Комуністична партія Радянського Союзу: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Pavlo1 (обговорення | внесок) м Відкинути редагування 93.73.189.239 до зробленого Ahonc |
|||
Рядок 1:
{{redirect|КПРС}}
{{Політична партія
| назва_партії = Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС)
| рідною_мовою = Коммунистическая партия Советского союза
| логотип_партії = КПСС.png
| розмір = 175px
| голова = [[Генеральний секретар ЦК КПРС]]
| дата_заснування= РСДРП (1898—1917)<br/>РСДРП (б) (1917—1918)<br/>РКП (б)(1918—1925)<br/>ВКП (б) (1925—1952)<br/>КПРС (1952—1991)
| дата_розпуску = [[6 листопада]] [[1991]]
| союзники = [[Комсомол]]
*[[Комуністична партія України]]
| ідеологія = [[Марксизм]], [[марксизм-ленінізм]], [[більшовизм]], [[соціалізм]], [[комунізм]]
| кількість_членів = 19 487 822 чол. (на 1 січня 1989 р.)
| друкований_орган = [[Правда (газета)]]
| штаб-квартира = [[СРСР]], [[Москва]]
| девіз = ''[[Пролетарі усіх країн, єднайтеся!]]''
| інтернет-сторінка=
}}
'''Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС)''' ({{lang-ru|Коммунистическая партия Советского Союза (КПСС)}}) — єдина легальна [[політична партія]] (з середини 1920-х років до [[1991]]) у [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянському Союзі]].
Попередні назви: [[РСДРП(б)]], [[РКП(б)]], [[ВКП(б)]].
Від початку 1920-х років до 1990 року партія функціонувала в умовах [[Однопартійна система|однопартійної системи]] і володіла монопольним правом на політичну владу, що сприяло встановленню в країні [[Тоталітарний режим|тоталітарного режиму]]. Монополія на владу в СРСР була закріплена конституційно: у статті 126 [[Конституція СРСР 1936 року|Конституції 1936 року]] Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій, в статті 6 [[Конституція СРСР 1977 року|Конституції СРСР 1977 року]] КПРС проголошена керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства в цілому.
Провал путчу ДКНС у серпні 1991 року послужив підставою для звинувачення КПРС в антиконституційній діяльності. Указами президента РРФСР Б. М. Єльцина діяльність партії на території РРФСР була припинена, її майно — конфісковано. Указом президента РРФСР від 6 листопада 1991 р. діяльність КПРС припинена, її організаційні структури розпущені.
Творцем партії і її вождем за його життя вважається [[Ленін Володимир Ілліч|В. І. Ульянов (Ленін)]]. Як зазначав [[Арнольд Тойнбі]] <ref>Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 178.</ref>
{{text|Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами. Проминувши тих наслідувачів, що називали себе комуністами, вкажімо лише на режим, установлений [[Мустафа Кемаль Ататюрк|Мустафою Кемалем Ататюрком]] задля повного відродження [[Туреччина|Туреччини]]; на [[Фашизм|фашистський режим]] [[Беніто Муссоліні|Муссоліні]] в [[Італія|Італії]]; на [[Націонал-соціалізм|націонал-соціалістичний режим]] [[Адольф Гітлер|Гітлера]] в [[Німеччина|Німеччині]].}}
== Історія ==
=== Заснування ===
[[РСДРП|Російська соціал-демократична робітнича партія]] виникла наприкінці XIX століття як наслідок об'єднання кількох соціал-демократичних гуртків («Союз боротьби за визволення робітничого класу», група «Робітничої газети», «[[Бунд]]»), а також численних марксистських груп. Установчий з'їзд партії відбувся у [[Мінськ]]у 13-15 березня 1898 року. За офіційною версією, що пропагувалася у СРСР, «хоча з'їзд і проголосив створення партії, але партія все ж не була створена» <ref>Ленин Владимир Ильич. Краткая биография / Изд. 2-е.— М.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1955.— 312 с. (Институт Маркса — Энгельса — Ленина — Сталина при ЦК КПСС).— С. 39.</ref>. З'їзд випустив маніфест, що декларував основні програмні цілі партії. Майбутні лідери партії — [[Плеханов Георгій Валентинович|Плеханов]], [[Мартов Юлій Осипович|Цедербаум]], [[Ульянов Володимир Ілліч|Ульянов]] та інші не мали відношення до з'їзду. Незабаром члени [[Російська соціал-демократична робітнича партія|обраного на з'їзді ЦК]] були заарештовані й партія практично припинила свою діяльність.
У майбутні роки продовжувалося формування марксистських груп, їх ідейний та організаційний розвиток. Це надало можливість лідерам цих груп встановити зв'язки між групами, перетворити їх на зародки партійних організацій і, певною мірою, об'єднати їх. Це дозволило остаточно організаційно оформити РСДРП 1903 року на II з'їзді партії.<br />
Як окрема партія РСДРП (б) виділилася фактично від [[1912]], формально від [[1917]], із більшовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).<br />
У комуністичній радянській історіографії вважалося, що правонаступницями РСДРП(б) були РКП(б), ВКП(б) і КПРС.
=== Історичні назви ===
* 1898–1917 рр. — [[Російська соціал-демократична робітнича партія]].
* 1917–1918 рр. — [[Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)]], РСДРП(б).
