Хрещатик: відмінності між версіями

'''Хреща́тик''' — головна [[вулиця]] [[Київ|Києва]], знаходиться у [[Печерський район|Печерському]] та [[Шевченківський район (Київ)|Шевченківському]] районах, місцевість [[Бессарабка (Київ)|Бессарабка]]. Довжина — 1,2 км, напрямок — з північного сходу на південний захід. Починається від [[Європейська площа (Київ)|Європейської площі]], проходить через [[Майдан Незалежності (Київ)|Майдан Незалежності]], і закінчується [[Бессарабська площа|Бессарабською площею]]. На Хрещатику розміщені: [[Київська міська рада]] і [[Київська міська державна адміністрація]], головний [[поштамт]], [[Міністерство аграрної політики України|Міністерство аграрної політики]], [[Державний комітет телебачення і радіомовлення України|Державний комітет телебачення і радіомовлення]], [[Центральний універсальний магазин|Центральний універмаг]], [[Бессарабський ринок]].

За князя Володимира, Київ являв собою три окремі, віддалені одне від одного, поселення (міста):

# Ремісничо-торговельнеторговельний [[Поділ]].

# Князівське селище Берестове, яке пізніше складовоюяк частиноюскладова частина увійшло до [[Печерськ]]а з [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерська лаврою]].

Якась місцевість, можливо, ділянка сучасного Хрещатика від [[майдан Незалежності|майдану Незалежності]] до [[Європейська площа|Європейської площі]], мала назву «Перевісище». Перебуваючи поза межами Києва, вона була незаселеною і вкритою густим лісом, ву якому місцеві князі, а пізніше й інші кияни влаштовували собі розваги. Найчастіше це було полювання на дрібних звірів і птахів за допомогою перевісів, своєрідних тенет.

Ось як їх описує інспектор інституту шляхетних дівчат Захарченко у своїй книзі «Киев теперь йи прежде» ([[1888]] рік):

У письмових джерелах [[XVI]]–[[XVII]] століть ця ж ділянка згадається як «Євсейкова долина», а в документах [[XVIII століття]] вона ж (а можливо, суміжна з нею ділянка, що тягнулася у напрямку до [[Бессарабка (Київ)|Бессарабки]]) значитьсявказана під назвою «Піски».

Схожу версію висловлює також мистецтво­знавець Ернст на сторінках редагованого ним путівника по Києву, що побачив світусвіт у [[1930]] році:

Хрещатиком називає цю місцину і [[Микола Сементовський]] у своїй книзі «Киев йи его достопримечательности», виданій [[1852]] року.

Тодішній міський архітектор А. І. [[Меленський]] правильно визначив пер­спективність цієї події саме для Хрещатої долини як артерії, що поєднуватиме між собою всі три частини міста та пов'язуватиме їх з напрямкомдорогою на місто [[Васильків]]. Адже шлях до нього здавна пролягав уздовж струмка, що витікав з невеличкого озера, яке тоді прикрашало місцевість у північній частині нинішнього майдану Незалежності. Струмок прямував до району, де зараз розташуваласьрозташована Бессарабка, а вже далі впадав у річку [[Либідь]].

Після татаро-монгольської навали озеро перетворилося на багнисту місцину, яку нарекли «Козине болото» і з якоюякій тривалий час не могла впоратисьдати лад міська влада.

Коли почалася забудова навколишньої місцевості, влада спочатку не заперечувала проти існування тутешнього невеликого базару, де відбувалися циркові вистави і народні гуляння. Проте [[1874]] року його все ж перенесли на Бессарабську площу, аби на цьому місці влаштувати сквер. Згодом у долині під забудову виділили 118 ділянок землі, які в першу чергу надавалисянадавали представникам панівного класу, а вже потім купцям, міщанам і дрібним чиновникам.

[[1797]] рік. Саме тоді у Хрещатій долині постає перший будинок, виконаний у класичному стилі, красивий двоповерховий мурований [[Будинок поштової контори (Київ)|палац поміщика Онуфія Головинського]].

