Шрамко Борис Андрійович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
TeoBot (обговорення | внесок) м автозаміна параметру шаблона:науковець за допомогою AWB |
Добавлена биография |
||
Рядок 32:
== Біографія ==
'''Дитинство та освіта'''
Майбутній вчений народився у м. Гомелі в 1921 р. у сім’ї залізничника. Через постійні відрядження батька родина постійно переїжджала з місця на місце (Саратов, Хабаровськ, Ленінград тощо). Через кілька років батьки Бориса Андрійовича переїхали до Харкова, де він закінчив середню школу № 13. Це був один із найважчих періодів його життя. Після того, як у 1937 році було репресовано батька, Борис Андрійович був вимушений піклуватися про матір і трирічну сестру та надавати приватні уроки з німецької мови та історії. 1939 року він став студентом історичного факультету [[Харківський університет|Харківського ]] державного [[Харківський університет|університету]], З перших місяців навчання визначивши свій фах і відданість археологічній науці. Першим наставником майбутнього археолога став відомий харківський дослідник і музейник І. М. Луцкевич. Саме він зумів викликати інтерес до вивчення пам’яток археології Слобожанщини. 1940 року Борис Андрійович під його керівництвом брав участь у розкопках кургану, які не вдалося завершити у зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни.
'''Воєнні роки'''
З осені 1941 року Б. А. Шрамко на фронті, де спочатку працював телеграфістом. 1942 року у складі 58-го Гвардійського полку взяв участь у боях на Західному фронті. У 1943 році він закінчив Саратівське артилерійське училище, після чого став командиром гаубичної батареї 69-ї армії Воронезького фронту, 830 артилерійському полку 305-ї стрілецькій дивізій. В 1943 р. в боях під час визволення Харкова, був важко поранений, після лікування в госпіталі знову повернувся на фронт. Разом з лінією фронту Борис Андрійович пройшов Росію, Україну, Австрію, Румунію, Чехословаччину, закінчивши війну в Угорщині старшим лейтенантом. За мужність і героїзм Бориса Андрійовича було нагороджено двома орденами «Червоної Зірки» та медалями «За бойові заслуги», «За взятие Вены». Першим орденом «Червоної Зірки» Борис Андрійович був нагороджений в липні 1943 року за те, що " В период боев в районе с. Шляховое, его взвод под личным руководством работал, так, что команды открытия огня исполнялись немедленно, в результате чего было подбито 5 танков, 5 автомашин и рассеяно до 2х рот пехоты противника, несмотря на обстрел противником огневой позиции" (цитата з нагородного листа).
== Наукова діяльність ==▼
'''Наукова діяльність у Харківському університеті'''
У 1946 році після демобілізації Борис Андрійович повернувся до Харкова та поновив навчання на другому курсі історичного факультету Харківського державного університету, який закінчив з відзнакою у 1949 році, пов’язавши з ним, як і з археологією, своє життя. У період з 1948 по 1950 працював лаборантом на кафедрі стародавньої історії та археології. З 1949 по 1952 навчався у аспірантурі на цій же кафедрі під керівництвом С. А. Семенова-Зусера, а після його смерті - Б. М. Гракова. З 1951 року викладач, потім – старший викладач кафедри стародавньої історії та археології (до 1955 року).
Кінець 1940-х - 1950-ті рр. – початок самостійних наукових пошуків молодого археолога – дослідника старожитностей скіфської доби та середньовіччя. Зусиллями Бориса Андрійовича було відроджено археологічний музей Харківського університету. Згодом розгорнуті самостійні археологічні розвідки, розкопки, переважно на пам’ятниках скіфської доби Харківської області. За результатами цих досліджень Борис Андрійович 1953 року у Москві захистив кандидатську дисертацію на тему «Памятники скифского времени в бассейне Северского Донца». У період з 1955 по 1966 рр. – доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії Харківського державного університету імені О. М. Горького. Вже у 1966 році захистив докторську дисертацію на тему «Хозяйство лесостепных племен Восточной Европы в скифскую эпоху». З 1966 по 1977 рр. – завідуючий кафедри історії стародавнього світу та археології. 1967 року отримав звання професора. з 1965 по 1976 рр. обіймав посаду заступника декана з наукової роботи. З 1977 по 2005 рік – професор кафедри історіографії, джерелознавства та археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 1996 року йому першому було присвоєно звання Заслуженого професора Харківського університету. 1997 року – республіканська премія імені Д. Яворницького Всеукраїнського союзу краєзнавців. З 2005 року Борис Андрійович був почесним громадянином міста Харків.