* 1918–1925 рр. — Російська комуністична партія (більшовиків), РКП(б)
* 1925–1952 рр. — Всесоюзна комуністична партія (більшовиків), ВКП(б)
* 1952–1991 рр. — Комуністична партія Радянського Союзу, КПРС
=== Національний склад партії ===
[[Файл:Uacompartymembers84.PNG|міні|250пкс|Частка членів КПРС у населенні регіонів УРСР]]
Національний склад членів РКП(б) у 1922 р.<ref>[http://revsoc.org/archives/2511 Национальный состав и национальная политика партии большевиков до прихода к власти]</ref>
* росіяни — 71,9 %
* українці — 5,9 %
* євреї — 5,2 %
* латиші — 2,5 %
* грузини — 2,0 %
* білоруси — 1,5 %
* поляки — 1,5 %
* тюрко-татари — 1,2 %
* вірмени — 1,0 %
* естонці — 0,5 %
=== Фальсифікація історії КПРС ===
У зв'язку із монопольним становищем [[КПРС|комуністичної партії]], протягом усього періоду існування [[Радянська Росія|Радянської Росії]] та [[СРСР]] [[історія]] тлумачилася згідно з її ідеологічними установками та цілями під контролем відповідних партійних структур, — відділів [[ЦК КПРС]] та республіканських партійних організацій (відділи пропаганди та агітації, відділ науки і т. ін.),— та підпорядкованого [[ЦК КПРС]] головного органу державної [[цензура#Цензура в Радянському Союзі|цензури в СРСР]] - [[Головліт]]у.<br />
У час важливих змін у розвитку суспільства і суттєвих змін офіційної політики партії історія революційного руху в Росії і історія партії перероблялась наново.
За свідченням науковців [[АН СРСР]], що входили до Наукової ради «Історія Великої Жовтневої соціалістичної революції», науковців [[Інститут марксизму-ленінізму|Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС]] та Центрального партійного архіву, початок переписуванню та прямій підробці революційного минулого поклала так звана «літературна дискусія про «Уроки Жовтня»», під час якої Політбюро і Секретаріат [[РКП(б)]], на пропозицію Генерального секретаря ЦК [[Сталін|Й. Сталіна]], ухвалили рішення про централізоване вилучення у громадян та організацій для архіву ЦК усіх матеріалів, що стосувалися історії партії, та про суворе обмеження доступу до них, особливо до документів часів революції та громадянської війни у [[Росія|Росії]]. Як результат цієї операції почали з'являтися праці, у яких прекручувався дійсний сенс історичних подій, їх хронологія, змінювався склад дійових осіб, наводились тендеційні політичні їх характеристики, у масову свідомість настирно втовкмачувалась фальшива «теорія двох керманичів Жовтня» (тобто Леніна і Сталіна) <ref>Вилкова В.П., Ненароков А.П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С.294.</ref>. Від партії та народу старанно приховувалися, а отже, були недосяжними навіть для істориків, дійсні документи революції, що могли посвідчити про найближче оточення [[Ленін|В. Ульянова]], про справжні справи, вчинки, погляди Л. Троцького, Л. Каменєва, Г. Зинов'єва, М. Бухаріна, Й. Сталіна та інших діячів [[Жовтневий переворот 1917|Жовтня]] <ref>Вилкова В.П., Ненароков А.П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С.294 - 295.</ref>.
Великих переробок історії партії та революційного руху в Росії до початку 1930 років було три: протягом 1923—1926 років історія перероблялась для потреб періоду головним чином [[Зінов'єв Григорій Овсійович|Г. Зінов'євим]], за підтримки так званої «старої гвардії», до якої також належали [[Каменєв Лев Борисович|Каменєв]], [[Сталін]], [[Риков Олексій Іванович|Риков]], Томський, [[Бухарін Микола Іванович|Бухарін]], Куйбишев. Після виступу 1926 року «нової опозиції» у складі Зінов'єва, Каменєва, [[Крупська Надія Костянтинівна|Крупської]], [[Сокольников Григорій Якович|Сокольникова]] — історія заново переглядається блоком Сталіна — Бухаріна, щоб скомпрометувати частину «старої гвардії», що її на той час очолювали Зінов'єв та Каменєв, а також звеличити її частину, очолювану Сталіним та Бухаріним. Теоретиком цієї переробки стає Бухарін, а її істориком — Ярославський. Від 1929 року більшовицька теорія і історія переробляються втретє. Сталін є теоретиком цієї переробки, а Ярославський спеціалізується на перегляді і «виправленні» історії. Мета цих дій: довести, що ніякої «старої гвардії» раніше не існувало, а був ''Сталін'' і, окрім нього, лише опортуністи і штрейкбрехери, котрі, як це не дивно, з невідомих прочин керували ЦК більшовицької партії <ref>Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С.8-9.</ref>.
Тотальний контроль за засобами масової інформації дозволяв керівництву партії фальсифікувати будь-яку інформацію і будь-які події. Так, вже на початку 1918 року керівник [[Рада народних комісарів Росії|більшовицького уряду Радянської Росії]] [[Ульянов Володимир Ілліч|В. Ульянов]] у своїх виступах з пропагандистською метою наводив недостовірну інформацію: [[7 квітня]] у промові на мітинзі стверджував, що меньшовики та праві есери «поставили шибеницю для тов. Шаумяна» <ref>Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н.И. Бухарина, В.М. Молотова, М.А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 427.</ref>, хоча на той час він навіть не був заарештований <ref>Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н.И. Бухарина, В.М. Молотова, М.А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 620.</ref>; 23 ж квітня говорив, що «перший за хоробрістю контрреволюціонер Корнілов убитий своїми ж власними, обуреними солдатами» <ref>Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н.И. Бухарина, В.М. Молотова, М.А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 431.</ref>, хоча [[Корнілов Лавр Георгійович|Л. Корнілов]] був убитий у бою під [[Катеринодар|Катеринодаром]] <ref>Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н.И. Бухарина, В.М. Молотова, М.А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 621.</ref>.
