Весна: відмінності між версіями

'''Весна́'''  — одна з чотирьох [[пора року|пір року]] між [[зима|зимою]] і [[літо]]м.

Календарна весна складається з трьох [[Місяць (календарний)|місяців]]: [[Березень|березня]], [[Квітень|квітня]] і [[травень|травня]] у північній та [[вересень|вересня]], [[жовтень|жовтня]] і [[листопад|листопада]]а у південній півкулі.

| 1 березня  — 31 травня

| [[Весняне рівнодення]] (20-21 березня)  — [[літнє сонцестояння]] (20-21 червня)

| 1 вересня  — 30 листопада

| [[Весняне рівнодення]] (22-23 вересня)  — [[літнє сонцестояння]] (21-22 грудня)

За кількістю енергії, що надходить від Сонця, рівнодення повинно бути серединою відповідних сезонів, однак затримка в змінах температури, обумовлена фізичними властивостями води та суші, затримує кліматичні зміни в порівнянні з астрономічними. Температурна затримка залежить від положення місцевості, тому в одних народів рівнодення розглядають як середину весни, в інших - — початок.

[[Закликання весни]] – — один із найцікавіших звичаїв українського народу. Адже прихід весняного тепла давав поштовх початку нового хліборобського циклу та вливав потужний струмінь натхнення до селянської душі.

Народна уява створила поетичний образ весни-дівчини з вінком квітів, що “десь«десь у садочку шиє сорочку”сорочку», а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або готується мати дочку:

: ''Ой весна, весна та весняночка,''

: ''Ой де ж твоя донька, та паняночка…''

А ще За уявленнями наших предків в цей день прилітало сорок різних пташок з вирію. Птиця – — це вісник весни-радості й взагалі вісник сонця. Вона побуває в повітрі, «у небі», й несе людям утіху з неба ж, від сонця.

А в собі носить яєчко – — емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому майже всі птахи надзвичайно цінувались у наших пращурів, та й тепер шануються. Був у давнину звичай тримати всю зиму пташатко в хаті, а на Благовіщення випускати на волю. Завжди ранньою весною прилітних птиць годували, годують й тепер. Птахи завжди були улюбленцями наших предків.

Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд - — закликання весни піснями, хороводами, іграми.

У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям...дітям… Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками й віночком. Взявши в руки "«жайворонки"», паняночка звертається до старшої жінки: Благослови, мати, Весну закликати!

–— Чом же ти, жайворонку, рано з Вирію прилетів, Іще по горах сніженьки лежать, Іще по долинах криженьки стоять! — Ой я тії сніженьки крильцями розжену, Ой я тії криженьки ніжками потопчу!

Весна час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, це і «Довга лоза», і «Котик і мишка», і «Подоляночка», які супроводжувалися піснями. Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням – — на Купайла. Відоме таке прислів’я –прислів'я — “До«До Благовіщення кам’янакам'яна весна”весна».

В народному календарі було свято, що присвячене птахам – — це Сороки (Сорочини) або Жайворонки. Так називаються і обрядові коржики у вигляді пташок, які печуть в цей день дітям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахів з вирію. Діти бігали з тим печивом по селу, підкидали вгору, імітуючи пташиний політ, і викрикували весняні заклики до птахів: Пташок викликаю з теплого краю, Летіть, соловейки, на нашу земельку, Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!

Винеси літо, літечко, зеленеє житечко, Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!

Діти вірили, що після таких закликів птахи і весна не забаряться. А щоб пернатим друзям не було сутужно, залишали для них крихти своїх коржиків, а іноді і цілих “жайворонків”«жайворонків», повісивши їх на гілочки дерев.

В селі Білозірка Ланівецького району Тернопільської області діти і дотепер насаджують таких пташечок на довгі палиці, бігають по селу і закликають весну, потім тістечка з’їдаютьз'їдають, а голівки фігурок дають коровам. В селі Махаринці Козятинського району в одній із пташечок запікають монетку. Тут вірять, що дитина, якій попаде пташечка з монеткою буде щасливою, цю монетку потым зашивали дитині в сорочечку, щоб доля була до неї прихильною.

“На«На цей день прилітає з вирію сорок жайворонків, а баби печуть сорок птичок, розносять їх по хатах та роздають дітям, щоб гуси неслися, щоб яйця не псувалися і щоб гусенята плодилися”плодилися», - — пише О.Воропай – — один із найшанованіших знавців традицій нашого народу. Це свято потім увійшло в церковний календар під назвою “Сорок«Сорок святих”святих».

З птахами пов’язанопов'язано також чимало обрядів і на Благовіщення. Якщо хлопці помітили бузька (лелеку), то показували йому священні хлібці, випечені спеціально для цього, й кричали: Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!

