Історія Намібії: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 19:
Першими на територію Південно-Західної Африки пришли, ймовірно, койсаномовні народи, предки сучасних сан ([[бушмени|бушменів]]), що мешкають на північному сході Намібії і північному заході [[Ботсвана|Ботсвани]]. Вони були організовані в невеликі родинні групи і займалися полюванням і збиранням, при цьому у кожної групи була своя значна територія.
Фрагментарні дані археології, лінгвістики й усної творчості дозволяють скласти лише приблизну картину міграцій племен до 19 ст. Ймовірно, найважливіші міграції розтягувалися у часі на декілька сторіч. Окремі племінні групи [[нама (народ)|нама]], що просувалися в північному напрямку до південних районів плоскогір'я, нараховували від декількох десятків до декількох тисяч чоловік. Вони поєднували полювання з примітивним скотарством, як і намамовні гірські племена [[дамара]] на півночі плоскогір'я і в межах центральної частини [[Великий Уступ|Великого Уступу]]. Гереромовні скотарі мігрували на південь в район плоскогір'я Каоко (племена [[хімба]], тджимба) і в центральні райони плато ([[гереро]], мбандеру). Всі вони були скотарями і не створили централізовану соціально-політичну організацію. Групи мисливців і скотарів постійно пересувалися в пошуках пасовищ і води, долаючи величезні відстані.
На півночі Намібії осідлі [[овамбо]], що мігрували сюди, розселилися вздовж рік Кунене і Окаванго і на розташованих між ними внутрішніх заливних рівнинах. Так виникли райони постійних поселень, що розділялися лісовими масивами. Залежно від природних умов в цих районах могли жити від декількох сотень чоловік (на посушливому заході) до декількох десятків тисяч чоловік (в більш зволожених північно-східних районах), де виникли «королівства», що склалися над матрилінійними кланами і що склали основу традиційної соціально-економічної організації населення. Далі на сході основними торговими шляхами і маршрутами міграцій служили ріки Окаванго і [[Замбезі]]. Племена овамбо займалися видобутком міді на плато Отаві, залізняку в Кассингу і солі в обширній безстічній западині — солончаку Етоша.
== Новий час ==
Просування європейців з Капської колонії, що почалося з кінця 18 ст., змусило деякі частково європеїзовані групи місцевого населення переправитися на правобережжя р.[[Оранжева|Оранжевої]]. Народ орлам розселився серед нама аж до північно-західної частини плоскогір'я Каоко. Їх вторгнення порушило традиційний устрій життя місцевого населення і крихкий соціально-політичний баланс в тутешніх краях. Орлам були потрібні товари, які вони могли б обміняти на європейські промислові вироби. Вони використали свою технічну перевагу над місцевим населенням (бичачі упряжки і вогнепальна зброя) для захоплення єдиного товару, що користувався попитом у європейців -худоби [[гереро]]. У 1830-1850-х роках вождь орлам [[Йонкер Афрікаанер]] підпорядкував багато племен нама і гереро і створив військово-територіальне утворення, влада якого розповсюджувалася на більшую частину центральних районів сучасної Намібії. Йонкер Афрікаанер управляв ним зі своїх ставок в
▲Просування європейців з Капської колонії, що почалося з кінця 18 ст., змусило деякі частково європеїзовані групи місцевого населення переправитися на правобережжя р.Оранжевої. Народ орлам розселився серед нама аж до північно-західної частини плоскогір'я Каоко. Їх вторгнення порушило традиційний устрій життя місцевого населення і крихкий соціально-політичний баланс в тутешніх краях. Орлам були потрібні товари, які вони могли б обміняти на європейські промислові вироби. Вони використали свою технічну перевагу над місцевим населенням (бичачі упряжки і вогнепальна зброя) для захоплення єдиного товару, що користувався попитом у європейців -худоби гереро. У 1830-1850-х роках вождь орлам Йонкер Афрікаанер підпорядкував багато племен нама і гереро і створив військово-територіальне утворення, влада якого розповсюджувалася на більшую частину центральних районів сучасної Намібії. Йонкер Афрікаанер управляв ним зі своїх ставок в Віндхук і Окахандье. Тоді ж у внутрішні райони південної частини Намібії проникли європейські торговці і місіонери, після 1840 року найбільшу активність тут виявляло Рейнська місіонерська громада. Після смерті Йонкера Афрікаанера в 1861 році його держава розпалася, однак загальна зацікавленість в нормальній торгівлі стримувала міжусобні зіткнення і угін худоби.
Погіршення обстановки на півночі, пов'язане з двома рейдами людей Йонкера і першою спробою португальців захопити внутрішні райони південної Анголи, стурбували вождів овамбо, які почали озброюватися. У 1860-1870-ті роки головним предметом мінової торгівлі була слоняча кістка, однак коли слони були винищені, місцеве населення стало здійснювати набіги на своїх північних сусідів і викрадати у них худобу. З'явився особливий прошарок військових керівників, ленга, що зосередили в своїх руках значну владу.
Рядок 41 ⟶ 40:
=== Під управлінням ПАР ===
У 1920 Намібія була передана під управління ПАС в якості [[підмандатна територія|підмандатної території]] [[Ліга Націй|Ліги Націй]], який дістав право виконувати тут законодавчі, виконавчі і судові функції.
Перехід Намібії під контроль ПАС і напад на неї португальців з території Анголи зумовили встановлення в Овамболенді колоніального панування. Це збіглося з голодом 1915-1916 рр., який, разом з епідемією грипу, що вибухнула двома роками пізніше, забрав біля чверті населення Овамболенду.
Рядок 54 ⟶ 53:
[[Файл:Kalahari C17.JPG|thumb|300px|Пустеля Калахарі]]
Рішення Міжнародного суду, страйк робочих-контрактников і активніша участь церкви в політичному житті ознаменували початок періоду масового опору колоніальному правлінню. До середини 1970-х років [[Південно-Африканська Республіка]] була вимушена визнати право Намібії на незалежність. У 1975-1977 рр. з ініціативи ПАР в
В квітні 1978 р. ПАР погодилася на припинення вогню і проведення в Намібії виборів під спостереженням ООН. Однак дещо пізніше вона відкинула план ООН, заснований на пропозиціях країн Заходу. Позиція ПАР ще більш посилилася після того, як в 1980-ті роки адміністрація США висунула вимогу про ув'язку виведення південноафриканських військ з Намібії з виведенням кубинських військ з Анголи, що ще на 10 років відстрочило розв'язання намібійської проблеми.
| |||