Одним із прикладів [[Фальсифікація історії|фальсифікації]] було висвітлення діяльності Революційної військової раді Республіки ([[РРФСР]]), що не було об'єктивним, бо більшість її членів були оголошені «ворогами народу» й репресовані: голова РВРР [[Троцький Лев Давидович|Л. Троцький]] <ref>Вбитий за наказом Секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна</ref>, командарми [[Вацетіс Іоаким Іоакимович|І. Вацетіс]], [[Каменєв Сергій Сергійович|С. Каменєв]], члени ради Ф. Раскольніков, І. Смирнов, [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|В. Антонов-Овсієнко]], [[Риков Олексій Іванович|О. Риков]], А. Розенгольц, К. Юренєв, В. Невський, Л. Серебряков, К. Мехоношин, О. Окулов, К. Данишевський, І. Смілга. Їх імена й фотографії видалялися із виданих книжок, діяльність перекручувалась та фальсифікувалась <ref>От издательства.— В кн.: Реввоенсовет Республики (6 сент. 1918 г.— 28 авг. 1923 г.).— М.: Политиздат, 1991.— 464 с. — С. 5.</ref>. У 48-му томі першого видання [[Велика радянська енциклопедія|Великої радянської енциклопедії]], що вийшов друком 1941 року, немає про Раду й згадки <ref>Шевоцуков П. А. Революционный военный совет Республики.— В кн.: Реввоенсовет Республики (6 сент. 1918 г.— 28 авг. 1923 г.).— М.: Политиздат, 1991.— 464 с. — С. 7.</ref>.
Після чергових репресій до передплатників Малої радянської енциклопедії, [[Велика радянська енциклопедія|Великої радянської енциклопедії]] першого, а потім і другого видання надсилалися
сторінки для заміни тих, де містилися статті про репресованих, або тих, де про них згадувалось у інших статтях. Вилучені сторінки передплатник мусив знищити. Із бібліотек вилучалися та знищувалися книги авторів, що були репресовані.
Видані за кордонами СРСР книги, що містили критику політичного режиму в СРСР, було заборонено ввозити у країну. У разі потреби такі книги, як, наприклад [[Моя боротьба|Mein Kampf]] [[Гітлер|А. Гітлера]], перекладались для вищого керівництва КПРС, але зберігались у спеціальних сховищах з обмеженим доступом.
При підготовці текстів творів В. Леніна для так званої «Повної збірки творів» «було проведене їх деяке редагування» <ref>Вилкова В.П., Ненароков А.П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С. 302.</ref>. В усіх виданнях промови [[Ленін|В. Ульянова]] на площі Фінляндського вокзалу у Петрограді 4 квітня 1917 року після 1938 року, із заключної фрази «Хай живе світова соціалістична революція!» було викреслене слово «світова» <ref>Сироткин В. Г. От «военного коммунизма» к непу. Международная обстановка.— В кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов.—.: Политиздат, 1991.— 383 с.: ил. ISBN 5—250—01215—9.— С. 48.</ref>, і вперше було надруковане лише 1984 року у спогадах Н. Крупської <ref>Надежда Константиновна Крупская. Воспоминания о Ленине.— В кн.: Воспоминания о Владимире Ильиче Ленине: В 5-ти т. Т. 1. Воспоминания родных / Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС; Редкол.: П. П. Мчедлов и др.— 3-е изд.— М.: Политиздат, 1984.— 639 с., ил.— С. 442.</ref>.
У статті «Війна і російська соціал-демократія», написаній у вересні і надрукованій 1 листопада 1914 року, В. Ленін писав: {{lang-ru|«2 Интернационал умер, побежденный оппортунизмам. Долой оппортунизм и да здравствует очищенный не только от «перебежчиков», но и от оппортунизма 3 Интернационал!… 3 Интернационалу предстоит задача организации сил пролетариата для революционного натиска на капиталистические правительства, для гражданской войны против буржуазии всех стран за политическую власть, за победу социализма»}} <ref>Малая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская—Массив. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— С. 80.</ref>. <br />
У п'ятому виданні творів В. Леніна, т. зв. «Повному зібранні творів» цих слів немає.
== Політика комуністичної партії ==
=== Спроби експорту революції ===
На II Всесвітньому конгресі Комінтерну був прийнятий «[[Маніфест II конгресу Коминтерну]]» (серпень 1920), де була викладена програма прискорення революції у [[Європа|Європі]] за допомогою [[РСЧА|Червоної армії]] [[Радянська Росія|Радянської Росії]] та встановлення політичної влади європейського пролетаріату у формі [[Рада|Рад]] з майбутнім «воз'єднанням» цих радянських європейських та азійських республік із Радянською Росією. «Комуністичний Інтернаціонал є партія революційного повстання міжнародного пролетаріату. …Радянська Німеччина, об'єднана із Радянською Росією, виявилась би відразу сильнішою за усі капіталістичні держави, разом узяті! Справу Радянської Росії Комуністичний Інтернаціонал оголосив своєю справою. Міжнародний пролетаріат не вкладе меча до піхов до того часу, допоки Радянська Росія не включиться ланкою до федерації Радянських республік усього світу» <ref>Девятая конференция РКП(б). Протоколы. М., 1972.— С. 354,359.</ref>.
Ще задовго до того була здійснена спроба єкспорту революції до Угорщини. Для цього РКП(б) була використана угорська група Федерації іноземних груп при ЦК РКП(б).
У жовтні 1918 року близько 20 комуністів цієї групи нелегально прибуло до Угорщини. 4 листопада вони оголосили про створення Комуністичної партії Угорщини. У листопаді ж до Угорщини прибув голова Федерації іноземних груп при ЦК РКП(б) Бела Кун з іще 80-ма комуністами. Він став головою компартії. Наприкінці 1918 — на початку 1919 року прибуло ще 250—300 більшовицьких агітаторів та емісарів. Скориставшись фінансовою допомогою Радянської Росії угорські комуністи змогли розширити революційну пропаганду та посилити свій вплив.
18 лютого вони перейшли до радикальних дій, організувавши напад на газету соціал-демократів «Непсава» («Голос народу»). Під час нападу було вбито 8 та поранено близько 100 осіб. Тієї ж ночі Бела Кун та його штаб були заарештовані.
