Ланкастрія (лайнер): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м оформлення |
м вікіфікація |
||
Рядок 49:
== Потоплення ==
«Ланкастрія» був потоплений біля французького порту [[Сен-Назер (Атлантична Луара)|Сен-Назер]], беручи участь в [[Операція Аріель|операції Аріель]] при евакуації британських громадян і військ з Франції, через два тижні після [[Дюнкерська битва|Дюнкерської битви]].
Після малого ремонту, він залишив [[Ліверпуль]] [[14 червня]] під командуванням капітана Рудольфа Шарпа (Sharp) (народився [[27 жовтня]] [[1885]]) і прибув до гирло річки [[Луара|Луари]] [[16 червня]]. Став на якір в 11 милях (9 км) на північний захід від [[Сен-Назер (Атлантична Луара)|Сен-Назер]]. До середини дня [[17 червня]] він прийняв невідому кількість (від 4000 до 9000 чол.<ref name=beeb/>), цивільних біженців (співробітників посольства і [[Fairey авіації]] (Бельгія)) і військових. Офіційно на кораблі було 2200 місць (в тому числі і для 375 чоловік екіпажу)<ref name="Sebag">{{cite book| last=Sebag-Montiefiore |year=2006 |pages=487–495 |title=Dunkirk - Fight to the last man |chapter=The Sinking of the Lancastria}}</ref> Вважається що капітану Шарпу було доручено Королівським військово-морським флотом завантажити стільки людей скільки можливо, без врахування обмежень, встановлених відповідно до міжнародних норм.
Станом на [[17 червня]] [[1940]] року, в 13:50 , під час повітряного нальоту, поблизу [[SS Oronsay (1925)|Oronsay]] і 20.000 — тонного лайнера [[Orient Line|Orient]], впала німецька бомба<ref name="Sebag"/>, новий наліт почався до 16 години. Вважається що «Ланкастрію» бомбили в 15:48 з німецького літака [[Junkers 88]] і що він отримав три прямих влучень, що спричинило до крену лайнера на правий борт і наступного перекидання. Затонув через двадцять хвилин. Більше 1400 тонн мазуту витекло з нього в море і відбулося часкове її займання (можливо спричинене обстрілом). Багато людей потонули, зокрема через розлив мазуту і обстріл. Врятовані були прийняті на борт траулера [[HMT Кембріджшир (FY142)|Кембріджшир]] (900 чоловік), корабель [[Oronsay (1925)|Oronsay]], лайнер [[Orient Line]] (отримавший також ушкодження) і на інші судна місцевих рибалок<ref name="Sebag"/> Загалом вижили 2477 чоловік, з яких близько 100 були ще живі в 2011 році.<ref name=beeb/>.
Рядок 57:
Більшість сімей загиблих знали тільки, що вони загинули в лавах [[Британський експедиційний корпус (Друга світова війна)|британських експедиційних силах]] (БЕС). Число загиблих становить приблизно третину усіх втрат БЕС у Франції<ref name=beeb/>
Лайнер затонув в точці близько 5 км на південь від [[Chémoulin]] і близько 9 км від [[Сен-Назер (Атлантична Луара)|Сен-Назер]]. Офіційно жертвами потоплення лайнера «Ланкастрія» є 1738 смертей<ref>{{cite web|url=http://www.lancastria.org.uk/Victim_List/victim_list.html|title=Victim list|publisher=Lancastria.org.uk|date=1940-06-17|accessdate=2010-08-03|deadurl=404}}</ref> Британський уряд засекретив інформацію про потоплення «Ланкастрії», вважається що через величезні втрати людей аби не пригнічувати громадян звісткою про цю трагедію. Але таємниця частково була розкрита, в Сполучених Штатах газетою [[New York Times]], а і у Великобританії [[The Scotsman]] [[26 липня]] [[1940]] року, більш ніж через п'ять тижнів після інциденту Інші британські газети потім повідомляли про цю історію, в тому числі [[Daily Herald (Великобританія газета)|. Daily Herald]] (від [[26 липня]]), в якій подавалася ця подія на першій сторінці. В [[Sunday Express]] від [[4 серпня]] було подано фотографію перекинутого лайнера, його перевернутого корпусу, під заголовком «Останні миті найбільшої морської трагедії усіх часів». Але повна історія потоплення «Ланкастрії» так і не була опублікована,<ref name=beeb/> бо британський уряд видав розпорядження зобов'язати усіх, що залишилися в живих й екіпажі кораблів, які пішли на допомогу не обговорювати катастрофу під страхом на передачі до [[трибунал]]у.
