Вікіпедія

Династичний період Стародавнього Єгипту: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 70:
Вигнання гіксосів дозволило Єгипту розширити зв'язки з [[Азія | Азією]]. Можливо, з міркувань безпеки, побоюючись ще однієї загрози з боку гіксосів, а може бути, в прагненні встановити необхідні їм торгові зв'язки з азіатськими країнами, єгиптяни відтоді не обмежувалися традиційним відокремленим існуванням в долині [[Ніл]]а. Тепер Єгипет став частиною середземноморського світу.
 
Онук Яхмоса [[Тутмос I]] розширив межі країни як в південному, так і в північному напрямку. Він привів своє військо до верхів'їв [[Євфрат|Євфрата]]а і на березі цієї річки спорудив тріумфальну стелу з написом. Його онук [[Тутмос III]] був найвеличнішим з усіх єгипетських фараонів, однак ще в дитинстві був відтиснутий з трону своєю мачухою, царицею [[Хатшепсут]], двадцятирічне правління якої відзначено значними успіхами у зовнішній торгівлі (спорядження експедиції в [[Пунт]]) і архітектурі (будівництво зодчим [[Сенмут]]ом заупокійного храму Хатшепсут Джесера Джесера в Дейр ель-Бахрі), при цьому цариця, швидше за все, організувала щонайменше два повноцінних військових походи. Після смерті Хатшепсут Тутмос III, отримавши одноосібну владу, сам зробив 17 походів в Азію і, відзначившись в цілому ряді битв, починаючи з битви при [[Мегіддо]], розгромив коаліцію правителів Сирії і Палестини, відтіснив могутню державу Мітанні і підпорядкував більшість східних сусідів.
 
Епохою процвітання і могутності було для Єгипту і 32-річне правління [[Аменхотеп III | Аменхотепа III]] (бл. 1455–1419 до н. е.), який пожинає плоди завоювань [[Тутмос III | Тутмоса III]]. [[Аменхотеп III]] вважається одним з найвидатніших будівельників в історії Єгипту.
Рядок 79:
Боротьба з традиційною релігією тривала 17 років, але завершилася зі смертю Ехнатона. Катастрофою для Єгипту обернулося його зневага прямими царськими обов'язками. Бунтівні вожді азіатських народів, насильно включених в державу на Нілі, негайно скористалися тим, що Ехнатон послабив кермо державного правління. Така ситуація надавала довгоочікувану можливість скинути обтяжливе ярмо. Кілька відданих фараону номархів звернулися до нього з проханням підтримати їх боротьбу з агресивними сусідами; але коли їхні листи (збереглися на табличках з Ель-Амарни) залишилися без відповіді, вони припинили свої безуспішні спроби. Від величезної держави, що з таким трудом створювалася попередниками [[Ехнатон]]а, практично нічого не залишилося. [[Семенехкара]] (1348-47 рр. до н. е.) через деякий час відновив культ Амона і старим богам було повернуто їх попереднє положення.
 
Про багатство Єгипту в епоху правління XVIII династії можна скласти уявлення за знахідками скарбів у відкритій в 1922 гробниці [[Тутанхамон]]а — зятя Ехнатона. Реальними правителями під час його царювання (бл. 1400–1392  рр. до н.  е.) Були колишній верховний жрець Атона [[Ейа]] і головний воєначальник Ехнатона [[Хоремхеб]]. Після смерті юного фараона його вдові [[Анхесенамон]] запропонував вийти заміж син хетського царя [[ Суппілуліума I]], проте був убитий єгипетської знаттю. Після цього [[Анхесенамон]] вступила в шлюб з [[Ейа]], який вважається останнім царем XVIII династії, а Суппілуліума I повністю вигнав єгиптян з Азії.
 
=== XIX і XX династії ===
Після хетських походів [[Хоремхеб]]а, засновника нової XIX династії, на троні опинився немолодий [[Рамсес I]]. У правління його сина [[Сеті I]] (приблизно 1337–1317 до н. е.) під владу Єгипту повернулися [[Палестина]], [[Фінікія]] і южно-центральна [[Сирія]]. [[Рамсес II | Рамсес (Рамзес) II Великий]] (бл. 1317–1251 до н. е.) також воював на цих територіях, то повертаючи їх під свою владу, то знову втрачаючи, а основним суперником Єгипту залишалося [[Хеттське царство]]. Однак відроджена «держава» була настільки нетривкою, що [[Рамсес II]] вважав за доцільне підписати договір про мир з [[Хаттусілі III]], царем могутніх хеттів, що зайняли місце володарів Західної Азії.
 
За довгим правлінням Рамсеса II пішов період безперервних масових міграцій різних народів в Центральне Середземномор'я. Наступникам цього царя довелося випробувати вторгнення лівійців із заходу, а [[Рамсес III]] (бл. 1204–1173 до н. е.), другий цар XX династії, зіткнувся на півночі і сході з потужним союзом не родинних між собою племен-завойовників — т. н. «Народів моря», чийого натиску не витримали навіть могутні хети. [[Рамсес III]] успішно протистояв їх полчищам, але його тривале перебування на троні було затьмарене війнами, повстаннями населення, а також змовами та інтригами членів його власної сім'ї. Рамсес III був останнім великим правителем епохи Нового царства. Близько 1075 до н. е. після смерті останнього фараона XX династії [[Рамсес XI | Рамсеса XI]], Єгипет розпадається на дві частини — фіванську область на чолі з верховним жерцем Амона [[Херіхор]]ом, і об'єднаний Середній і Нижній Єгипет - — з центром в місті [[Таніс]].
 