21 березня, ще перебуваючи у в'язниці, Бела Кун досяг угоди із соціал-демократами і, того ж дня, завдяки оголошеній відставці президента Міхая Каройі, був відпущений на волю.
Того ж дня комуністи проголосили створення Радянської республіки та Революційної Державної ради, що складалася, за прикладом російських більшовиків, із народних комісарів. Народним комісаром торгівлі став [[Матіяш Ракоші]], наркомом економіки [[Варга Євгеній Самуїлович|Еньо Варга]], що скоро по тому стали діячами Комінтерну.
В. Ленін підтримував постійний телеграфний зв'язок із Бела Куном (218 переговорів та повідомлень за 133 дні) і давав вказівки щодо діяльності комуністів. Він порадив розв'язати червоний терор, розстрілювати соціал-демократів та дрібних буржуа. Комуністи вжили репресій щодо євреїв: закликали до знищення євреїв, які не хотіли йти на фронт, а також заарештували 5000 польських євреїв, що приїхали до Угорщини за провізією.<br />
Врешті-решт, налаштувавши проти себе значну частину населення, не маючи можливості чинити спротив Румунії, що сподівалася силою вирішити суперечку щодо Трансильванії, радянські керівники вже втрачали владу.
1 серпня проти Бела Куна був організований путч, ймовірно, радикальними прибічниками Тібора Самуелі. Бела Кун утік із Будапешта і виїхав до Радянської Росії. Ракоші та Варзі також вдалося втекти до Росії. Самуелі намагався перебратися до Австрії, але, затриманий на кордоні, заподіяв собі смерть.<br />
Угорська радянська республіка проіснувала до 1 серпня 1919 року.
1920 року війська Радянської Росії під командуванням [[Фрунзе Михайло Васильович|М. Фрунзе]] допомогли встановити радянську владу у [[Бухарське ханство|Бухарі]].
[[Варшавська битва (1920)|«Чудо на Віслі»]],— розгром Червоної армії під командуванням [[Тухачевський Михайло Миколайович|М. Тухачевського]] того ж року,— врятувало від такої ж долі Польську республіку. 23 липня 1920 року, під час роботи II конгресу Комінтерну, [[Політбюро ЦК РКП(б)]] вже було затвердило склад Тимчасового революційного комітету у Польщі — зародок «радянського уряду».
У 1920—1921 роках вдалося здійснити «радянизацію» [[Закавказзя]],— [[Грузія|Грузії]], [[Вірменія|Вірменії]], [[Азербайджан]]у,— XI армією [[РСЧА]] на чолі із [[Кіров Сергій Миронович|С. Кіровим]] <ref>Сироткин Владлен. От «военного коммунизма» к непу. Международная обстановка.— В кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов.— М: Политиздат, 1991.— C. 54.</ref>.
23 липня 1920 року [[Рада праці та оборони|Голова Ради робітничої та селянської оборони]] Радянської Росії [[Ленін|В. Ленін]], оцінив становище у Комінтерні як «пречудове»: «Зинов'єв, Бухарін, а також і я, вважаємо, що варто було би заохотити революцію зараз же ув [[Італія|Італії]]. Моя особиста думка, що для цього потрібно радянізувати [[Угорщина|Угорщину]], а, може бути, також [[Перша Чехословацька Республіка|Чехію]] та [[Румунія|Румунію]]» <ref>Ленин В.И. Неизвестные документы. 1891-1922 гг. - М.: РОССПЭН, 1999.— С. 357.</ref>.
Великим, запланованим Комінтерном, заколотом мала стати революція у [[Німеччина|Німеччині]].
17 березня 1920 року В. Ленін телеграфував Й. Сталіну про необхідність «максимально прискорити оволодіння Кримом» оскільки «громадянська війна у Німеччині може примусити нас рушити на захід на допомогу комуністам» <ref>Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) и Коминтерн: 1919-1943 гг. Документы. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004.— 960 с.</ref>. У наказі М. Тухачевського, командувача Західним фронтом, що наступав на Варшаву, мовилося: «На багнетах ми принесемо трудящому людству счастя та мир! Вперед, на Захід!». А в цей час на сцені [[Большой театр|«Большого» театру у Москві]], де відбувалися засідання II конгресу Комінтерну, на величезній електрифікованій карті театру [[Польсько-радянська війна 1920|радянсько-польських військових дій ]], що її делегати конгресу називали «картою світової революції», керівники Комінтерну позначали прапорцями просування «міжнародної» Червоної армії до Варшави <ref>Сироткин Владлен. От «военного коммунизма» к непу. Международная обстановка.— В кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов.— М: Политиздат, 1991.— C. 52.</ref>.
Перша спроба революції у Німеччині була здійснена [[1921]] року. За наказом Голови Виконавчого комітету Комінтерну [[Зінов'єв Григорій Овсійович|Г. Зінов'єва]] до Німеччини був направлений [[Бела Кун]]. Він привіз ЦК Компартії Німеччини наказ Виконкому Комінтерну, що стверджував: оскільки у Німеччині склалась «революційна ситуація», то комуністична партія повинна взяти владу у свої руку шляхом збройного повстання <ref>Кривицкий В. Г. «Я был агентом Сталина». Записки сов. разведчика / Пер. с англ.— М.: «Терра—Terra», 1991.— 365 с.</ref>. 4 березня ЦК Компартії Німеччини опублікував у газеті «Роте Фане» ({{lang-de|Die Rote Fahne}}) заклик до німецького пролетаріату негайно розпочати боротьбу за повалення уряду і встановлення влади робітничого класу, а також укладення оборонного і наступального союзу із [[Радянська Росія|Радянською Росією]] <ref>Воззвание комунистов.— Известия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов Рабочих, Крестьянских, Казачьих и Красноарм. Депутатов и Моск. Совета Рабоч. и Красноарм. Депутатов, 6 марта 1921 года, № 50 (1193)</ref>.