Також британський уряд відмовилося проголосити місце потоплення військовою могилою й відповідно охоронною зоною хоча законодавство дозволяло це зробити. На початку ХХІ століття французький уряд створив зону відчуження навколо місця аварії.
Рядок 74:
На даний час зареєстровано 1 816 поховань (з них більше 400 у Франції) загиблих при потоплені лайнера «Ланкастрія»<ref>The Sinking of the Lacastria, Jonathan Fenby, Simon & Schuster UK Ltd 2005 ISBN 0-7434-8943-8 p.234</ref> Після війни був створений майором Петро Петі фонд допомоги потерпілим і сім'ям загиблих на «Ланкастрії», але діяльність фонду припинилося після його смерті в [[1969]] році. Будучи реформованою подібна організація відродилася в 1981 році з назвою «Асоціація корабля Ланкастрія», котра продовжувала традиції спільних поминань в церкві [[Св. Катерини]] в [[Лондон]]і, де є пам'ятник у вигляді віконних [[вітражів]].<ref>http://www.lancastria-association.org.uk/aboutus/index.php</ref> У [[2010]] році «Асоціація корабля Ланкастрії» була ліквідована.
В Шотландії була також окрема організація, котра поминала жертв потоплення «Ланкастрії», утворена в [[2005]] році.<ref>http://www.lancastria.org.uk/News/Press_Pack/press_pack.html</ref> і проводила своє щорічне поминання жертв потоплення в церкві Св. Андрія і Георгія в [[Единбург]]у<ref>http://www.lancastria.org.uk/Links/FAQs/faqs.html</ref> Нею був споруджений пам'ятник на набережній в [[Сен-Назер (Атлантична Луара)|Сен-Назер]] (Франція), відкритий 17 червня 1988 року, На ньому є напис «Гордій пам'яті про більш ніж 4000 загиблих і в подяку мешканцям Сен-Назер і прилеглих до нього районів, які врятували тоді багато людей, як правило поранених і за вчинення християнського поховання загиблих» .<ref>http://www.lancastria.org.uk/home.html</ref> Пам'ть про трагедію «Ланкастрії» представлена в [[Національний меморіал Дендрарій|Національному меморіалі Дендрарію]] в [[Стаффордшир]]у.<ref>http://www.thenma.org.uk/the-nma/memorials/key-memorials/key-memorials-2nd-pg.aspx</ref>
Шотландська асоціація «Ланкастрії» почала в 2005 році кампанію забезпечення більш широкого поминання загиблих людей на борту «Ланкастрії» і стійкості тих хто вижив в той день. Вона клопотала на [[Даунінг-стріт]] про визнання військовим похованням місце потоплення лайнера, але [[британський уряд]] відмовився це зробити, мотивуючи це тим що це місце є в межах французьких територіальних вод і, отже, не підпадає під юрисдикцію Великої Британії<ref>{{cite news |url=http://news.bbc.co.uk/1/hi/scotland/tayside_and_central/6164630.stm |title=War grave campaign in legal move |publisher=BBC |work=BBC News website | date=20 November 2006 | accessdate=4 January 2010}}</ref>
Кампанія отримала підтримку від депутатів Палати лордів, членів Європарламенту й громадських об'єднання з усіх боків, але Міноборони стверджував, що таке визнання було би чисто символічним і малозначимим актом. Хоча у [[2006]] році місце потоплення 14 суден у Ютландській битві було визнане військовими похованням; .. Асоціація «Ланкастрії» звернулася в 2007році з клопотанням, на цей раз до [[шотландського парламенту]], закликаючи встановити спеціальну пам'ятну медаль для нагородження усіх тих, хто був на борту лайнера в той день. Активісти вважають, що це буде означати, нарешті, офіційне визнання того, що як і раніше залишається «забутою трагедією». У лютому [[2008]] року шотландський уряд дав згоду на це звернення. Ця Асоціація також проводила збір коштів на створення великого меморіалу жертвам «Ланкастрії», який має бути зведений на місці, де судно було побудовано. У жовтні [[2010]] року місцева Рада затвердила заяву на планування встановлення меморіалу.
У червні [[2010]] року поминалося 70-річчя потоплення в [[Единбург]]у і [[Сен-Назер (Атлантична Луара)|Сен-Назер]]. Канадська рок-група виконала поминальну пісню про цю трагедію, котра увійшла в їх альбом випущений в [[1994]] році.<ref>{{cite web|url=http://www.lancastria.org.uk/home.html|title=Remembering the Lancastria|publisher=LAS|work=Lancastria Association website|date=2010-04-12|accessdate=2010-04-12|deadurl=404}}</ref>
== Офіційне визнання шотландським урядом ==
| |||