У [[1876]] році за проектом архітектора [[Шіле Олександр-Петро-Адріан|О. Я. Шіле]] на престижній Хрещатицькій площі було відкрито нову будівлю міської думи. Раніше міська дума знаходиласьзнаходилася на Контрактовій площі.

Ще в [[1873]] році виділилабуло виділено позику в розмірі 180 тисяч рублів для спорудження власного приміщення.

[[22 липня]] [[1874]] року, в день імператорських іменин, відбулися урочистості з приводу закладкизакладання міського будинку. ПоПісля закінченнізакінчення офіційної частини міський голова [[Демидов Сан-Донато Павло Павлович|П. П. Демидов]], запросив усіх присутніх на великийсвятковий сніданок.

Ця двоповерхова будівля нагадувала за своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика. На першому поверсі розмістилися крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тисяч рублів; у бельетажі — кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий третій поверх являв собою чотирикутну вежу з годинником, увінчану шпилем, на якому було закріпленовстановлено фігуру небесного покро­вителя Києва архістратига Михаїла роботи місцевого скульптора [[Куликовська Єва Станіславівна|Єви Куликовської]]. Наприкінці [[XIX]] ст. третій поверх був добудованийдобудували по всьому периметру.

Упродовж [[1876]]–[[1880]]-х років у будинку міської думи містилася знаменита художня школа українського митця [[Мурашко Микола Іванович|Миколи Івановича МурашкоМурашка]], який влаштував тут [[1878]] року виставку старожитностей Південно-Західного краю і 48 портретів історичних діячів. З [[1881]] року в ньому почав діяти перший ву Європі і тривалий час єдиний у Росії пункт нічних лікарських чергувань.

Ще до революції була поширена думка про помилковий вибір місця для будинку міської думи, що, зрештою, призвело до втрати відкритого простору Хрещатицької площі, названої після цього Думською. Це врахували автори проекту повоєнної відбудови Хрещатика, які вирішили не відновлювати напівзруйновану споруду, а натомість збудувати нове приміщення для Київської міської Радиради посередині кварталу, обмеженого вулицями Прорізною та Богдана Хмельницького.

[[1876]] року на розі непарного боку Хрещатика та Бесарабскої площі постав триповерховий будинок Марра (архітектор [[Ніколаєв Володимир Миколайович|Володимир Ніколаєв]]). На першому поверсі знаходилося 12 магазинів, а нарешту двохдва інших бувзаймав готель «Grand-Hotel-National», утримувачем якогоякий бувутримував Шульц. Раніше на цьому місці стояв двоповерховий будинок з шинком та готельними номерами, належав він архітектору [[Вікентій Беретті|Вікентію Беретті]].

[[1883]] року в новому будункубудинку відкрили 13-ту аптеку в Києві, адже ті дві, які вже діяли на Хрещатику, були сильно перевантажені.

[[1882]] року відбулися грандіозні урочистості з нагоди відкриття приміщення для потреб київських купців. На той час купці граливідігравали велику роль ву житті міста, саме тому цар [[Микола I (російський імператор)|Микола I]] в 1830-х роках за допомогою пільг сприяв переселенню купців з Росії до Києва. Згодом тут бувбуло сторенийсторено російський купецький клуб, або купецьке зібрання, статут якого було затвердженозатвердив у [[1869]] році міністромміністр внутрішніх справ. ЗаразСьогодні в цьому приміщенні знаходиться [[Національна філармонія України]].

З [[1827]] року Хрещатик вимощувавсявимощували виключно звичайною бруківкою. Перша спроба використання удвічі дорожчих гранітних плит датується [[1874]] роком, коли невелику частину вулиці за великі гроші було вимощено ними за кошти підрядчика Себера. Оскільки ця бруківка трималася в нормальному стані понад 10 років, вона довела своє право на застосування. Окрім того, поблизу Фастова та Кременчука булибуло знайденізнайдено великі поклади цього каменю, що здешевлювало роботи.

