Клас 125cc: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Sachkot (обговорення | внесок) |
Sachkot (обговорення | внесок) м →MotoGP |
||
Рядок 75:
Після закінчення [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1957|сезону 1957]] італійські виробники [[Mondial (виробник мотоциклів)|FB Mondial]], [[Gilera]] та [[Moto Guzzi]] вирішили покинути чемпіонат через надмірні витрати на участь<ref>{{cite web |url= http://www.motodrive.com.ua/content/history-9/LAKI_DYuK-52.html|назва= ЛАКИ ДЮК|автор= |дата= |веб-сайт= motodrive.com.ua|мовою=рос.|видавець= |дата-доступу=17.03.2015}}</ref>. Один з 125-кубових мотоциклів FB Mondial придбав підприємець з Японії [[Соїчіро Хонда]]. Вже у 1959 році він привіз цілу команду з п'яти гонщиків та дев'яти 125-кубових мотоциклів на трасу Tourist Trophy. Його мотоцикли не були копіями Mondial, скоріше це був їх творчий розвиток: вперше в цьому класі японські інженери застосували двоциліндрові двигуни з чотири-клапанними головками циліндрів. Гонщики-японці фінішували на 6-му, 7-му, 8-му і 11-му місцях, забезпечивши компанії командний приз. Це був початок ери домінування японських виробників у чемпіонаті.
У тому ж [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1959|1959]] [[Ернст Дегнер]] — молодий східно-німецький інженер і гонщик — здобув перемогу на [[Мото Гран-Прі Італії|Гран-прі Італії]]. Це була перша для MZ перемога на етапі чемпіонату світу і перша перемога для двотактної «вісьмушки». В [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1961|1961]] році Дегнер вже лідирував в заліку чемпіонату світу, випереджаючи п'ятірку гонщиків на [[Honda]]. Але на передостанньому етапі, у [[Мото Гран-Прі Швеції 1961|Швеції]], Ернст заглушив двигун на найвіддаленішій від боксів ділянці траси і потихеньку втік. Разом з ним зникла частина документації та деякі деталі. При відсутності Дегнера чемпіоном став австралієць [[Том Філліс]] на Honda, здобувши перший чемпіонський титул для японської марки. Німець же в наступному році з'явився в команді [[Suzuki]], де його головним завданням було допомогти створити новий двигун для мотоциклу класу 125сс, який повинен був видавати принаймні 22 кінських сили потужності. Розроблена модель [[Suzuki RT125|RT125]] була точним дзеркальним відображенням двигуна MZ і змогла виробити 24 [[к.с.]].<ref name="MCN">{{cite web |url= http://www.motorcyclenews.com/MCN/News/newsresults/General-news/2012/December/de1712-the-ernst-degner-story/|назва= 50 years ago: The Ernst Degner story |автор= Matt Oxley|дата= 27.12.2012|веб-сайт= |видавець= Bauer Media|мовою=англ.|дата-доступу=19.09.2013}}</ref>. На 50-кубовій міні-копії MZ він став-таки чемпіоном світу, а ще через рік Suzuki здобула титули відразу в обох класах [[Клас 50cc|50cc]] та 125cc
=== 1960-і: домінування японський виробників ===
[[1960-і|60-і]] роки в класі 125cc ознаменувались боротьбою між Suzuki і Honda. Перша зробила ставку на двотактні двигуни (за ідеями Каадена), друга — на чотиритактні. Інженери Suzuki вже в 1963 році розробили двоциліндровий двигун, а в 1965 — «квадратну» (з двома [[Колінчастий вал|колінчастими валами]] один за одним) «четвірку» рідинного охолодження. Honda відповіла в 1963 році чотирициліндровим силовим агрегатом, а в 1965 — і п'ятициліндровим. Такий дивний формат виник в результаті уніфікації з 50-кубовим двоциліндровим двигуном, в якому об'єм одного циліндра становив 25 см³. Загальний рахунок за підсумками десятиліття — 4:3 на користь Honda; решту титулів поділили між сою теж японські виробники — двічі [[Yamaha]] та
[[Міжнародна мотоциклетна федерація|ФІМ]], незадоволена домінуванням японських мотоциклів, надзвичайно дорогих і складних у виробництві, в 1969 році оголосила про новий технічний регламент: скорочення максимально дозволених кількості циліндрів та ступенів в коробці передач (для класу 125cc — два циліндра і шість передач) та введення мінімальної маси (75 кг). Нові правила дозволили втрутитись у боротьбу європейським маркам з їх скромними бюджетами. Чемпіоном світу в 1971 і 1972 роках став іспанець [[Анхель Ньєто]] на іспанському ж мотоциклі [[Derbi]].