Комуністи організували серію страйків. Уряд заарештував кількох комуністичних вождів. 22 березня був оголошений загальний страйк у містах Центральної Німеччини. Із його початком комуністи перейшли до рішучих дій: захоплення установ, суден, муніципалітетів, банків та дільниць поліції, а також погрожували організувати вибухи у громадських спорудах. На той час загони комуністів мали вогнепальну зброю, кулемети, гранати та вибухівку. В деяких містах комуністи підривали залізничну колію, мости, вели вуличні бої, застосовували кулемети, гранати, як, наприклад у [[Айслебен]]і при нападі на казарми поліції <ref>Революционная борьба.— Известия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов Рабочих, Крестьянских, Казачьих и Красноарм. Депутатов и Моск. Совета Рабоч. и Красноарм. Депутатов, 26 марта 1921 года, № 67 (1210)</ref>. У Геестхахті на Ельбі ({{lang-de|Geesthacht}}) загін близько 2000 комуністів, озброєний кулеметами проголосив «радянську республіку» і погрожував підірвати порохові заводи. Поблизу Альтони ({{lang-de|Altona}}) комуністи захопили динамітні заводи. Вони захопили головного лікаря вугільного району і вимагали за нього викуп у півмільйона марок. Вони примушували приєднуватись до комуністичних загонів усіх чоловіків віком до 50 років <ref>Захват динамитных заводов. — Известия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов Рабочих, Крестьянских, Казачьих и Красноарм. Депутатов и Моск. Совета Рабоч. и Красноарм. Депутатов, 30 марта 1921 года, № 68 (1211) </ref>.
У боях брав участь голова Центрального бюро еврейських комуністичних секцій при ЦК РКП(б) Исаак Єфімовіч Чемеринський, відомий як член керівництва КПН Аркадій Маслов.
24 березня був заарештований лідер комуністів Макс Гельц ({{lang-de|Max Hoelz}}), 26 березня — депутат рейхстагу комуніст Венделін Томас.
Але основна маса робітників не підтримали дії комуністів і до початку квітня владі вдалося придушити заколот. Поліція знайшла організаційний штаб повстання, захопила там документи, карти та плани широкого повстання, разом із доказами отримання інструкцій та грошей із [[РРФСР|Росії]]. Німецька преса (наприклад, «Берлінер Таґеблатт» {{lang-de|Berliner Tageblatt}}) стверджувала, що комуністи діяли за наказом із [[Москва|Москви]]. Газета вказувала, що рух у Німеччині був нав'язаний Москвою внаслідок того, що в умовах поширення у Росії антибільшовицького руху їй необхідно було показати незадоволеним, що більшовизм поширюється по світу.
У червні завершився суд над комуністами — організаторами березневих подій. Макс Гельц був засуджений до довічних каторжних робіт. <ref>Приговор по делу Гельца. — Известия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов Рабочих, Крестьянских, Казачьих и Красноарм. Депутатов и Моск. Совета Рабоч. и Красноарм. Депутатов, 25 июня 1921 года, № 136 (1279).— Пізніше Макс Гельц був вивезений до СРСР, де про його урочисту зустріч писали всі центральні газети. Коли ж, через деякий час, він спробував виїхати до Німеччини, то загинув при нез'ясованих обставинах</ref>
[[1923]] року одним із керівників «революції в Німеччині» мав бути [[Карл Радек]]. Він був нелегально відряджений Комінтерном «для участі у керівництві повстанням, що очікувалося» <ref>Автобіографія Радека К. у кн.: Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).— М.: Книга, 1989.—890 с.— С. 169.</ref>. Вночі з 22 на 23 жовтня 1923 року владу в більшості великих міст мали захопити штурмові загони комуністів. Але в останні хвилини перед початком операції Радек віддав наказ відкласти революцію на три місяці. Однак, Ернст Тельман не отримав повідомлення про цей наказ і розпочав заколот, який отримав назву [[Гамбурзьке повстання]].
У вересні 1923 року було організоване [[Вересневе повстання|збройне повстання у Болгарії]], яке було також придушене.
Після цього фіаско було вирішено випробувати революцію в якійсь невеличкій країні. Обрана була [[Естонія]]. 1 грудня 1924 року комуністичні загони захопили контроль над стратегічними об'єкатми в столиці — [[Таллінн]]і. Але ці атаки владі вдалось відбити, а повстання придушити.
1925 року у [[Болгарія|Болгарії]] було заплановано знищити царську родину під час траурної служби в [[Софія (місто)|Софійському]] соборі. Від [[Напад на собор Святої Неділі|вибуху бомби]] загинуло понад сто людей, але цар [[Борис III]] та міністр залишились неушкодженими.<ref>[[Aino Kuusinen]]: ''Der Gott stürzt seine Engel.'' Molden, Wien, München und Zürich 1972, S. 76-86, ISBN 3-217-00448-5. ''(Авторка була дружиною секретаря ВККІ [[Отто Куусінен]]а, а починаючи від 1924 співробітником Комінтерну. З'ясування стосунків між Карлом Радеком, Ернстом Тельманом та Бела Кун після провалу революції в Німеччині вона могла спостерігати на власні очі.)''</ref>
=== Репресії керівництва партії проти її членів ===
З метою утриматися при владі керівництво партії в усі часи здійснювало репресії проти політичних противників,— як членів інших партій, так і власної партії. Унаслідок цього партію постійно лихоманило: велась постійна боротьба із різними «опозиціями», провадились «чистки», вишукувалися «вороги народу».
