Фонематика: відмінності між версіями

'''Фонема́тика''' -— розділ сегментної фонології, що вивчає фонему як найменшу одиницю фонологічного рівня.

Поняття ''фонема'' було введено в ужиток Бодуеном де Куртене. Грунтовне пояснення фонеми дав М.Трубецькой. Українська фонологічна думка розвивалася під впливом російської фонетики, де існують дві фонетичні школи -— Московська і Петербургська (Щербівська). Московська фонетична школа розглядає фонему як сукупність диференційних ознак -— на основі протиставлення звука фонемі (Реформатський, Винокур, Кузнєцов). Петербурзька фонетична школа вивчає фонему у єдності зі звуком (Щерба). Українська фонологія розвивалася у руслі ідей Л.Щерби. Так, сучасна укр. фонетика фонему розглядає у єдності зі звуком, який вивчається в трьох аспектах: фізичному, анатомо-фізіологічному та функціональному (лінгвістичному). Фонема є предметом вивчення функціонального аспекту. Питаннями фонематики займалися: П.Коструба, Л.Булаховський, М.Жовтобрюх та ін.

'''Фоне́ма''' -— це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні.

Система фонем у будь-якій мові встановлюється на основі '''фонологічних опозицій''' –— методом протиставлення фонем у рядах чи парах слів. Існують й інші концепції фонем – фізико-акустична, математично-статистична тощо, які проте вважаються другорядними.

'''Диференційні ознаки фонеми''' –— такі ознаки, що за якими розрізняють значення слів, морфем (твердість-м’якість, дзвінкість-глухість, шумний-фонаційний, губність-передньоязиковість-середньоязиковість-задньоязиковість-глотковість, проривність-фрикативність-африкативність-зівкнено-прохідніть тощо).

'''Інтегральні ознаки фонеми''' –— ті, які не розрізняють значення слів, морфем.