Людовик XIX: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 25:
}}
'''Людовик XIX''' (Луї-Антуан д'Артуа), [[герцог]] Ангулемський ([[Французька мова|фр]]. ''Louis Antoine, duc d'Angoulême'', *[[6 серпня]] [[1775]], [[Версаль]], [[Франція]] - †[[3 червня]] [[1844]], [[Герц]], [[Італія]])
== Дитинство ==
Народився [[6 серпня]] [[1775]] року у [[Версаль|Версалі]]. Батьком Луї-Антуана був 18-річний граф Шарль д’Артуа, майбутній король [[Карл X]] і останній представник лінії [[Бурбони|Бурбонів]] на французькому престолі. Мати - 19-річна Марія-Терезія – принцеса Сардинська та Пьємонтська. Дядьком Луї-Антуана був [[Людовик XVIII
[[13 липня]] [[1789]] року, напередодні штурму [[Бастилія|Бастилії]], сім'я емігрувала до [[Турин]]у. Тут Луї-Антуан в основному займався вивченням артилерії. Дуже юний, аби битися проти революційних армій, Луї-Антуан разом з молодшим братом Шарлем Фердинандом виховувався при дворі свого дідуся по матері, сардинського короля Віктора Амадея III.
Разом з батьком у [[1792]] році приєднався до армії свого двоюрідного брата
У червні [[1795]] року дядько Луї-Антуана, граф де Прованс, оголосив себе королем Людовіком XVIII. У тому ж році 20-річний юнак підтримав [[Рояліст|роялістське повстання]] у Вандеї. На початку [[1797]] року приєднався до свого брата і дядька у німецькому князівстві [[Брауншвейг]], сподіваючись вступити до австрійської армії. Через поразку Франції втік до [[Курляндія|Курляндії]] під покровительство імператора [[Павло I (російський імператор)|
== Фатальне одруження ==
У [[1799]] році на території Росії Людовика терміново одружили на двоюрідній сестрі принцесі Марії Терезі де Бурбон, дочці [[Людовик XVI
У [[1789]] році разом з батьками і молодшим братом Марії Терезі довелось перенести примусовий переїзд з [[Версаль|Версаля]] до [[Париж]]у, під домашній арешт у [[Тюїльрі (палац)|Тюїльрі]]. Після повстання [[10 серпня]] [[1792]] року королівська сім'я була переведена у [[Тампль]]. Там дівчина провела свою юність. Лише у [[1795]] році у віці 17 років її випустили на свободу. Марія Тереза була звільнена в обмін на французьких військовополонених за умови, що вона не залишить територію Франції. Про страту батька й матері у [[1793]] році і смерть молодшого брата принцеса дізналась лише через два роки – у липні [[1795]] року.
Марію Терезу називали «тамільською сиротою». Її подружній союз з Людовиком, поспішно укладений в [[1799]] році, був продиктований волею [[Людовик XVIII
== Військова кар’єра і нагороди ==
У [[1800]] році Людовик прийняв командування полком кавалерії і баварської армії та брав участь у битві при Гогенліндені на боці антинаполеонівської коаліції. На початку [[1801]] року, коли [[Павло I (російський імператор)|імператор Павло]] уклав мир з [[Наполеон I Бонапарт|Наполеоном I Бонапартом]], герцог мав тікати до [[Варшава|Варшави]], а потім до [[Пруссія|Пруссії]]. Протягом наступних десяти років супроводжував і консультував свого дядька, [[Людовик XVIII
Ще під час еміграції визначилися симпатії Луї-Антуана щодо державної влади. Він був прихильний до англійської [[Конституційна монархія|конституційної монархії]]. Тому він схвалив політику Людовика XVIII у [[1814]]
Брав участь у боях в [[Іспанія|Іспанії]] у [[1814]] році в армії Веллінгтона. Після вступу в [[Париж]] герцог отримав звання кірасирського і драгунського генерала і французького адмірала. У березні [[1815]] заснував в [[Тулон]]і особливе управління і виступив проти імператора, який повернувся до Франції. Спочатку йому вдалося здобути невеликі успіхи при [[Монтелімар]], але [[6 квітня]] був відбитий при Сен-Жак. [[9 квітня]] Людовик потрапив в полон і був відправлений до [[Барселона|Барселони]], звідки йому вдалося втекти до Франції. Згодом за дорученням Людовика XVIII герцог відправився в південні провінції для придушення релігійних і політичних хвилювань, які там відбувались.