У 20-ті роки це була боротьба із «лівою» та «правою» опозиціями, потім із «троцькізмом». У 30-ті роки внутрішньопартійна боротьба посилилась, а внаслідок жорстокого переслідування інакомислячих опозиційна діяльність стала таємною. На початку 30-х років центральною фігурою опору політиці верхівки партії став колишній секретар Краснопресненського райкому Москви [[Рютін Мартем'ян Микитович|Мартем'ян Рютін]], що, на базі своєї теоретичної роботи «Сталін та криза пролетарської диктатури», написав маніфест-звернення «До всіх членів партії», а також створив нелегальний «Союз марксистів-ленінців». Члени Союзу звинуватили керівництво ВКП(б) на чолі зі Сталіним у зраді світової революції, у форсованій індустріалізації та насильницькій колективізації, що призвели до «жахливого зубожіння мас». Вони закликали до повалення Сталіна та його кліки. У вересні 1932 року практично усі члени Союзу були заарештовані, засуджені до ув'язнення і потім розстріляні.
1934 року та опісля була проведена серія чисток у партії із обміном партійних квитків. Далі були організовані показові судові процеси над старою більшовицькою гвардією. Відбувалося масове винищення членів партії. Донині не опубліковані дані про кількість репресованих та фізично знищених. Історики-дослідники вважають, що із 3 млн членів та кандидатів у члени партії (на 1934 рік) було репресовано більш ніж 1,3 млн осіб <ref>Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— C. 353.</ref>.
=== Терористична діяльність проти народів СРСР ===
{{Main|Терор голодом}}
{{Main|Депортація народів в СРСР}}
== Організаційна будова партії ==
=== Органи партії ===
* [[З'їзд КПРС|З'їзд партії]]
* [[ЦК КПРС|Центральний комітет]]
* [[Політбюро ЦК КПРС|Політбюро чи Президія ЦК]]
* [[Генеральний секретар ЦК КПРС|Генеральний, або ж Перший секретар ЦК]].
=== Республіканські партійні організації ===
Підрозділи КПРС (РКП(б), ВКП(б)), що створювалися у різний час у адміністративних одиницях СРСР, які мали назву «союзні республіки», вважалися частинами єдиної партії, не мали самостійних програм, статутів і від самого моменту створення включалися до партії на правах обласних партійних організацій. Так, [[КП(б)У]] була заснована у квітні 1918 у Москві як формально самостійна партія, але вже через 3 місяці, на своєму I з'їзді, включена до складу РКП(б) з підпорядкуванням спільним партз'їздам і ЦК.<ref>Малая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская—Массив. — М.: Акционерное общество «Советская энциклопедия», 1929. — С. 278.</ref><br />
Число республіканських партійних організацій змінювалась зі зміною адміністративного поділу СРСР. Так, наприклад, зі створенням [[Карело-Фінська РСР|Карело-Фінської РСР]] (1940), була утворена відповідна республіканська партійна організація, а з ліквідацією республіки (1956) за рішенням ЦК партії була ліквідована і республіканська партійна організація.
=== Членство ===
[[Файл:Партийный билет КПСС.1989.jpg|thumb|Партійний квиток (1989)]]
Для вступу до КПРС були потрібні рекомендації двох членів партії (з партійним стажем не менше року). За рішенням зборів первинної партійної організації безпартійний ставав кандидатом у члени КПРС і йому видавалася кандидатська картка. Після успішного проходження випробувального терміну (не менше року) кандидат рішенням зборів первинної партійної організації приймався у члени партії, або ж його кандидатура відхилялася і він вибував із числа кандидатів у члени партії.
Історично кількість необхідних рекомендацій змінювалася, і, в 1920-ті — 1930-роки могла залежати від соціальної приналежності претендента (дві рекомендації, три, п'ять). Міг змінюватися і термін кандидатського стажу (один рік, два, три).
Усі члени партії та кандидати були зобов'язані платити партійні внески.
Станом на 1 січня 1982 року КПРС налічувала у своєму складі 17 млн 770 тис. членів і кандидатів у члени.<br />
Розподіл членів КПРС за національним складом (1982 р.):
* росіяни — 59,8 %
* українці — 16,0 %
* білоруси — 3,8 %
* узбеки — 2,3 %
* казахи — 1,9 %
* грузини — 1,7 %
* азербайджанці — 1,6 %
* вірмени — 1,5 %
* євреї — 1,4 %
== Таємні інструкції КПРС ==
Із таємних інструкцій, що ними керувалась комуністична партія у своєму внутрішньопартійному житті та управлінні державою центральними та місцевими партійними комітетами, нині відомі лише деякі, або ж окремі їх положення. Після заборони КПРС (1991) її архіви залишились закритими і знаходяться у [[РФ|Російській Федерації]].
1937 року була видана Інструкція ЦК ВКП(б), підписана Й. Сталіним від ЦК, [[Єжов Микола Іванович|М. Єжовим]] від НКВС СРСР, [[Вишинський Андрій Януарійович|А. Вишинським]] від прокуратури СРСР про порядок «вилучення класово-чужих та соціально-ворожих елементів по СРСР». Цією інструкцією встановлювався точний відсоток вилучення людей по областях, краях та республіках — десь між 3—4 % населення адміністративної одиниці, що мало скласти 5—6 мільйонів «ворогів народу» (раніше так розверстувалась заготівля худоби). І оскільки таку кількість людей було неможливо «пропустити» навіть через радянські суди, то інструкцією пропонувалося створити «надзвичайні трійки» при НКВС і основну масу заарештованих «судити» заочно списками через ці «трійки»<ref>[http://moreandr.narod.ru/lib_ru/awtorhanov/awtorhan_memuar.html А. Авторханов. Мемуары]</ref>.
У часи панування Й. Сталіна був створений «інститут других секретарів» ЦК союзних та автономних республік. Його сутність зберігалась до ліквідації КПРС: перший секретар ЦК союзної республіки призначався з осіб титульної нації, а другий — обов'язково росіянин, що призначався із Москви. Він не знав ні мови, ні культури, ні історії місцевого народу, та це йому було й не потрібне: він був очима й вухами Москви проти потенційного сепаратизму. Другий секретар насправді відігравав роль першого, а номінальний перший секретар — лише національна бутафорія при другому.