== Третій перехідний період ==
Рядок 107:
В [[XI століття до н. е. | XI столітті до н. е.]] трон посів воєначальник [[Херіхор]], який був одночасно верховним жерцем [[Амон]]а. При ньому [[Стародавній Єгипет]] перетворився на теократичну державу, важливі суспільні і приватні справи стали вирішуватися шляхом прямих звернень до оракула [[Амон]]а в Карнаку. Нижній [[Стародавній Єгипет | Єгипет]] відокремився, а його правитель по імені [[Смендес]], що перебував в Танісі, в області Дельти, проголосив себе царем Верхнього і Нижнього [[Стародавній Єгипет | Єгипту]]. Держава втратила Нубію.
 
Ключові позиції в апараті управління поступово перейшли до лівійців, що жили в Дельті — вождям покликаних владою найманих військових загонів і нащадками сімей, які оселилися тут у правління XIX і XX династій. Близько [[950 до н. е.|950  р. до н.  е.]] один з таких лівійців, чий рід пишався тим, що вже сім його поколінь проживали в Гераклеополі, захопив трон в Бубастисі (суч. руїни Телль-Баста) в області Дельти і прийняв ім'я [[Шешонк I]]. Вперше після вигнання гіксосів єгипетський престол дістався чужинцеві. [[Шешонк]] (Шишак) знаменитий тим, що здійснив похід в [[Палестина | Палестину]] і захопив [[Єрусалим]], де в той час правив [[Ієровоам]], згадується в Старому Завіті. Правління заснованої Шешонком XXII (Лівійської) династії тривало близько двох століть, але це був час занепаду. Представники царської влади намагалися зміцнити свій вплив союзом з релігійними інститутами. Спадкоємець престолу призначався верховним жерцем Амона в Карнаці, а царівни ставали верховними жрицями цього бога.
 
Тим часом міцнішало молоде нубійське царство [[Куш (царство) | Куш]], і бл. [[730 до н. е.]] його доблесний правитель Пі ([[Піанхі]]), що стежив за цивільними заворушеннями в Єгипті, вторгся в розташовану нижче за течією [[Ніл]]а долину, осадив і взяв штурмом [[Гермополь]] Великий і Мемфіс, і захопив трон. Представники XXV (Ефіопської) династії намагалися правити країною зі столиці Куша Напата, але пізніше фараон цієї династії Тахарка (бл. 689–663 до н. е.) був змушений протягом декількох років керувати військовими діями в Дельті з Таніса, стримуючи сильний натиск зі сторони не тільки своїх єгипетських противників, а й Ассирії. В [[671 до н. е.]] військо [[Тахарка | Тахарки]] було розбито царем Ассирії [[Асархаддон]]ом, і представники ефіопської династії були змушені бігти в [[Напата | Напату]]. Вісьмома роками пізніше ассирійський цар [[Ашшурбаніпал]] в ході нового вторгнення розгромив єгипетські та ефіопські сили племінника Тахарки, царя [[Танутамон|Танутамона]]а, і розорив столицю Єгипту — [[Фіви (Єгипет) | Фіви]]. Ефіопи були вигнані з Єгипту, а на трон зійшли фараони розташованого в Дельті Саїса. Вони отримали короткий перепочинок, коли [[Ашшурбаніпал]] був змушений через виниклі у нього на батьківщині хвилювання повернутися в [[Ніневія | Ніневію]]. В правління [[Псамметіх I| Псамметіха I]] (бл. [[663 до н. е. | 663]] — [[610 до н. е.]]), засновника XXVI (Саїсської) династії і першого [[фараон]]а, розорені ассирійцями міста були відбудовані заново. Робилися спроби відновити пам'ятки минулих часів, в першу чергу споруди епохи пірамід.
 
Тепер іноземних купців заохочували засновувати в області Дельти торгові поселення, і під час царювання [[Псамметіх II | Псамметіха II]] там було побудоване знамените грецьке місто [[Навкратіс]]. [[Яхмос II]], або [[Амасіс II]] (бл. [[569 до н. е. | 569]] — [[525 до н. е.]]), слідом за батьком проводив прогрецьку політику, можливо, сподіваючись на підтримку [[Греція | Греції]] в протистоянні наростаючої загрози зі сходу. Після його смерті криза досягла апогею, і на [[Стародавній Єгипет | Єгипет]] рушили перси. Його наступник [[Псамметіх III]] (бл. [[526 до н. е. | 526]] — [[525 до н. е.]]) був розбитий в [[525 до н. е.]] при Пелусії перським царем [[Камбіс II | Камбісом II]], який захопив Єгипет аж до Нубії і проголосив себе фараоном, а завойовану територію — провінцією Персії. Таким чином до влади прийшли фараони XXVII (перської) династії, і це означало кінець існування незалежного Єгипту. Незважаючи на ряд повстань, внаслідок яких єгиптянам вдавалося вигнати персів (бл. [[404 до н. е.]] країна отримала незалежність на цілих 60 років), Єгипет залишався перською провінцією аж до його завоювання в [[332 році до н. е.]] [[Олександр Великий | Олександром Великим]].
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Династичний_період_Стародавнього_Єгипту