Розкол Християнської церкви 1054: відмінності між версіями

Останнє зіткнення [[Візантія|Візантії]] з Римом склалося в середині [[11 століття|ХІ століття]] і означало повний розрив між Римською та Константинопольською Церквами, який пізніше було названо Великим церковним розколом. Константинопольський архієпископ [[Михайло Кіруларій]] (1043—1108) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах із Римським папою. Суперчки велися також за канонічну юрисдикцію над Неаполем, який, будучи васалом Візантії, в VIII ст. перейшов під покровительство папи. Як і патріарх [[Фотій (патріарх)|Фотій]] [[Михаїл Кіруларій]] огортає свої домагання догматичною оболонкою. У листі до папи Лева ІХ (1048—1054) патріарх пише, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римського єпископапапу, як і Константинопольского патріарха, називали так ще на Халкидонському соборі), підтримувати єдність, навіть попри догматичні та обрядові відмінності (які не мають принципового значення), але папа визнає Константинопольського патріарха рівним йому в канонічних правах. Хоча папа Лев ІХ на той час потребував союзу з Візантією проти [[нормани|норманів]], однак честь Римської кафедри для нього була вищою понад усе. [[Лев IX (папа)|Лев ІХ]] відправив [[1054]]&nbsp;року до [[Константинополь|Константинополя]] кардинала [[Гумберт (кардинал)|Гумберта]] (найосвіченіший [[теолог]] і каноніст того часу), канцлера Фрідріха, архієпископа Альмафійського Петра. Візантійський імператор [[Костянтин IX Мономах|Костянтин IX]], прагнучи примирення сторін влаштував [[колоквіум]] між кардиналом Гумбертом і богословом [[Студійський монастир|Студійського монастиря]] Микитою, тому що сам патріарх [[Михайло Кіруларій]] був слабеньким теологом. У результаті диспуту Микита визнав свою поразку, але патріарх продовжував наполягати на своїх претензіях й підбурювати народ проти римських легатів. Було скликано Собор, і патріарх вказав місце папським легатам позаду грецьких архієреїв, що було порушенням канонів й порядку [[диптих]]а. Тоді під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054&nbsp;року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар [[Софіївський собор (Константинополь)|Софіївського собору]] [[Булла|буллу]] екскомунікації та [[Анафема|анафеми]] щодо патріарха і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, який на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю<ref>[http://www.unavoce.ru/library/excommunication_caerularius.html Краткий отчет о том, что проделали послы Святого Римского и Апостольского Престола в Царствующем Граде (рос.)]</ref>. [[Михайло Кіруларій]] запросив їх на новий колоквіум, передбачаючи вчинити над ними розправу руками підбуреного натовпу. Імператор [[Констянтин IX Мономах|Констянтин ІХ]], відчуваючи щось недобре, вимагав власної присутності на диспуті, але тоді [[патріарх]] сам відмовився від колоквіуму. 20 липня 1054&nbsp;року [[Михайло Кіруларій]] зачитав текст анафеми Римській Церкві. Сам патріарх вважав це остаточним розділенням церков, але Александрія, [[Єрусалим]] й особливо [[Антак'я|Антіохія]], продовжували підтримувати тісні відносини з [[Рим]]ом. Якщо позицію Адександрійського та Єрусалимського патрархів можна зрозуміти, через арабську окупацію, то антивізантійська позиція Антіохійського патріарха, канонічні землі котрого знаходились в межах Візантійської імперії, викликає сумнів. відойована Папа [[Стефан IX (X)|Стефан IX]] ([[1057]]—[[1058]]) та імператор [[Священна Римська Імперія|Священної Римської Імперії]] [[Генріх III (імператор Священної Римської Імперії)|Генріх III]] запрошували [[Константинополь]] до єднання, на що [[Михайло Кіруларій]] відповів відмовою<ref>[http://www.newadvent.org/cathen/10273a.htm Михаїл Керулларій (англ.)]</ref>.