''На додачу до такого становища у національних республіках були посади, які могли займати лише росіяни, або, як виняток, зрусифіковані, вірні Москві національні кадри.''
Це були посади командувачів військовими окру́гами, начальників гарнізонів, начальників прикордонних загонів, голів КДБ республік, міністрів внутрішніх справ, керівників залізниць та повітряними лініями, міністрів зв'язку республік, директорів підприємств союзного значення, завідувачів головними відділами ЦК республіки. Перші замісники голів рад міністрів союзних республік та перші замісники усіх міністрів (де міністр — не росіянин) теж обов'язково мали бути росіянами<ref>[[Авторханов Абдурахман Геназович|Авторханов А]]. Загадка смерти Сталина. Главы из книги. — Новый мир, № 5 (9-789), май 1991 (сентябрь 1990).— С. 229. </ref>.
Не дотримуючись встановлених КПРС законів, ЦК встановив порядок, за яким партійні працівники, починаючи з рівня райкому, щорічно отримували гроші у конверті «на оздоровлення», що не обкладались податком і з яких не платили членські внески до каси партії<ref>Свідчення працівників одного з райкомів КПРС в Українській РСР. Незнищені інструкції, включаючи й таємні, зберігаються у [http://stalin.memo.ru/images/aut1.htm Архіві Президента РФ]</ref>.
Відповідно до однієї з інструкцій, ''кожен районний комітет щотижня надсилав до вищестоящого комітету зведену «Інформацію про настрої у районі»'', де вказувалось, ''хто, у якому селі, у якому колгоспі чи на якому підприємстві, у розмові з ким і що сказав'' <ref>Інформація працівників РК КПРС</ref>.
Комітети партії отримували спеціальні видання, що надсилалися закритою партійною поштою, про публікації у закордонній пресі, до якої громадяни СРСР не мали доступу. Інформацію із закордонної преси партійним працівникам дозволялось використовувати у пропаганді, не вказуючи джерела інформації.
== Пенсійне забезпечення керівників партійних комітетів ==
Керівникам і працівникам партійних комітетів пенсії, включаючи і персональні, призначалися і виплачувалися за рахунок держави у той час, коли більшість населення країни — колгоспники — не отримували пенсій.
== Злочинці у керівництві КПРС ==
Як до приходу до влади, так і під час перебування при владі усіх партій, правонаступником яких була [[КПРС]], у керівництві цих партій завжди були люди, засуджені за різні злочини. Ідеологи партії віднаходили виправдання діяльності цих осіб, а, часто, навіть намагалися героїзувати їх діяльність. Крім того, у випадку, коли та чи інша особа у певний час могла бути корисною для партійної чи державної діяльності, керівництво КПРС приймало спеціальні, інколи таємні, рішення про використання таких осіб, не звертаючи уваги на їх минуле.
* [[Ульянов Володимир Ілліч|Ульянов В. І.]] ({{lang-ru|Ульянов, Владимир Ильич}}), вперше заарештований у ніч з 4 на 5 грудня 1887 року за участь у студентському виступі і 7 грудня висланий до д. Кокушкіно Казанської губернії; заарештований 9 грудня 1895 року і перебував у петербургській в'язниці близько 14 місяців, засуджений до заслання на 3 роки, вирок оголошено 13 лютого 1897 <ref>Ленин Владимир Ильич. Краткая биография / Изд. 2-е.— М.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1955.— 312 с. (Институт Маркса — Энгельса — Ленина — Сталина при ЦК КПСС)</ref>. Заарештований 26 липня 1914 року у [[Ґміна Поронін|с. Пороніному]] ([[Королівство Галичини та Володимирії]], [[Австро-Угорщина]]), утримувався у в'язниці міста [[Новий Тарг]], потім [[Краків|Кракова]] близько двох тижнів.
* [[Джугашвілі Йосип Віссаріонович|Джугашвілі Й. В.]] ({{lang-ka|იოსებ ჯუღაშვილი}}), вперше заарештований 5 квітня 1902 року, півтора року утримувався у в'язниці, потім засланий до Східного Сибіру; 25 березня 1908 року заарештований, утримувався близько року у в'язниці, засланий до Вологодської губернії; втік із місця заслання, але знову був заарештований і повернений на місце заслання; 5 травня 1912 року заарештований і засланий до Наримського краю; у березні 1913 року заарештований, утримувався у в'язниці, потім засланий до Туруханського краю;<ref>Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).— М.: Книга, 1989.—890 с.— Часть ІІІ. С. 108—111.</ref> <ref>[[Сталін Йосип Віссаріонович|Стаття у Вікіпедії]]</ref> на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] ([[Постанова суду|Постанова]] [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року). <ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Троцький Лев Давидович|Бронштейн Л. Д.]] ({{lang-he|לאון (לב) דוידוביץ' טרוצקי }}), вперше заарештований 28 січня 1898, утримувався в одеській в'язниці близько двох років, 1900 року засланий до Іркутської губернії; заарештований 3 грудня 1905 року, 1906 року засуджений на довічне заслання із позбавленням усіх громадянських прав; 1916 року заарештований у Франції і висланий до Іспанії, звідки висланий до [[США|Північно-Американських Сполучених штатів]]; силою вивезений 1927 року із Москви і утримувався у засланні в Алма-Аті; 1929 року висланий за кордон СРСР<ref>Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).— М.: Книга, 1989.—890 с.— Часть ІІІ. С. 151—160.</ref>.
