Історія Уельсу: відмінності між версіями

Внутрішня боротьба за владу в Гвінеді породила одного з найвизначніших валлійських правителів Ллівеліна Великого, який очолював весь Гвінет з 1200 року<ref>Moore, D. ''The Welsh wars of independence'' p.108-9</ref>, а до 1240 року практично тримав під контролем увесь Уельс<ref>Moore, D. ''The Welsh wars of independence'' p.124</ref>. СтолицедСтолицею він обрав місто на північному узбережжі [[Абергвінгрегін]] . Його справу продовжив у Гвінеті син Давід Ллівлін, але англійський король Генріх II не дозволив йому розповсюдити свою владу на інші частини Уельсу<ref>Lloyd, J.E. ''A History of Wales'' p.693</ref>. 1241 року спалахнула війна, і ще одна 1245 року, а 1246 року Девід несподівано помер, не залишивши спадкоємців. Інший син Ллівеліна Великого Гріфід загинув 1244 року при спробі втечі з Тауеру, залишивши чотирьох синів. Боротьба за владу між трьома з них завершилася встановленням правління Ллівеліна Останнього. Укладений 1267 року договір Монтгомері затвердив прамий або непрямий контроль Ллівеліна Останнього над більшою частиною Уельсу. Але на землі Ллівеліна претендував також ангійський король Едуард I, і 1277 року розпочалася війна, яка змусила Ллівеліна піти на поступки, зафіксовані в угоді Аберконві. Війна відновилася, коли брат Ллівеліна Давід ап Гріфід напав на замок Гаварден вербної неділі 1282 року. 11 грудня 1282 року Ллівеліна заманили в замок Буїлт-Веллс і вбили, а потім знищили його військо. Давід ап Гріфід продовжував опір, але його полонили у червніі 1283 й повісили, втопили та четвертували в Шрусбері. Таким чином Уельс став першою колонією Англії, хоча формально анексія була затверджена тільки Актами 1535 та 1542 років.