Головною особливістю Східно-Франкського королівства був той факт, що воно фактично складалося з п'яти великих [[племінні герцогства|племінних герцогств]]: [[Саксонія (герцогство)|Саксонія]], [[Баварія (герцогство)|Баварія]], [[Франконія (герцогство)|Франконія]], [[Швабія (герцогство)|Швабія]] та [[Тюрингія (герцогство)|Тюрингія]] (пізніше до них додалася [[Лотарингія (герцогство)|Лотарингія]]), що представляли собоюбули відносно однорідніоднорідними у племінному складі напівнезалежнінапівнезалежними князівствакнязівствами. Менше, ніж у [[Західно-Франкське королівство|Західно-Франкському королівстві]] вплив римських державно-правових інститутів і тривале збереження племінних відносин зумовили відносну відсталість соціально-політичного розвитку Східно-Франкського королівства від свого західного сусіда. Племінні герцоги представляли собоюбули реальнереальним джерелоджерелом влади в державі, в той час як влада короля виявилася досить обмеженою і сильно залежною від найбільших феодалів країни. Цьому сприяло також відсутність у Східно-Франкському королівстві великого земельного домену короля і необхідність опори на військові сили герцогів в питаннях зовнішньої політики.
Єдність держави підтримувалася, перш за все, правлячимправителями домомдому Каролінгів, а також адміністративними інститутами і широким шаром франкськоїпрошарком аристократії франків, успадкованої Східно-Франкським королівством від імперії Карла Великого. Протягом IX століття паралельно з процесом консолідації влади в герцогстві розвивалося усвідомлення єдності німецької нації і держави. Східно-Франкське королівство за етнічним складом було набагато більш однорідноюоднорідним, ніж інші держави, утворені на руїнах Франкської імперії. Крім того, земельні володіння церкви і франкської аристократії були розкидані по території всіх герцогств, що також створювало передумови для об'єднання.