* [[Молотов В'ячеслав Михайлович|Скрябін В.М.]] ({{lang-ru|Скря́бин, Вячеслав Михайлович}}), вперше заарештований у березні 1909, до осені утримувався у Казанській в'язниці, відправлений у заслання до Вологодської губернії на 2 роки; 1915 року заарештований і засланий на три роки до Іркутської губернії; <ref>Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).— М.: Книга, 1989.—890 с.— Часть ІІ. С. 57—64.</ref> <ref>[[Молотов В'ячеслав Михайлович|Стаття у Вікіпедії]]</ref>на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Каганович Лазар Мойсейович|Каганович Л.М.]] ({{lang-he|לזר קגנוביץ' (אלעזר, }}), на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Постишев Павло Петрович|Постишев П.П.]] ({{lang-ru|Постышев, Павел Петрович}}) на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Дзержинський Фелікс Едмундович|Дзержинський Фелікс]] ({{lang-pl|Feliks Dzierżyński}}), вперше заарештований 1897 року, 1898 засланий до Вятської губернії, звідки утік; 1900 року заарештований, до 1902 року утримувався у в'язниці, потім засланий до Східного Сибіру на 5 років звідки утік і виїхав за кордон; у липні 1905 року заарештований, звільнений по амністії у жовтні; у кінці 1906 заарештований, пів року утримувався у в'язниці; 1908 року заарештований, утримувався у в'язниці, 1909 засланий на поселення до Сибіру, звідки утік; 1912 року заарештований, засуджений до 3-х років каторги; знову засуджений ще до 6 років каторжних робіт 1916 року.
* [[Каменєв Лев Борисович|Розенфельд Л.Б.]] ({{lang-he|לב בוריסוביץ' קמנייב }}), вперше заарештований 1902 року, утримувався у Бутирській, потім Таганській в'язниці у Москві, через кілька місяців висланий на батьківщину, до Тифлісу, під наглід поліції; заарештований у лютому 1904 у Москві, утримувався у в'язниці 5 місяців, висланий до Тифлісу, під наглід поліції; заарештований у квітні 1908, у в'язниці перебував до липня; заарештований у листопаді 1914 року, утримувався у в'язниці до травня 1915, засуджений до позбавлення усіх прав та заслання до Сибіру, де знаходився до революції 1917 року; заарештований 1927, засланий до Калуги; 1932 року засланий до Мінісінська; у грудні 1934 заарештований, утримувався у в'язниці, у січні 1935 засуджений до 5-ти років ув'язнення, у червні 1935 року до 10-ти років ув'язнення; 1936 року засуджений до найвищої міри покарання і розстріляний.
* [[Зінов'єв Григорій Овсійович|Апфельбаум О.-Г. А.]] ({{lang-he|גריגורי יבסייביץ' זינובייב }})
* [[Радек Карл Бернгардович|Собельсон Кароль]] ({{lang-he|קארל ברנגארדוביץ' רַאדֶק }}, {{lang-pl|Karol Sobelsohn}}). Заарештований 15 лютого 1919 року у [[Німеччина|Німеччині]], куди прибув із [[Москва|Москви]] нелегально, утримувався у в'язниці до грудня.
* [[Сокольников Григорій Якович|Брилліант Г.Я.]] ({{lang-he| }}), у лютому 1909 засуджений до довічного заслання, 30 січня 1937 року у справі «Паралельного антирадянського троцкістського центру» засуджений до 10 років ув’язнення.
* [[Косіор Станіслав Вікентійович|Косіор Стані́слав]] ({{lang-pl|Stanisław Kosior}}), на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Чубар Влас Якович|Чубар В.Я.]], на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Хатаєвич Мендель Маркович|Хатаєвич М.М.]] ({{lang-he| }}), на підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932–1933 роках]</ref>.
* [[Квірінг Еммануїл Йонович|Квірінг Е.Й.]] ({{lang-de|Emmanuel Quiring}}), тричі заарештовувався 1913—1914 року, висланий із Санкт-Петербурга 1914 року; пізніше засланий до Іркутської губернії, де відбував покарання до 1917 року; у листопаді 1937 року засуджений до вищої міри покарання — розстрілу.
* [[Коцюбинський Юрій Михайлович|Коцюбинський Ю.М.]]
* [[Примаков Віталій Маркович|Примаков В.М.]]
* [[Якір Йона Еммануїлович|Якір Й.Е.]] ({{lang-he|יונה עמנואלוביץ' יקיר }})
* [[Затонський Володимир Петрович|Затонський В.П.]]
* [[Орджонікідзе Григорій Костянтинович|Орджонікідзе Г.К.]] ({{lang-ka|გრიგოლ ორჯონიკიძე }})
==== Фотографії під час арештів та перебування у в'язницях ====
<gallery perrow=5 widths="220px" heights="200px">
18951200-lenin-karteikarte-ochrana.jpg|В. Ульянов у в'язниці у справі {{lang-ru|"Союза борьбы за освобождение рабочего класса"}}, грудень 1895 року
File:Trotskymugshots.jpg|Л. Бронштейн, грудень 1905
FichaPolicialDeStalinEnBakú19100323.jpg|Й. Джугашвили, березень 1910 року
Дзержинский в тюрьмах.jpg|Фотографії Ф. Дзержинського під час його утримання у в'язницях
FichaPolicialDeZinoviev1908.jpg|Апфельбаум О.-Г. А., 1908
</gallery>
== Примітки ==
{{reflist}}
== Джерела / Посилання ==
* [http://lib.ru/DIALEKTIKA/kr_vkpb.txt Краткий курс истории ВКП(б) (1938)]
* [http://www.defree.ru/publications/p01/p40.htm Постанови керівництва ВКП(б)]
== Література ==
* ''Андреев Герман''. Не близнецы, но - братья // Новый мир. — 1994. — № 4. — С. 185—189. — ISSN 0130-7673. {{ref-ru}}
== Див. також ==
{{commonscat|Communist Party of the Soviet Union}}
* [[Всесоюзна Комуністична Партія Більшовиків]]
* [[Комсомол]]
* [[Комуністична партія України]]
* [[Комуністична партія Російської Федерації]]
{{Злочини комуністичного режиму}}
{{Hist-SRSR-URSR-stub}}
{{party-stub}}
[[Категорія:КПРС]]
| |||