Музична освіта: відмінності між версіями

'''Музи́чна осві́та''' — процес засвоєння знань, вмінь йта навичок, необхідних для музичної діяльності, а також сукупність знань і пов'язаних з ними вміннівмінь та й навичок, отриманих у результаті навчання. Під музичною освітою нерідко розуміють і саму систему організації музичного навчання. Основний шлях одержання Музичної освіти — підготовка під керівництвом педагога, найчастіше в навчальному закладі.

Важливу роль може грати й самоосвіта, а також засвоєння знань йта умінь у процесі професійної музичної

практики або участі в самодіяльному музикуванні. Розрізняють загальну музичноїмузичну освіту, яка дає знання, уміння й навички в обсязі, потрібному для аматорської діяльності або тільки для сприйняття музики, і фахову музичну освіту, яка готує до професійної роботи (композиторської, виконавської, наукової, педагогічної).

Загальнодидактичний принцип виховного навчання має пряме відношення й до музичної освіти і знаходить висвітлення в його змісті, методах й організаційних формах. Загальна й фахова М. о.МО припускає органічну єдність музичного виховання й музичного навчання: педагог професійної музичної школи будь-якого рівня, прилучаючи майбутнього музичного діяча до фахових знань й умінь, у той же час формує його особистість — світогляд, естетичні й етичні ідеали, волю й характер.

Характер музичної освіти обумовлений також віком учня, його здатностями, тим видом музичної діяльності, до якої його готовлятьготують, та іншими чинниками. Музичне навчання дитини будується інакше, чимніж дорослого, а грі, скажемоскажімо, на скрипці по іншому, ніж на фортепіано. Разом з тим вважається, що загальна музична освіта є обов'язковою основою, на якій варто будувати фахову музичну освіту й загальна не може бути підмінена фаховою.

члени родового колективу самі створювали примітивні музичні дійства й самі ж їх і виконували, музичним навичкам, очевидно, спеціально не навчали, і вони засвоювалися молодшими від старших.

Коли ж художня культура, ще в умовах докласового суспільства, досягла вищого рівня, виникла необхідність у спеціальному навчанні. Про це, зокрема, свідчать факти з життя [[інки|інків]] Північної Америки до її колонізації європейцями: у гірських жителів цих країв існувала плата за навчання новим пісням (з голосу); древні жителі [[Мексика|Мексики]] влаштовували музично-освітні установами — навчання пісням-танцям, а древні перуанці навчали співучоїспівучій речитації епічних сказань. Приблизно на той час, коли в цивілізаціях стародавнього світу починає виразно розділятися ритуально-культова, двірська, воєнна і нар.народна музика й коли формуються різні типи музикантів, що стоять на різних соціальних щаблях, відносяться перші розрізнені відомості про музичну освіту.

Найстарші з них стосуються '''[[Стародавній Єгипет|Єгипту]]''', де до кінця періоду [[Стародавній Єгипет#Давнє царство (біля 2800—2250 до н.е)|Давнього царства]] (бл. 2500 до н. е.) придворні співачки проходили спеціальне навчання, а згодом, у період ХІІ династії [[Стародавній Єгипет#Середнє царство (біля 2050—1700 до н.е)|Середнього царства]] (2000—1785), жерці, судячи зі збережених зображень, виступали в ролі вчителів, що навчали співати під акомпанемент [[цитра|цитри]], ударів і притопуванняпритупування. Вважається, що [[Мемфіс]] був протягом довгого періоду осередком шкіл, у яких вивчали культову й світську музику.

'''[[Стародавня Греція|Греція]]''' була однією з перших країн, де музиці надавалося велике соціально-політичне значення і де муз. навчання відкрито ставило собі політико-етичні виховні цілі. Прийнято вважати, що джерела грецького музичного освіти були закладені на острові [[Крит]], де хлопчики вільних станів училися співу, інструментальній музиці й гімнастиці, що розглядалися у синкретичній єдності. У 7 в. до н. е. на острові [[Лесбос]] утворилася школа кифаредів на чолі з Терпандром. Ця школа заклала основи мистецтва професійної кифаристикикіфаристики, тобто вміння речитативно вимовляти текст, співати й акомпанувати. Мистецтво [[Аеди|аедів]] передавалося з покоління в покоління, музична освіта полягало в тому, що вчитель (часто батько) навчав хлопчика грі на кіфарі, розміряній мелодекламації, правилам поетичного віршування й передавав йому певну кількість пісень, складених самим учителем або тих, що він успадкував за традицією. У [[Спарта|Спарті]], з її воєнізованим укладом життя й державним наглядом за ходом освіти, хоровий спів уважався необхідною стороною навчання юнаків, які періодично повинні були виступати на суспільств, святах. В [[Афіни|Афінах]] у процесі т.зв. мусичного, виховання хлопчики навчалися серед інших предметів і музиці, причому викладання було тісно пов'язане із засвоєнням найкращих взірців грецької літератури й дидактичної поезії.

У роки раннього й класичного середньовіччя музична культура створювалася діячами, що стояли на різних щаблях соціальної ієрархії: музикантами-теоретиками й музикантами-практиками (канторами й інструменталистамиінструменталістами, у першу чергу органістами), пов'язаними із церквою й культовою музикою, [[трувер]]ами, [[трубадур]]ами й [[мінезінгер]]ами, двірськими музикантами, бардами-сказителями й ін. Ці разноликиерізні, нерідко й антагоністичні, групи музикантів-професіоналів опановували знаннями й умінням по-різному: одні — у співацьких школах (головним чином при монастирях і кафедральних соборах), а починаючи з 13 в. й в університетах, інші — в умовах музичного цехового навчання й у практиці безпосередньої передачі традицій від майстра до учнів.

в дусі богословського, абстрактного раціоналізму. Разом з тим члени університетської корпорації, будучи часом не тільки музикантами-теоретиками, але й практиками (виконавцями й композиторами) близько стикалися з побутовою музикою. Це позначалося й на музичному навчанні. В 12-14 століттях університети, в яких вивчалася музична наука, виникали й в інших західно-європейських містах: у Кембриджі (1129), Оксфорді (1163), Празі (1348), Кракові (1364), ВіднюВідні (1365). ГейдсльбергеГейдсельберзі (1386). У деяких із них музично-теоретичні випробування були обов'язковими для одержання ступеня бакалавра й магістра. Навидатнішим університетським педагогом-музикантом цієї епохи був І. Мурис, вивчення праць якого ще протягом довгого років вважалося обов'язковим в європейських університетах.

В епоху [[Ренесанс]]у передові музичні діячі виступають проти схоластики в теорії музики й у музичному навчанні, бачать сенс занять музикою в црактичномупрактичному музикуванні (у створенні музики й виконавстві), роблять спроби погодити теорію й практикою в засвоєнні музичних знань і придбанні вмінь, шукають у самій музиці й у музичному навчанні можливість сполучати естетичні й етичні моменти (принцип, запозичений з античної естетики). Про цю загальну лінію музичної педагогіки свідчить і практична спрямованість ряду навчальних книг, опублікованих у кін. 15 — поч. 16 ст.