Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України: відмінності між версіями

'''Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України''' це [[законодавчий акт]], що був прийнятий [[Верховна Рада України|Верховною Радою України]] 11 жовтня 1991 року. У Концепції передбачалося, що [[Україна]] поступово, з урахуванням усіх факторів [[Національна безпека|національної безпеки]], реалізуватиме намір стати в майбутньому [[Позаблоковість|нейтральною]], [[Без'ядерна зона|без'ядерною державою]], яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування [[Ядерна зброя|ядерної зброї]]. Концепція визначала, що [[Збройні Сили України]] складатимуться з трьох видів: [[Сухопутні війська Збройних Сил України|Сухопутних військ]] (Військ наземної оборони), [[Військово-Повітряні Сили|Військово-Повітряних Сил]] і Сил Протиповітряної оборони (Військ повітряної оборони), [[Військово-Морські Сили Збройних Сил України|Військово-Морських Сил]]. У Концепції було визначено повноваження [[Міністр оборони України|Міністра оборони України]] і Головного штабу Збройних Сил України.<ref>{{cite web|url=http://www.mil.gov.ua/ministry/istoriya.html|title=Історія Міністерства оборони України|accessdate=2014-08-12}}</ref>

Проголошення 24 серпня 1991 року [[Акт про незалежність України|Акта про незалежність України]] гостро визначило потребу у створенні відповідної структури, яка могла б забезпечити безпеку молодої держави, у тому числі шляхом збройного захисту її від зовнішніх посягань. Це дало поштовх процесу розробки нормативно-правової бази з питань військового будівництва та національної безпеки. Адже з отриманням незалежності Україна опинилася віч-на-віч з рядом проблем, які потребували вирішення: які [[Збройні Сили України|Збройні Сили]] мати, як їх будувати, які завдання перед ними ставити, до яких форм і способів застосування готувати, як організувати керівництво та всебічне забезпечення тощо. З метою упорядкування процесу розбудови державного інституту, покликаного убезпечити суспільство і державу від наявних та майбутніх загроз, виникла гостра потреба в започаткуванні процесу розробки і прийняття відповідних законодавчих актів [[Верховна Рада України|Верховною Радою України]]. Особливістю цього процесу було те, що вітчизняні законодавці не мали власного досвіду в розробці основоположних документів у галузі безпеки і оборони. Адже ж в Українській РСР як складової частини Радянського Союзу не було власних військових структур, а тому і не було власного законодавства, яке б регулювали їх діяльність. А ті військові формування, які функціонували на території України, були невід'ємною частиною загальнодержавних воєнних організацій і діяли на підставі законів [[СРСР]].<ref name="skyba">Скиба П.&nbsp;П.&nbsp;Збройні Сили України ХХ ст..&nbsp;— Славута, 2013.&nbsp;— С. 26-32</ref>

# [[Збройні Сили України]] «передбачають три види військ: [[Сухопутні війська Збройних Сил України|Сухопутні війська]] (Війська наземної оборони), [[Військово-повітряні сили]] і Сили протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), [[Військово-Морські Сили Збройних Сил України|Військово-морські сили]]. До Військ наземної оборони також належать [[Прикордонні війська]], [[Національна гвардія України|Республіканська гвардія]] і [[війська цивільної оборони]]». Наведений склад Збройних Сил України дає підстави зробити висновок, що вони є сукупністю окремих державних структур або окремих озброєних (воєнних) організацій, які, застосовуючи наявні власні сили і засоби, здатні забезпечити в цілому захист держави від можливої агресії (наприклад, Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Сили протиповітряної оборони, Військово-морські сили, Прикордонні війська, війська цивільної оборони) та ліквідацію загроз, що можуть виникати всередині держави (наприклад, Республіканська гвардія).

# Запропонована структура [[Збройні Сили України|Збройних Сил України]], зведена до рівня принципу їх створення, свідчить про те, що це положення повинно лежати в основі інших правових документів, які будуть прийматися пізніше в розвиток законодавства у сфері оборони і національної безпеки. Адже в Постанові [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]], якою схвалювалася розглянута Концепція, чітко сказано, що проекти інших законів України, у тому числі, про оборону України, про Збройні Сили України, про Республіканську гвардію України<ref>Термін «Республіканська гвардія» проіснував нетривалий час (з серпня по листопад 1991 року). Адже в наступних законодавчих актах вже застосовувався термін «Національна гвардія» (4 листопада 1991 року прийнятий Закон України «Про Національну гвардію України»).</ref>, про прикордонні війська України випливають з цієї Концепції.