В [[1889]] році у зв'язку з прокладанням великої водозливної труби під Хрещатиком потрібно було перемощувати велику частину вулиці. МіськимМіський головоюголова було запропонованозапропонував використовувати для торцевої бруківки вікові дуби, або соснові пеньки з Пущі-Водиці. Така бруківка використовувалася в Парижі, Берліні та Петербурзі, проте це визнали передчасною для Києва розкішшю і вирішили обійтися звичайним гаранітнимгранітним камінням. Але використане для бруківки каміння булибуло привезено не з фастівського родовища, а з якогось іншого, каміння з якоговоно було крихке, і вже в [[1890]] році бруківку було замінено на нову.

В [[1896]] році відбулосявідбулася чергова зміна бруківки на Хрещатику. ПеремощенняПеремощували відбулосявулицю теж гранітними кубиками, але вониїх не були покладенніпоклали на бетонубетонну основу, через що в [[1902]] році вона мала жалюгідний вигляд.

ВУ [[1905]] році відбулося перемощення звичайними гранітними кубиками, оскільки експерименти з асфальтом та залізобетонною бруківкою не мали успіху (бруківка швидко зношувалася).

ОстанняОстаннє перемощування відбулосяздійснили в [[1911]] році, тоді гранітні кубики клалисяклали не на бетонну основу, а на шар піску, при чому прогалини між кубиками заливалисязаливали смолою, а не цементним розчином.

Також ву [[1912]]-му році на Хрещатику збудували перший хмарочос України — [[Хмарочос Гінзбурга|Дім Гінзбурга]], це була перша 11-ти поверхова будівля всієї Російської Імперії. ВласникомЙого будівлівласником був легендарний київськійкиївський бізнесмен — Лев Борисович Гінзбург (будівля називалася ім'ям власника).

До [[1872]] року воду для власних потреб здобували різними шляхами. Заможні використовували воду з річки Брусилівки (ліва притока [[Либідь|Либеді]]), менш заможні купували дніпровську воду у водовозів по 75 копійок за діжку. Всі інші користувалися колодязями, глибина деяких сягала 80 метрів. ОсобливоюОсобливо популярністюпопулярним у населення користувавсябув колодязь поблизу губернської поштової контори, але в [[1827]] році його було закрито. ВУ ньому виловили труп вбитого візника.

[[9 липня]] [[1870]] року міськоюміська думоюдума був укладенийуклала контракт з [[Струве Аманд Єгорович|Амандом Струве]] на будівництво міського водогону впродовж наступних двох років. [[22 травня]] [[1871]] року відбулося закладказакладення водопровідних споруд. Згодом булабуло споруджено водонапірну башту та резервуар на 11,5 тисяч відер. [[1 березня]] [[1872]] року відбулося відкриття, і вода 12-ти дюймовими трубами потрапила до квартир заможних мешканців вулиці, для всіх інших бувбуло спорудженийспоруджено водозабірний кран, воду з якого можна було купити за ціною шестишість копійок за шість відер.

Перша вода надходила каламутною, оскільки жодних водоочисних фільтрів не було, а труба знаходилася лише на відстані 10 метрів від берега в районі міських купалень. Але згодом якість води покращиласьпокращилася, і кияни почали її вживати без страху.

З другої половини [[XIX століття]], центральні вулиці Києва освітлювалисяосвітлювали за допомогою гнотяних ліхтарів, які заправлялисязаправляли соняшниковою олією, або гасом. Працювали такі ліхтарі 1950 годин на рік. Ці ліхтарі, давали мало світла і потребували дуже багато часу на обслуговування.

[[6 вересня]] [[1872]] року на експериментальній основі, а з [[2 листопада]] на постійній основі почало діяти газове освітлення. Газ подавався мережоюмережею труб від заводу на вулиці Кузнечній. Але згодом і це освітлення почало викликати нарікання в мешканців Києва.

ВУ місті почалися масові експерименти з електричним освітленням. Перші електричні лампочки засяяли 1878 року в майстернях Києво-Брянської дільниці товариства Південно-Західної залізниці. В лютому наступного року представник фірми «Сіменс і Гальске» віденський інженер Крігер влаштував у їдальні «Гранд-Отелю» на Хрещатику показові сеанси електроосвітлення, які справили на присутніх велике враження.