За повір’ямповір'ям на Благовіщення птахи не тільки не в’ютьв'ють гнізд, а й не несуться. Цього дня господині навіть не брали яєць з кубел. Винятком були хіба що чорногузи (лелеки), які обов’язковообов'язково мали знести по яйцю.

Наступного дня після Благовіщення був Благовісник, котрим ушановували “володаря«володаря блискавок”блискавок». Благовісник має сповістити про себе громом або блискавкою: первісно вважали, що пробудження природи починається тоді, коли вперше прогримить грім. З того дня “Благослов«Благослов зиму руйнує”руйнує», а тому “на«на Благовіщення весна остаточно зиму переборола”переборола».

Святкові «лелечини», «сорочини», «ластівки», «Жива», «солов’їнийсолов'їний Великдень» мали на меті прикликати пташок з Вирію - — тобто країни, де перебувають душі предків. Їх поминали, - — а з пташками поверталось тепло і достаток на рідну землю.

жаворонки из тестаЦі обряди, як правило, супроводжувалися випіканням обрядового печива (жайворонків, буслів, бубликів та ін.), яким обдаровували всіх дітей. Так, на Сорочини належало роздати сорок бубликів або з’їстиз'їсти сорок галушок.

Матері печуть з тіста "«пташок"», з якими діти бігають, закликаючи їх прилетіти: Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства.

Християнська церква каже, що воно засноване у пам'ять про сповіщення архангелом Гавриїлом Діві Марії про майбутнє народження Ісуса. Святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці почалося у Східній Церкві наприкінці IV або на початку V  ст. Цісар Маврикій (582-602582–602) робить цей празник обов'язковим у всій Візантійській державі. Церква каже, що у цей день звичайно виконують традиційний обряд - — випускають на волю птахів, які символізують святий дух.

Вилети, гулю, горою, Винеси літо з собою.

ВинесиВилетіла гуля горою — Винесла літо з собою.

Птахи  — провісники весни, що за уявленнями наших предків її приносили на своїх крилах із вирію  — царства вічного літа, уявлялися втіленням душ померлих, посередниками між небом і землею, світом цим і потойбічним. Два споконвічні контрасти: світло й темрява, тепло й холод, радість і смуток… Але за справедливим законом життя кінець породжує початок, світло перемагає темряву, радість розвіює смуток, тепло перемагає холод.

: ''Пташок викликаю з теплого краю,

: Летіть, соловейки, на нашу земельку,

: Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!

:: Волинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою!

:: Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,

:: Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!''

Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися»  — буде врожай на збіжжя. Якщо ж вони летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі»  — буде неврожай.

Якщо хлопці помітили лелеку, то показували йому свяченні коржики, випечені спеціально для цього, й кричали: "«Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу"»!

Коли діти бачили диких гусей, то підкидали угору солому і гукали: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров’ячкоздоров'ячко!» або «Гуси, гуси, вам на гніздо, ша на на тепло!» Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку  — «щоб курчата водились».

Існує також традиція, що 19 березня із вирію до нас прилітають лелеки. Відомо, що ці птахи поселяються тільки на домівках добрих людей, приносячи їм щастя і радість. Приліт чорногузів пов'язують не тільки з приходом весни, а й з "«поповненням"» у сім'ях. Здавна збереглися легенди, що лелеки приносять дітей...дітей…

Весна - — час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, як «Довга лоза», «Котик і мишка», «[[Подоляночка]]», які супроводжувалися веснянками.

Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки)  — назва старовинних слов’янськихслов'янських обрядових пісень, пов’язанихпов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.

Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням на Купайла. Відоме таке прислів’яприслів'я: “До«До Благовіщення кам’янакам'яна весна”весна».

Закликання весни, символу життя, поєднане із вигнанням зими  — смерті. Наші предки обожнювали воскресіння Природи й вірили, що з нею пробуджуються, виходять «на цей світ», розважаються і бенкетують разом із живими душі померлих родичів.

Вшановуючи кожне божество весняного циклу, наш пращур не обділив увагою й божество зимове. Обряд поховання Зими  — Смерті у вигляді «Морени», по-народному «Марини», чи просто «Мари», що морила землю стужею, а людину хворобою й голодом, сповнений глибокого драматичного змісту.

* “Український«Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Книга II”II», Степан Килимник, Київ “Обереги” –«Обереги» — 1994;

* “Українська«Українська міфологія”міфологія», Валерій Войтович, Київ “Либідь” –«Либідь» — 2005.

* “Дванадцять«Дванадцять місяців”місяців», Василь Скуратівський, Київ “Веселка” –«Веселка» — 1993