▲Ще під час еміграції визначилися симпатії Луї-Антуана щодо державної влади. Він був прихильний до англійської [[Конституційна монархія|конституційної монархії]]. Тому він схвалив політику Людовика XVIII у [[1814]] р. і з тих пір не раз надавав йому цінні послуги. Так було в розпал терору, який послідував за наполеонівськими «[[Сто днів|Ста днями]]», коли герцог Ангулемський, намагаючись охолодити запал [[Ультрароялісти|ультрароялістів]], відправився у миротворчу поїздку по країні. Під час подорожі він проголошував тости за [[Хартія 1814|Хартію]] і короля. Під захистом англійців він мав [[12 березня]] урочисто в'їхати у [[Бордо]], де ім'ям короля обіцяв відміну [[Конскрипція|конскрипції]] і всіх гнітючих податків, а також повну свободу віросповідання. Вступ герцога у Бордо вважається початком [[Реставрація Бурбонів|реставрації Бурбонів]].<br />
▲[[Файл:Louis Antoine d'Artois, duc d'Angoulême.jpg|thumb|left|Людовик, герцог Ангулемський]]
▲Брав участь у боях в [[Іспанія|Іспанії]] у [[1814]] році в армії Веллінгтона. Після вступу в [[Париж]] герцог отримав звання кірасирського і драгунського генерала і французького адмірала. У березні [[1815]] заснував в [[Тулон]]і особливе управління і виступив проти імператора, який повернувся до Франції. Спочатку йому вдалося здобути невеликі успіхи при [[Монтелімар]], але [[6 квітня]] був відбитий при Сен-Жак. [[9 квітня]] Людовик потрапив в полон і був відправлений до [[Барселона|Барселони]], звідки йому вдалося втекти до Франції. Згодом за дорученням Людовика XVIII герцог відправився в південні провінції для придушення релігійних і політичних хвилювань, які там відбувались.<br />
У [[1822]]-[[1823]] роках керував 100-тисячними війсками Франції, які придушували повстання Рієго в Іспанії. Спочатку без єдиного пострілу Людовик увійшов у [[Мадрид]]. Потім одержав перемогу у битві Трокадеро, після чого реакційна влада короля [[Фердинанд VII|Фердинанда VII]] Іспанії була відновлена. За «успішне закінчення війни з Іспанією» герцог отримав від [[Олександр I (російський імператор)|Олександра I]] [[орден Святого Георгія]] I ступеня та став одним з 25 кавалерів цього російського ордену. Також Луї-Антуан був удостоєний звання принца Трокадеро.
== Король на двадцять хвилин ==
Після смерті Людовика XVIII у [[1824]] році та вступу на престол [[Карл X (король Франції)|Карла X]] Людовик стал спадкоємцем престолу і [[дофін]]ом Вьєннським. Хоча широкий загал і надалі знав його як «герцога Ангулемського».
Це була єдина мирна і регулярна зміна влади у Франції в XIX столітті. Карл X вирішив підкреслити традиційні основи монаршої влади і вінчався на царство в [[Реймський собор|Реймському соборі]] [[28 травня]] [[1825]]
Карл Х почав вести продворянську політику і остаточно порушив рівновагу, яка склалася в перші роки [[Реставрація Бурбонів|Реставрації]]. У [[1830]] році король зважився на державний переворот. Він підписав ордонанси (укази), які практично скасовували всі досягнення революції і вели до відновлення [[Абсолютизм|абсолютистського]] ладу в країні. Велика [[буржуазія]] пішла на боротьбу.
[[25 липня]] ордонанси опублікували в газетах. Париж відповів повстанням. [[29 липня]] з боєм узяли королівський палац [[Тюїльрі (палац)|Тюїльрі]].
[[Липнева революція]] спонукала Карла відректися від престолу. Але він зажадав зречення і від свого старшого сина. Відрікаючись на користь онука - графа Шамбора, при живому і дієздатному сині, Карл Х порушив головне правило престолонаслідування. Але вже був відомий новий правитель Франції - [[Луї-
Офіційно вважають, що Людовик XIX все ж таки був королем Франції. Коли Карл X підписав зречення, до підписання документу Луї-Антуаном минуло двадцять хвилин. Саме у цей час Людовик XIX офіційно був королем. Його правління є найкоротшим з усіх відомих.
Своїм зреченням Карл X і Людовик XIX висунули на роль рятівника монархії 10-річного герцога Бордоського, що став законним королем Генріхом V. Таким чином у сім'ї одночасно налічувалося три короля. Карл X, хоча і підтвердив по від'їзді в еміграцію до Великобританії зречення, продовжував вважати себе королем. Людовик XIX, зі свого боку, ставився до документа, підписаного в Рамбуйє, як до паперу, який не має законної сили. Але формально вони не оскаржували прав Генріха V.
Така невизначеність болісно відгукнулася в рядах роялістів-легітимістів. Частина з них зберегла вірність Карлу X, інші підтримали як законного короля Генріха V. У [[1835]] році герцог Ангулемський передав депутату-легітимісту П'єру Берьє папір, в якому оголосив недійсним своє зречення від трону, зроблене не добровільно, а під тиском обставин. Цей документ викликав великий скандал у французькому парламенті. Лише смерть Карла Х в [[1836]] році від холери, поклала край розколу. Людовик XIX після смерті батька офіційно прийняв титул короля, але зобов'язався передати його своєму племіннику відразу по відновленні монархії Бурбонів.
== Останні роки життя ==
Після зречення разом з батьком, дружиною і племінником екс-дофін емігрував. У вигнанні він носив титул «граф де Марн».<br />
Рядок 70 ⟶ 76:
Луї-Антуан і його дружина відправилися в [[Едінбург]] в листопаді [[1830]] р. і оселились в будинку, де зупинявся Карл X. Імператор [[Франц II]] з [[Австрія|Австрії]] в [[1832]] році пропонував сім'ї палац у [[Прага|Празі]]. Однак, Франциск II помер в [[1835]] році. Його наступник [[Фердинанд I (імператор Австрії)|Фердинанд I]] сказав, що палац потрібен йому для своєї коронації. Тому королівська родина в кінцевому підсумку прийшли до замку в [[Горіція|Горіції]].
Людовик так і не повернувся до Франції.
Він помер [[3 червня]] [[1844]] року у віці
== Посилання ==
• [http://fr.wikipedia.org/wiki/Louis_de_France_(1775-1844) Louis de France Французька Вікіпедія]<br />
|