[[1886]] року інженер Густав Крістер обладнав електричне освітлення на східцяхсходах, в усіх магазинах та й у власній квартирі в будинку Верхаловського на Хрещатику, в той час коли поруч в інших квартирах і магазинах користувалися свічками, за винятком хіба що дворянського зібрання, де бали відбувалися в електричному сяйві.

[[23 травня]] [[1890]] року міська влада підписали контракт терміном на 12 років з приватним товариством «Савицький і Страус», згідно з яким на Хрещатику було змонтовано 14 дугових електричних ліхтарів. З цією метою використовувалисьвикористовували трамвайні стовпи, що містилисявстановлені посередині вулиці.

Електрику виробляла ЦентральнуЦентральна електричнуелектрична станціюстанція на нинішній Театральній площі, ата її філія в садибі полковника Фабриціуса на Думській площі. Ще 4 електростанції вузького призначення працювали на тій же Думській площі, в садибах купецького зібрання та, розважального закладу «Шато-де-флер» (нині стадіон «Динамо») та на території саду [[Мерінг Фрідріх Фрідріхович|Ф. Мерінга]].

За освітлення Хрещатика місто сплачувало товариству по 17 копійок за годину роботи кожного електричного ліхтаря. При цьому суворо дотримувався режим їхньої роботи: перший штраф у розмірі 100 рублів за порушення графіку бувбуло накладенийнакладено в [[1895]] році.

Перша державна телефонна станція у вигляді комутатора ручного обслуговування на 60 номерів (за іншими даними, 88 номерів) почала діяти з [[1 квітня]] [[1886]] року саме на Хрещатику, на другому поверсі губернської поштової контори. Користувачем телефонного апарату системи Белла-Блека під № 1 став власник ресторану на Думській площі. Він, як і інші абоненти, платили доволі велику суму за користування телефоном — 150 рублів на рік. Цікаво, що серед абонентів не було ні міської думи, ні дворянського зібрання та іншіінших поважних установ.

Певні проблеми іззі зв'язком виникли з появою електрики, а саме електричного трамваю на Хрещатику, пропонувалосяколи пропонували перенести кудись подалідалі телефону станцію, але питання було вирішено іншим шляхом. ВУ [[1902]] році відбулася масштабна реконструкція телефонної мережі. Однодротові кабелі булибуло заміненізамінено на подвійні, окрім того, вони булиїх опущенніопустили під землю в спеціально прориту телефонну каналізацію.

Громадський транспорт з'являється на Хрещатику у вигляді візників. В [[1882]] році киян перевозили 1528 однокінних та 88 парокінних екіпажів. Згодом з'являється трамвай і кількість екіпажів зменшується, але згодом, коли власники екіпажів навчилися зменшувати витрати на утримання коней, їх кількість ву [[1895]] році збільшилася до 1600 одиниць.

[[1891]] рік. Цього року відкрили декілька маршрутів кінної залізниці (конки). Хрещатиком проходив маршрут [[Європейська площа|Царська площа]] — Либідь. Вагон на 20-25 місць тягнули двоє, троє коней. Постійне навантаження на коней, призводило до їх масової гибелі. Наприклад вУ перший день роботи конки за маршрутом Шулявська площа — Деміївський проїзд нею скористалося 10057 пасажирів. Постійне навантаження на коней призводило до їх масової загибелі.

[[1892]] рік. ВпершеУперше Хрещатиком проїхав трамвай на паровій тязі. Рухався він тихо і без диму, але час довів, що такі вагони не зовсім підходять до київського рельєфу. Цього ж року від Царської до Контрактової площі по [[Володимирський узвіз|Олександрівському узвозу]] вирушив перший у Києві та в Росії (другий ву Європі) електричний трамвай. Згодом цей трамвай почав ходити посередині Хрещатика.

