Турія (Новоукраїнський район): відмінності між версіями

Турія вперше згадується в документах першої чверті [[XVIII століття]]. З околиць Туріїсела постачались лісоматеріали для потреб [[Нова Сербія|Нової Сербії]] (з [[1752]] року) та [[Чорний гусарський полк|Чорного гусарського полку]] (з [[1764]]).<ref>''Йоган-Антон Гільденштедт.'' Подорож Єлисаветградською провінцією 1774 року.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 26.</ref>. Турія зЗ [[XVIII століття]] Турія була родовим гніздом шляхетського роду [[Тобілевичі]]в.<ref>''Тобілевич Б.'' Родовід шляхтичів Тобілевичів</ref>.

{{цитата|ТУРІЯ'''''Турія''', село на річці тієї ж назви, вище [[Листопадове|Листопадового]], від [[Златопіль (місто)|Златополя]] в 6-ти кілометрах на північ. Турія — грецьке звучання. В найстародавніші часи греки часто давали схожі назви своїм поселенням. Поет Діонісій, прозваний мідним, який жив приблизно в часи ХСIV Олімпіади, був головою Афінськогоафінського поселення у місті Турії. Але стародавні могили розкидані на полях Турії належать до Скіфськихскіфських часів. В одній з них, яку називають Розкопаною, готувалась селітра та порох в часи Коліївщини. Турія в половині XVIII століття була значним прикордонним містечком. У ній жив один із губернаторів великого маєтку князів [[Любомирські|Любомирських]]. Златопіль та Новомиргород в той час ще не мали теперішнього значення. Але відвернення мешканців від селянства, в яке вони були записані, по прийнятій польським урядом системі та вчинені після цього на ярмарках ради, спонукали князя Любомирського забрати у Туріянтуріян міські права та знищити самі ярмарки за допомогою відомих жаків, які тоді набули такого розміру, що мешканці були змушені тікати та переховуватися в навколишніх лісах.''<ref name="Pohylevych">[http://book-old.ru/BookLibrary/16000-Kievskaya-guberniya/1864.-Skazaniya-o-naselennyih-mestnostyah-Kievskoy-gubernii.html ''Похилевич Л.&nbsp;І.&nbsp;'' Сказання про населені місцевості Київської губернії.&nbsp;— С. 712] {{ref-ru}}</ref>}}.

{{цитата|'''''Туріянський ключ''' – [у складі] містечка Турії, [сіл] Миколаївки, [[Тишківка (Новомиргородський район) |Тишківки]], [[Скопіївка|Скопіївки]], [[Капітанівка (смт)|Капітанівки]], [[Писарівка (Новомиргородський район)|Писарівки]], [[Оситняжка (Новомиргородський район)|Оситняжки]], [[Олянине|Оляниного]], [[Дібрівка (Новомиргородський район)|Надзьонового або Рейментарівки]], [[Кам'януватка (Новомиргородський район)|Кам’януваткиКам'януватки]], [[Йосипівка (Новомиргородський район)|Юзефівки]], містечка [[Златопіль (місто)|Гуляйполя]], [[Межигірка (Шполянський район)|Межигірки]], [[Лип'янка (Шполянський район)|Лип’янкиЛип'янки]], [[Нечаєве|Нечаївки]], [[Маслове (Шполянський район)|Маслового з Нестерівкою]], Кароліни, [[Листопадове|Листопадового з Краснянкою]], [[Рубаний Міст (Новомиргородський район)|Янополя]], [[Рубаний Міст (Новомиргородський район)|Рубаного Мосту]], [[Щербатівка (Новомиргородський район)|Щербатівки]], [[Андріївка (Новомиргородський район)|Андріївки]], Винополя, [[Витязеве|Витязівки]], [[Веселий Кут (Шполянський район)|Веселого Кута]], Гнатівки, [[Глиняна Балка|Глиняної Балки]], [[Ярославка (Шполянський район)|Ярославки]], [[Антонівка (Шполянський район)|Антонівки]], [[Коротине|Коритиної Балки]], [[Соболівка (Шполянський район)|Соболівки]], [[Кавунівка (Шполянський район)|Кавунівки]], [[Товмач (Шполянський район)|Товмача]], [[Водяне (Шполянський район)|Водяного]], [[Кримки (Шполянський район)|Михайлівки]], [[Лебедин (Шполянський район)|Лебедина]], [[Журавка (Шполянський район)|Журавки]] і хутора Синявського''.<ref>[http://zdibrova.narod.ru/base/p113-119_from_au-5-6-2008.docx 1787 року, січня 2. – Договір про продаж…&nbsp;— С.2]</ref>}}.

