцівський
район за роки незалежності. м. Ківерці - 2001р. Статистичний збірник.
9. Богуш
М.І. Ківерцівщина: крізь віки і долі: історико-краєзнавчі
нариси/М.І.Богуш, Г.І. Павленко.- Луцьк,
2006.-520с. (Про Берестяне – С.347-352.)
10. Гупало С.Діло було в Берестянах
/С.Гупало//Вільним шляхом.-1999.-12 черв.-С.5
11. Село моє / упоряд. О.М.Назарчук, вчитель
історії, Шульський М.В., вчитель географії.-Ківерці, 2002.-С.30.
== Примітки ==
| 