[[1894]] рік. ВУ Києві остаточно відмовилися від вагонів кінної та парової тяги. Лінію кінного трамваю Хрещатикомна Хрещатику електрифіковано.

[[1895]] рік. Та вже через рік захотіли відмовитись від електрифікації, оскількиОскільки електрика погано впливала на телефонний зв'язок, від електрифікації захотіли відмовитися, проте проблему було вирішено на технічному рівні і електричний трамвай курсував Хрещатиком до початку 1930-х років<ref>Трамвайна колія на Хрещатику нанесена на картах [http://www.mashke.org/kievtram/history/schemes/1930/1930-map.jpg 1930] та [http://www.mashke.org/kievtram/history/schemes/1932/1932-Map.gif 1932] років, однак відсутня на карті [http://www.mashke.org/kievtram/history/schemes/1935/1935-map.jpg 1935] року і пізніших</ref>.

У [[1923]] році Хрещатик бувбуло перейменованийперейменовано на ''вулицю Воровського''{{рвкмр2|38а}}, на честь російського революціонера [[Польща|польського]] походження, одного з перших радянських [[дипломат]]ів [[Воровський Вацлав Вацлавович|Вацлава Вацлавовича Воровського]] ([[1871]]–[[1923]]). Історичну назву вулиці було відновлено [[1937]] року{{рвкмр2|789}}. Водночас назву вулиця Воровського було надано [[Вулиця Воровського (Київ, Шевченківський район)|іншій київській вулиці]]. <!--З цією подією пов'язаний казус. За свідченнями очевидців (за інформацією одного з членів ЦК КПбУ), на з'їзді в Москві{{якому}} [[Йосип Сталін]] запитав у секретаря ЦК Компартії України: ''«А как там ваш Крещатик?»''. І того ж дня до Києва передали [[Телеграма|телеграму]], а вже тут до кінця дня видали постанову, в якій повідомлялося, що вулиця Воровського «переноситься» на Кудрявську, а Хрещатик лишається Хрещатиком, як і раніше. Відтак, Сталін так і не дізнався, що Хрещатик перейменовували, а таблички на будинках поміняли за одну ніч<ref>''Савчук Максим'' [http://www.umoloda.kiev.ua/number/1788/189/63454/ ''Вулична «метрика» столиці''. Про те, як Сталін врятував Хрещатик від перейменування, а мешканці Подолу відхрещувалися від багнюки] // «[[Україна Молода]]» № 221 за [[25 листопада]] [[2010]] року. — с. 11</ref>.--><!--Історія сумнівна, дати з'їздів-пленумів з датою перейменування вулиці не збігаються /прим. AMY/-->

Недовзі після переносуперенесення столиці УРСР до Києва почалося масова реконструкція вулиці, розпочализокрема будуватизведення декількадекількох нових будинків, більшість з яких залишиласязалишилися недобудованими і булобули знищені під час війни. Серед об'єктів передвоєнного будівництва можна виділити будівлю універмагуунівермаг (одна з небагатьох будівель на Хрещатику, яка пережила війну).

Після [[1935]] року, в архітектуру почали впроваджувати принципи «соціалістичного реалізму», при цьому було дозволено звернутися до народних традицій. Кілька архітекторів розробило кіоски в українському стилі, але поставили лише один біля стадіону «Динамо».<ref>Віктор Чепелик — Славетний форум столиці</ref> [[1934]] року трамвайну лінію на Хрещатику було знято. В [[1936]] році замість трамваїв на Хрещатику пустили [[Київський тролейбус|тролейбуси]], проїжджу частину було розширено та покрито асфальтом.

У серпні [[1941]] року місторозпочалася потрапилооблога в облогуміста. Хрещатик, як більшість вулиць, міста почали перегороджуватиперегороджували барикадами, металевими «їжаками», мішками з піском, обладнуватисяобладнували місця для зенітних кулеметів. У ніч на [[19 вересня]] відступаючі радянські війська під час відступу підірвали електростанції, станції водогону, заводи, мости через [[Дніпро]]. Під вечір того ж дня містом заволоділи німці. Доба окупаціїОкупація тривала 778 днів.

