Чартизм: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 4:
Головна вимога петиції, відображена в шести пунктах (виборче право для всіх чоловіків старше 21 року, таємне голосування, відміна майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округи, річний строк парламентських повноважень) та зведене до загального, прямого, таємного і постійного виборчого права, було чисто політичним і відповідало бажанням радикальної частини [[буржуазія|буржуазії]]; попередниками чартистів щодо до цієї вимоги були ще в [[XVIII ст.]] [[Картрайт]] (Cartwright), [[Вількс]], [[Годвін]], в [[XIX ст.]] [[Коббет]], [[Аттвуд]] і з[[Фрэнсіс Плес|начною мірою Фрэнсіс Плес]] (Place), з яких останні два брали участь і у самому чартистському русі. Інші вимоги чартистів, які мали економічний та соціальний характер, були виражені в їх петиціях у менш виражених формах. Проте саме вони, не зважаючи на всю їх невизначеність для самих вождів, були центром діяльності руху.
 
Чартисти сподівались, що реформований, згідно з їхніми побажаннями, парламент зуміє знайти надійні засоби для усунення соціальних бід, проти яких вони виступали. Для них побудований на принципі загального голосування парламент, повинен був стати організацією робочого класу у видах захисту економічних інтересів; тому Чартизмчартизм можна вважати попередником [[соцал-демократія|соціал-демократії]], хоча взагалі соціалістичні намагання були досить слабкі. Безпосередньою причиною, яка дала поштовх зародженню чартизму, стали кризи [[1825]] та [[1836]] років і утворене ними безробіття [[1825]]—[[1830]] та [[1836]]—[[1840]] років, яке поширювалося переважно в на [[Ланкашир|Ланкаширі]]. Криза викинула на ринок десятки тисяч робочих рук і значно знизила заробітню плату інших. Безробіття викликало ще в [[1820-ті|1820-х]] роках довгий ряд робітничих путчів у різних містах [[Ланкашир]]а, які супроводжувалися пограбуванням продовольчих магазинів.
 
Рух призвів до парламентської реформи [[1832]] року, яка отримала підтримку і у робітників. Але успіх цього руху повністю не задовольнив усі маси населення.
 
Парламент, що обирався на основі нової виборчої системи, провів у [[1834]] році відміну старого закону (часів Єлизавети) про приниження бідуючогобідного класу і замінив теперішню систему з надто суворим і навіть образливим для ув'язнених режимом. Між іншим, безробіття якраз в цей час заганяло в «робітничкуробітничу в'язницю» маси народу. Закон визвав люту ненависть і вона поширилась на реформований парламент. Рух і виразилося спочатку у формі протесту проти закону про бідних [[1834]] року.
 
Починаючи від [[1836]] року, у країні відбувалися мітинги з десятками і навіть сотнями тисяч присутніх, що були направлені проти цього закону і закінчується подачею у парламент петиції про його відміну. У одну сесію [[1838]] року, було подано 333 петиції, з 268 000 підписів, проти закону (на захист закону поступило 35 петицій, з 952 підписами).<br />