{{цитата|''Також невдовзі доїхали до Турії, лиш треба було бути попередженим, що то є село, щоб не сприйняти його радше за величезний фруктовий ліс. Посеред густих садів можна було додивитися заледве кілька хат. Кільканадцять років по тому новий порядок агрономії рекомендував витяти в пень цю не тільки прикрасу села, але суттєве багатство селянина, тому що ці фруктові гаї '''ускладнювали вигнання селян на панщину'''. Зігнані громади навколишніх сіл витяли їх протягом одного ранку, незважаючи на благання та плач власників, незважаючи що не раз треба було насильно відтягати господарів, які обіймали стовбури своїх найулюбленіших дерев, благаючих щоби помилували хоч одне з тих, під якими народилися вони та їх батьки. Тоді вони були ще не порубаними; спокійно стояли зеленими сусідами селянської хати, приваблюючи до себе своїм духмяним цвітом рої бджіл недавно виставлених з зимового стебника, а восени рясно даруючи фрукти із своєї щирої вдячності до людини, бо за жодне коло себе старання не були в боргу. Отож міркуючи не з числа побачених хат, навіть не по диму, що підіймався де-не-де над деревами (що свідчило про наявність вогню та хати у тому місці), а з часу витраченого на проїзд по тих вулицях, можна було переконатися яке це було чисельне поселення, і запевне могло збігти добрих півгодини від в’їзду в коловорот Турії, поки не стали біля палацу, де був головний уряд села та ключа і де мешкав сам губернатор''.<ref>Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Третій том, Переклав О.&nbsp;П.&nbsp;Чорноіван. — Львів,: «Сполом», 2013,. ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-884-8</ref>}}.

У Златополі в [[1791]] році за кошти Анни Стааль, дружини Густава, управляючого туріянським ключем князя Потьомкіна, звели католицьку дерев'яну капличку.<ref>Стаття Złotopol у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV (Worowo&nbsp;— Żyżyn) з 1895 року {{ref-pl}}.</ref><ref>[http://jeannoir.ucoz.ru/publ/zlatopil/1-1-0-3 Переклад статті «Złotopol» на родовому сайті «Рід Чорноіван»]</ref>

{{цитата|''До [[1843]] року в Турії було дві приходські церкви: [[Вознесіння Господнє|Вознесіння]] та [[Діва Марія|Богородиці]], обидві дерев'яні, побудовані на місці давніших: перша [[1756]], друга [[1780]] років. В [[1843]] році, при запровадженні штатів залишена приходською тільки лише Богородиці, а Вознесіння зроблена приписною, якою існує й дотепер, не маючи [[причт]]у. Богородиці, через старість, розібрана в [[1857]] році, а на її місці в наступному заснована нова, ще не закінчена. Штатна церква належить до 4-го класу; землі має 78 [[Десятина (одиниця площі)|десятин]].''<ref name="Pohylevych"></ref>}}.

Після смерті Висоцького Турія дістається Петру та Адріану Федоровичам [[Лопухіни]]м; після поділу між ними маєтку, зарахована до Златопільського ключа, який дістався першому з них.

{{цитата|''У [[1857]] році Турію з Миколаївкою (так називається крайня частина Турії від містечка Златополя) купила у [[Лопухін Петро Федорович|Петра Лопухіна]] Дарія Порфирівна з Красовських, княгиня Мещерська''.<ref name="Pohylevych"></ref>}}.

{{цитата|''Мешканців обох статей: християн&nbsp;— 2219, євреїв&nbsp;— 1372, серед них 12 купців 3-ї гільдії; у [[1808]] році мешканців було 1861 у 212-ти садибах, Є заводи: [[ґуральня]], [[Цегла|цегельний]] та [[Черепиця|черепичний]].''<ref name="Pohylevych"></ref>}}.