[[24 вересня]] [[1941]] року почалися вибухи будівлібудівель ву центрі міста, які були заміновані співробітниками [[НКВС]].<ref name="batshev">{{cite web | url = http://lebed.com/2007/art4857.htm | title = Подполье на оккупированной територии: мифы и реалии | author = Владимир Батшев | Publisher = Независимый альманах «ЛЕБЕДЬ» № 509 | date = 7 января 2007 | language = Російською }}</ref> Першим було підірвано кінотеатр на розіьрозі Прорізної вулиці. Потім почали вибухати інші будинки на тій же вулиці. Згодом будинок за будинком було підірвано Хрещатик.

Намагання німців загасити пожежі в центрі Києва не дали результатів (Станціїстанції водогону були підірвані, пожежні машини вивезені радянськими військами). Спроби вручну подати воду теж не мали успіху. Тоді вони, намагаючись локалізувати пожежу, яка поширюваласьпоширювалася на інші споруди і загрожувала прийнятинабути жахливіжахливих розмірирозмірів, стали, уй свою чергу,собі підривати будинки на сусідніх з Хрещатиком вулицях.

Від пожежі, радянських мін та німецької вибухівки Хрещатик та прилеглі вулиці були майже повністю знищені. РадянськимиРадянські військамивійська було також замінованозамінували й інші будівлі в місті, зокрема [[Успенський собор (Київ)|Успенський собор]], який бувбуло підірванийпідірвано [[3 листопада]] (містонімці контролювалосяконтролювали німцямимісто вже понад місяць, але вони не поспішали його розміновувати). Від вибухів таі пожежіпожеж загинуло близько 300 німців, скільки киян — не відомо.

В [[1943]] році після звільнення почалосяпочалися роботи з відновлення вулиці, розчищаласярозчищали дорогадорогу, розбиралисярозбирали завали. ВУ відновлювальних роботах брало участь всеусе населення міста. Про ті події [[Павло Тичина]] написав славпісню доз такими пісенькирядками:

Конкурс на проект відновлення Хрещатику бувбуло оголошенийоголошено [[22 червня]] [[1944]] року. Центральну вулицю столиці республіки планували забудувати адміністративними будівлями, планувався такожзвести театр таі декількакілька готелів. Організований конкурс був незвично: він мав відкриту і закриту часткичастини. На відкритомевідкритому конкурсі проектам присуджувалисяприсуджували чотири премії (перша — 40 000 рублів, друга — 30 000, третя — 20 000 і четверта — 10 000 рублів). У закритій частцічастині проекти забудови ХрещатикуХрещатика пропонувалося створити відомим радянським архітекторам, причому за кожен з них платили по 100 000 рублів. До кінця [[1944]] року було розроблено 22 проекти відновлення головної вулиці Києва (дев'ять робіт — за відкритим конкурсом, 11 — за закритим + два проекти подано поза конкурсом). Усі вони були виставлені на суд громадськості в Музеї російського мистецтва.

Цікавим є теЦікаво, що в багатьох проектах планувалося використовувати ескалатори на спуску від Хрещатику до Набережної. Хоча згодом премії і роздали, але керівництво не зупинулосязупинилося на жодному з проектів, і до другого туру було запропонованірекомендовано роботи, які не зайнялиздобули призові місця в першому етапі. У другому турі конкурсу запропонували брати участь трьом групам архітекторів під керівництвом [[Власов Олександр Васильович|Олександра Власова]], [[Тацій Олексій Олександрович|Олексія Тація]] і [[Заболотний Володимир Гнатович|Володимира Заболотного]]. Але Заболотного було розкритиковано на урядовому рівні через використання форм українського необароко і подальшої участі в конкурсі він участі не брав.

Але подальше протистоянняПротистояння цих груп архітекторів втрачало силу, почалися взаємні запозичення один у одного. І тоді в [[1948]] році рішенням згори виконання остаточного проекту було доручено групі [[Власов Олександр Васильович|Олександра Власова]]. Але вже в [[1949]] році Власова перевели до [[Москва|Москви]] на посаду головного архітектора і по суті керівником будівництва став [[Добровольський Анатолій Володимирович|Анатолій Добровольський]], який зайнявобійняв посаду головного архітектора Києва.

