Комарники: відмінності між версіями

Початки історії села досить давні. Першу письмову згадку, яка дійшла до нас з [[1493]] р., аж ніяк не можна вважати офіційною датою заснування села. Воно набагато старше і для такого твердження є вагомі аргументи. Передісторичні кургани, що були відкриті тут археологами, знайдені знаряддя праці, римські монети, камінь із старовинним написом з урочища Чертіж та  12 бронзових мечів, що відносяться до 1200–1000 рр. до н.е., свідчать про те, що терени Комарників були притулком для людей ще в давнину.

За часів короля Зигмунда I Старого Думка Височанський подарував одному із своїх синів [[Верхнє Висоцьке]], другому – Kомарники, а третьому – [[Матків|Mатків]] з [[Івашківці (Турківський район)|Івашківцями]]. Парох Комарників Щасний Саламон твердив, що ще в [[1880]] році бачив у Верхньому Висоцьку фундаційний лист, який документально закріпив цей дар багатого дідича своїм синам.

Комарники є гніздом шляхетного роду Комарницьких, витоки якого пов'язують з угорським графом Іваном Волохом. Першим з-поміж членів цієї родини в документах згаданий Федько в [[1493]] р., роком пізніше – Яцько.

В ході [[Перша світова війна|Першої світової війни]] війни фронт двічі проходив через Комарники. Перший раз з осені [[1914]] року до весни наступного року, коли наступали російські війська, вдруге – навесні [[1915]] р., коли розпочався контрнаступ австро-німецьких військ. Воєнні дії завдали великої шкоди. Згоріло чимало житлових і господарських будівель, серед жителів були вбиті та поранені. До того ж австрійська жандармерія заарештувала і відправила в концентраційний табір [[Талергоф|Талєргоф]] 40 жителів села, звинувативши їх у [[Москвофільство|москвофільстві]]. З фронтів війни в село не повернулося більше 50 чоловіків.

У міжвоєнний період польська влада проводила в Східній Галичині політику полонізації, гальмувала розвиток національної освіти, закривала українські школи. У [[1924]] р. прийнято дискримінаційний закон Грабського, згідно якого основним типом школи стали двомовні, так звані утраквістичні, які, по суті, були, польськими школами. У [[1925]] р. утраквістичними стали й обидві школи в Комарниках. Більш свідомі українці села виступили на захист свого права навчати дітей рідною мовою. Проводився збір декларацій за українську мову викладання у школах. Однак польська адміністрація на це не звертала уваги. 

Значних людських втрат зазнало село у роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. На примусові роботи в Німеччину й Австрію було вивезено 317 жителів села. Деякі з них загинули на чужині, частина ж, побоюючись репресій, подалися шукати кращої долі в країни Західної Європи.

У 1942–1943[[1942]]–[[1943]] рр. гітлерівці знищили близько 60 євреїв, жителів Комарників. Врятуватися вдалося одиницям. 

Восени [[1944]] р., коли радянські війська знову зайняли Галичину, з Комарників внаслідок мобілізації на фронт було відправлено 178 юнаків і молодих чоловіків, 69 з них загинули в боях. У пам'ять про них [[1967]] року встановлено обеліск.

У перші повоєнні роки частина жителів села брала участь у  боротьбі зі сталінським тоталітарним режимом, який поновлювався у західних областях України. З тими, хто допомагав [[УПА|Українській Повстанській Армії]] продуктами чи одягом, жорстоко розправлялися. Їх зараховували до “бандпосібників” і репресували. Серед таких із села Комарники було близько 30 осіб. Не всі вони повернулися із заслання додому. Чимало з них померло в тюрмах і таборах. Загалом у 1939–1953[[1939]]–[[1953]] рр. загинуло понад 200 жителів Комарників переважно молодого віку.

ВУ радянський період в селі діяв колгоспцентр [[Колгосп|колгоспу]] ім. [[Горький Максим|Горького]], за яким закріплено 2427 га сільгоспугідь, в т. Ч. 1354 га орної землі, 804 га лісу. Господарство м'ясо-молочного напрямку. А також функціонували дві восьмирічні школи, два клуби, дві бібліотеки з книжковим фондом понад 18 тис. Примірників, 4 медичних пункти, відділення зв'язку, швейна і взуттєва майстерні.

== ПерсоналіїЦеркви ==

]]Дерев'яна '''церква св. Миколая''', споруджена [[1817]] року. Входить у перелік пам'яток архітектури національного значення. Триверха, належить до бойківського типу. Три квадратні [[зруб|зруби]] оперізані широким піддашшям, спертим на виступи вінців зрубів. До [[вівтарявівтар]]я по обидва боки прилягають вузькі [[ризниця|ризниці]] (південна добудована у [[1991]] році). Церква увінчана трьома пірамідальними наметовими верхами з двома заломами над [[вівтар|вівтарем]] і [[бабинець|бабинцем]] та трьома над [[нава (архітектура)|навою]], з подвійними [[маківка (архітектура)|маківками]] і хрестами, [[ґанок]] засклений. Стіни підопасання ошальовані вертикально дошками, надопасання – пластмасовою вагонкою, заломи — бляхою.