Рядок 83 ⟶ 84:
В абсолютній класифікації за кількістю чемпіонських титулів (13) в шосейно-кільцевих мотогонок Анхель Ньєто — другий після італійця [[Джакомо Агостіні]], на рахунку якого 15 перемог. На відміну від Агостіні, який усі свої титули здобув в старших класах — 350cc та 500cc, Ньєто завжди зберігав вірність дрібним категоріям — 50cc і 125cc. І був винагороджений відмінним спортивним довголіттям: свій перший титул він здобув у [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1969|сезоні 1969]], 13-й — в [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1984|1984]].
=== 1970-і: повернення європейців ===
Один з кращих гоночних мотоциклів [[1970-ті|70-х]] років народився не з комерційного розрахунку, а по любові. Італійський промисловець [[Джанкарло Морбіделлі]] займався виробництвом деревообробних верстатів, а прибуток інвестував у розробку спортивної техніки. Успіх прийшов в середині 70-х, коли Морбіделлі переманив до себе німецького інженера Йорга Мюллера, творця знаменитих гоночних «половинок» Van Veen [[Kreidler]]. [[Паоло Пілері]] і [[П'єр Паоло Б'янкі]] на мотоциклах [[Morbidelli]] вигравали чемпіонат світу три роки поспіль — у [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1975|1975]], [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1976|1976]] і [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1977|1977]] роках. Потім Морбіделлі прийшов до угоди з компанією [[Benelli Armi|Benelli]] (не [[Benelli (виробник мотоциклів)|мотоциклетної]], а збройової), і разом вони налагодили дрібносерійне виробництво гоночних мотоциклів під маркою MBA (Morbidelli Benelli Armi), яка здобула ще два чемпіонські титули.
Рядок 89 ⟶ 91:
Ян Тіль — людина, яка протягом 35 років визначала розвиток гоночних двигунів малих об'ємів. Він познайомився з Мейвартсом на початку 60-х років, і в 1965 році вони організували компанію [[Jamathi]] — мотоцикли цієї «гаражної» фірми виграли кілька Гран-прі в 50-кубовому класі. Через десять років вони спроектували гоночний мотоцикл революційної конструкції для промисловця [[Егідіо Піоватіччі]] — вже під маркою [[Bultaco]] він виграв чотири чемпіонату світу в класі 50cc. Потім була робота для Garelli, [[Agrati]], [[Rumi]], [[Aprilia]] та [[Derbi]]. Вінцем кар'єри Тіля став двигун Derbi/Aprilia [[Aprilia RSA125|RSA125]], який в останні роки існування класу був непереможним (характерна особливість цього двигуна — дисковий [[Золотник (техніка)|золотник]] за циліндром, з шестерінчастим приводом). Загалом на мотоциклах з двигунами Яна Тіля виграно 51 чемпіонат світу в класах 50cc, 125cc і 250cc (25 особистих та 26 — конструкторів).
=== 1990-і: одноциліндрові двигуни ===
Тотальна перевага двоциліндрових двигунів Garelli змусила [[Міжнародна мотоциклетна федерація|ФІМ]] ще раз переглянути правила: з 1988 року в класі допускалися лише одноциліндрові двигуни. Перший «одноциліндровий» чемпіонат виграв [[Хорхе Мартінес]] на [[Derbi]], але потім почалася епоха [[Honda RS125]]. Мотоцикл з одноциліндровим двигуном рідинного охолодження, створеним на основі [[мотокрос]]ового [[Honda CR125|CR125]], дебютував ще в 1980 році і був дуже популярний в гонках національного рівня, але на міжнародному шансів проти більш потужних двоциліндрових моделей не мав. Нові правила вивели його на вершину.
| |||