За їхнімйого планом старий Хрещатик мав стати широкою магістраллю, ширина якої в лініях забудови досягає на деяких ділянках до 10000 метрів. При відбудові лівуліва його сторона підняласьпіднялася на 2 метри, а перед будинками бувбуло висадженийвисаджено каштановий бульвар.

У [[1955]] році, коли забудова в основних рисах закінчувалася, і вулиця знайшланабула новийнового виглядвигляду, зачаласяпочалася «боротьба з надмірностями в архітектурі». Наприклад, готовий до монтажу шпиль на будинку навпроти вулиці Леніна зрізали на третину, а вінчання готелю «Москва»<ref > Зараз готель має назву «Україна» [http://www.ukraine-hotel.kiev.ua/ukr/index.htm Офіційний сайт]</ref> довелося зняти повністю.

Під час проведення реконструкції в [[1978]] році на розі Майдану Незалежності було зведено будинок з баштою зі курантами (добудова [[1985]] року). Тут знаходиться Рада профспілок України. Архітектурний мотив цього будинку продовжила будівля готелю «Хрещатик» та будинок агентства «Новости»<ref>Зараз в будинку знаходиться УНІАН [http://www.unian.net Офіційний сайт]</ref> , який було зведено трохидещо пізніше. З правої сторони Майдану Незалежності на місці колишньої Міської Думидуми заклали сквер, що завершується в своїй напівкруглій частині п'ятьма вулицями-променями, що піднімаються вгору до старого міста.

В [[1982]] році на Європейській площі було збудовано будинок -музей [[Ленін]]а, нині це [[Український дім]].

=== Сучасний часперіод ===

ВУ часи незалежної України Хрещатик став обов'язковим місцем у програмі відвідування міста приїжджими. ВУ суботу, неділю та в дні державних свят, рух транспорту вулицею перекривають. Тут постійно відбуваютьсявлаштовують концерти просто неба, а [[24 серпня]] щороку відбуваються військові паради. З липня до серпня [[2001]] року до серпня того ж року відбувалася реконструкція Майдану Незалежності (встановлено ряд пам'ятників, відкрито підземний торговий центр «Глобус»).<ref>Газета «День» № 121,12 липня 2001 [http://www.day.kiev.ua/63662 Посилання]</ref>

Разом з тимВодночас Хрещатик разом із Майданом Незалежності став центром акцій протесту. Так, взимку [[2000]]–[[2001]] років на Майдані відбувалисьвідбувалися акції протесту «[[Україна без Кучми]]». У [[2004]] році Хрещатик та Майдан Незалежності став центром [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]]. НайбільшНадзвичайно драматичними сталибули акції протесту у листопаді 2013 - лютому [[2014]] років, що згодом отрималидістали назву [[Євромайдан|«Революції Гідності»]], в ході якої Хрещатик бувбуло перекритийперекрито барикадами, на вулиці розбивалисявстановлювали намети, польові кухні. Хрещатик став одним із місць зіткнень між протестувальниками і бійцями силових структур, в ходіунаслідок яких загинуло більше сотні осіб і кількасот -було поранено.

* № 6 — «Будинок Закса» (арх. [[Зекцер Йосип Абрамович|Й.Зекцер]], 1911–141911–1914)

* № 32 — Будівля Російського банку зовнішньої торгівлі (1913–151913–1915, арх. Ф.І.Лідваль)

* № 42 — Прибутковийприбутковий будинок (1894–1895)

* № 44 — Прибутковийприбутковий будинок (1858, 1884, 1895, 1899–1900)

* № 46 — Прибутковийприбутковий будинок (1872–1874)

* № 48 — Прибутковийприбутковий будинок (кінець ХІХ ст.)

* № 52 — Прибутковийприбутковий будинок (1875–1876)