'''Внесок у розвиток археології'''
Борис Андрійович створив Сіверсько-Донецьку та Скіфо-слов’янську археологічні експедиції Харківського університету, які очолював протягом трьох десятиліть. Крім цього також керував польовими роботами, якими були охоплені території Вінницької, Донецької, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей України, Білгородської та Курської областей Росії. Широкомасштабні дослідження проводились на пам’ятниках бронзового віку, предскіфського та скіфського часу, раннього середньовіччя та Київської Русі. З 1961 по 1964 рр зусиллями Сіверсько–Донецької експедицією досліджено Люботинське городище в басейні Сіверського Дінця. Найвизначнішими та найвідомішими є дослідження Більського городища, масштабні розкопки якого почалися у 1958 році зі спільної експедиції ХДУ та МДУ під керівництвом Б. А. Шрамко та Б. М. Гракова. Загалом з 1965 по 1995 р. дослідження Більського городища очолив Б. А. Шрамко. Його експедицією розкрито близько 50 тис. м<sup>2 </sup>культурних нашарувань на території Східного та Західного укріплень пам’ятника, досліджено чимало курганів його некрополів, проведено масштабні розвідки в окрузі. Спираючись на отримані під час багаторічних розкопок матеріали, вчений довів, що Більське городище можна ототожнювати із геродотовським містом Гелон. Борис Андрійович координував програму досліджень Більського городища за участі археологів Харкова, Полтави, Києва та Гамбурга, планувалося створення історико-культурного археологічного заповідника. Останній було створено у 2006 році.
Автор книг «Древности Северного Донца» (1962) і ст. «Госп-во лісостеп. племен на території України» (1971), «Розкопки курганів раннього залізного віку на Харківщині» (1983).
'''''Головними наслідками польових досліджень та наукових пошуків археолога є:'''''
- Відкриття нової археологічної культури доби пізнього
бронзового віку та предскіфського періоду, що отримала назву бондарихінська;
- довів що [[Більське городище]] є залишками міста [[Гелон]], про яке розповідав Геродот;
— відкриття нової археологічної культури доби пізнього бронзового віку і передскіфського періоду, що отримала назву бондарихинської;
Рядок 52 ⟶ 63:
— дослідження проблем давньої техніки і витоків найдавнішого орного землеробства, стародавніх дерев'яних рал;
— узагальнення відомостей про пам'ятки всіх епох
— вивчення історії господарства племен Скіфії, насамперед історії рільництва, тваринництва, ремесел, домашніх промислів, торгово-економічних зв'язків різноманітних племен і народів півдня Східної Європи скіфської доби;
Рядок 75 ⟶ 86:
— впровадження у життя охоронних і науково-рятівних археологічних досліджень на об'єктах різних епох під час господарського будівництва на Слобожанщині та Полтавщині за радянської доби.
'''Педагогічна діяльність'''
Педагогічна діяльність Бориса Андрійовича Шрамка була безпосередньо пов’язана з історичним факультетом Харківського університету. Борис Андрійович більше 50 року читав лекції та вів семінарські курси з археології, історії археології, історіографії та інших дисциплін, 45 років керував археологічною практикою студентів історичного факультету. Серед його учнів не тільки фахівці-археологи, історики, а й пересічні викладачі історії загальноосвітніх шкіл, керівники адміністративних та господарських органів та установ, краєзнавці. Також Борис Андрійович є автором навчальних посібників, підручників з історії первісного суспільства, археології раннього залізного віку Європи, методичних рекомендацій для студентів історичного факультету. Автор близько 300 наукових та науково-популярних робіт. Під його керівництвом було захищено сім кандидатських та дві докторські дисертації.
Зусиллями Бориса Андрійовича відбулося не тільки становлення і розвиток у Харкові провідного в Україні центру вивчення найдавнішого минулого нашої країни, а й фундатація власної наукової школи археологів Східної Європи, до
якої належать: Б. П. Зайцев, В. І. Кадеєв, А. М. Лєсков, В. К. Міхеєв, О. В. Сухобоков, В. П. Андрієнко, А. О. Моруженко, А. Г. Дяченко, С. І. Берестнєв, Ю. В. Буйнов, Ю. М. Бойко, В.Є.Радзієвська, В. Ю. Мурзін, З. Х. Попандопуло, І. М. Кулатова,
А. Є. Кислий, І. Б. Шрамко, С. А. Задніков та ін.
Не менш плідною була і громадська діяльність вченого. З 1967 року Б. А. Шрамко представляв Україну в ЮНЕСКО, виступаючи членом
міжнародних комітетів з вивчення стародавньої металургії заліза, активно співпрацював у Міжнародному комітеті з історії землеробства та землеробських занять в Данії. Протягом двох десятиліть Борис Андрійович був членом Польового комітету Інституту археології НАН України, членом спеціалізованої вченої ради цього інституту із захисту докторських та кандидатських дисертацій, членом редколегії республіканського міжвідомчого збірника наукових праць «Археологія» (1981 – 1985 рр.), Полтавського наукового журналу «Археологічний літопис Лівобережної України» (1997 – 2009 рр.), наукового щорічника «Древности» (1994‑2012 рр.).
8 липня 2012 року на 92-му році життя залишив цей світ визначний український археолог Борис Андрійович Шрамко.
== Література ==
| |||