:* ''[[Верховна Рада України]]'' (здійснює законодавче регулювання в галузі оборони, [[національна безпека|національної безпеки]] та військового будівництва; затверджує [[Воєнна доктрина України|воєнну доктрину України]], бюджетні асигнування на оборону, загальну структуру [[Збройні Сили України|Збройних Сил України]] та їх чисельність; визначає основні напрями військового співробітництва з іншими державами у воєнній сфері; призначає [[Міністр оборони України|Міністра оборони України]]);

:* ''[[Президент України]]'' (Головнокомандуючий[[Головнокомандувач|Головнокомандувач Збройними Силами]], приймає рішення про введення [[Воєнний стан|воєнного стану]], [[оголошення війни]] та використання [[Збройні Сили України|Збройних Сил України]]; оголошує загальну, часткову та цільову [[Мобілізація|мобілізацію]]; призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України і дає санкцію на використання Збройних Сил для ліквідації наслідків [[Стихійне лихо|стихійного лиха]], значних аварій та катастроф;

:* ''[[РНБО|Рада оборони України]]'' (вищий державний орган керівництва питаннями оборони і безпеки України; розробляє основні напрями воєнної політики та військового будівництва);

:* ''[[Міністр оборони України]]'' (керує [[Збройні Сили України|Збройними Силами України]]; проводить єдину воєнно-технічну політику; подає проекти планів використання Збройних Сил і комплексні плани їх розвитку; несе відповідальність за стан і розвиток Збройних Сил, їх бойову та мобілізаційну готовність, своєчасне розгортання і захист територіальної цілісності держави);

:* ''[[Головний штаб Збройних Сил України]]'' (основний орган безпосереднього управління військами (силами) у мирний і воєнний час; керує будівництвом Збройних Сил; реалізує воєнно-політичні та воєнно-технічні рішення; планує і керує оперативною, мобілізаційною та бойовою підготовкою військ (сил); забезпечує керівництво підготовкою та використанням видів (родів) військ та Збройних Сил в цілому.<ref name="skyba"></ref>

:5. [[Збройні Сили України]] повинні були здійснювати поетапне скорочення і послідовне переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, чотирьох повітряних армій, окремої армії протиповітряної оборони, ракетної армії та Чорноморського флоту;<ref> Військове будівництво в Україні в ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети / За заг. ред. Кузьмука О. І.&nbsp;— К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.&nbsp;— С. 277–278.</ref>

Концепція стала важливою правовою основою будівництва Збройних Сил України. На підставі цього, а також прийнятих раніше [[Верховна Рада України|Верховною Радою України]] законів були сформовані та прийнятті інші закони та укази:

* 12 грудня 1991&nbsp;р. [[Президент України]] [[Кравчук Леонід Макарович|Л. Кравчук]] видав [[Указ «Про Збройні Сили України»]], згідно якого вимагалося не пізніше 20 січня 1992&nbsp;р. подати на затвердження [[Президент України|Президенту України]] план створення структури Збройних Сил.<ref>Військове законодавство України: Збірник нормативних актів. Станом на 1 лютого 1999&nbsp;р. / Саганюк та ін. (укл.). В.&nbsp;І.&nbsp;Кравченко (ред.).&nbsp;— 2 вид.&nbsp;— К.: Атіка, 1999.&nbsp;— С. 36.</ref>

* 20 січня 1997 року Указом [[Президент України|Президента України]] затверджено Державну програму будівництва та розвитку [[Збройні Сили України|Збройних Сил України]] до 2005 року, якою визначено поетапну реалізацію основних положень Концепції будівництва та розвитку Збройних Сил України.

Незважаючи на те, що в Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України визначено, що [[Збройні Сили України]] є сукупністю військових державних структур, що забезпечують захист України і її народу від зовнішніх і внутрішніх загроз, наступні законодавчі акти ([[закон «Про оборону України»|закони «Про оборону України»]], [[закон «Про Збройні Сили України»|«Про Збройні Сили України»]], [[Воєнна доктрина України]] і, нарешті, [[Конституція України]]) визначили, що [[Збройні Сили України]] є окремою самостійною військовою державною структурою, відповідальною за ліквідацію лише зовнішніх загроз безпеки. Крім того слід зазначити, що Концепція має розбіжності в поглядах на роль і місце Збройних Сил України в системі забезпечення оборони держави, виникає розбіжність у написанні термінів та різниться погляд на власні назви в порівнянні з іншими законами та актами, що були прийняті пізніше (зокрема з [[закон «Про оборону України»|законом «Про оборону України»]] та [[закон «Про збройні сили України»|«Про збройні сили України»]]). В наслідок наведених розбіжностей виникають зміни в ролі [[Президент України|Президента України]], як [[Верховний Головнокомандувач|Верховного Головнокомандувача]], в послідуючих законах зменшується ширина впливу Президента на збройні формування країни<ref name="skyba"></ref>