Сільвіо Берлусконі: відмінності між версіями

Результатами невдало спланованого входження Італії в зону євро в [[2002]] році стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення і загострення соціальнихсоціального тертя. У 2002 і 2003 роках пройшли масові акції протесту. Незадоволеність італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після [[Терористичний акт 11 вересня 2001 року|терактів 11 вересня 2001 року]] країна надавала активну підтримку [[США]] в [[Афганістан]]і, а потім в [[Ірак]]у. У квітні 2005 року коаліція «Дім свободи» зазнала нищівної поразки на регіональних виборах, і Берлусконі відповідно до конституції вимушений був піти у формальну відставку. Загальні вибори в квітні 2006 року праві партії програли, хоч і з мінімальним розривом у голосах. Хоча факт перемоги лівоцентристів був підтверджений конституційним судом і навіть деякі прихильники Берлусконі закликали свого лідера визнати поразку, політик і медіамагнат покидав свій пост вельми неохоче. Лише 2 травня 2006 року він нарешті подав офіційне прохання про відставку. Але йти з політичної арени Берлусконі не збирався, він став депутатом [[Європарламент]]у від своєї партії.