Біла Вежа: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Addbot (обговорення | внесок) м Вилучення 11 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q1068190 |
Siverec (обговорення | внесок) |
||
Рядок 2:
{{Otheruses|Біла Вежа (значення)}}
[[Файл:Sarkel.jpg|right|thumb|400px|Місце хазарської фортеці Саркел. Знімок з літака розкопок 1930-их рр.]]
'''Біла Вежа (Саркел (тюрк. Жовта Фортеця))''' - [[фортеця]], збудована у [[834]]-[[837]] рр. в районі теперішнього [[Цимлянськ]]а [[Візантія|візантійськими]] [[інженер]]ами на чолі з Петроною Каматиром на прохання уряду Хозарії - для боротьби проти кочівників-[[угорці]]в.
[[Файл:BilaVezha pysmo.gif|thumb|Одна з багатьох письмен знайдених у Білій Вежі. В цьому документі вперше зафіксована літера "Щ".]]▼
Після розгрому Хозарії князем [[Святослав Ігорович|Святославом Ігоровичем]] [[965]] року місто отримало слов'янську назву '''Біла Вежа'''. У цей час слов'янська [[колонізація]] поширилася по річках [[Дон]] і [[Сіверський Донець]].
Рядок 15 ⟶ 14:
У XVIII ст. донські козаки використовували цеглу з мурів фортеці для своїх споруд, завдяки чому вона збереглася до наших днів.
== Історія ==
Хозарська фортеця Саркел була побудована на Дону в першій половині Х століття. Це був період розквіту [[Хозарський каганат|Хазарської держави]]. Але на західних кордонах Хазарії з’явилися у цього народу могутні вороги – це були і угорці, які прийшли в цей період у Великий Степ із Сибіру, а разом з ними посилилися і повстали проти хозарів їхні колишні данники – русини, предки сучасних українців. 839-го року, з європейських анналів, ми дізнаємося перший раз про існування ''[[Руський Каганат|Руського Каганату]]'' на просторах сучасної України, і в той же самий час, у 834-837 рр., хозарські правителі звертаються до імператора Візантії з проханням, прислати їм візантійських інженерів, для будівництва фортеці на Дону. Прибулі майстри, на чолі з Петроною Каматиром, і збудували цей форпост на кордоні Хазарії з Руською землею. Годящого каменю для будівництва на берегах Дону не було, тому візантійці робили цеглу з вапняку, і з тієї цегли будували мури та башти Саркелу. Подробиці про будівництво фортеці відомі нам з праці візантійського імператора Х ст. [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина Багрянородного]] [[Про управління імперією|«Про управління імперією»]], яка є справжньою енциклопедією своєї епохи. Наводиться у цьому трактаті і переклад з хозарської мови назви Саркелу, як «Біла оселя», але перевірити, наскільки це правильно, ми не можемо. Хозарська мова не зоставила після себе писемних пам’яток, і залишилася невідомою для сучасних дослідників. Вважається, що хозари були тюрками, а в тюркських мовах «сар» означає «жовтий», тому деякі історики перекладають назву міста як «жовта фортеця». Однак відомо, що фортечні мури будувалися з білої цегли, і в руських джерелах згадується вона як «Біла Вежа», але археологи в наші часи дізналися, що насправді було дві фортеці, на протилежних берегах Дону, одна з білої, а друга з жовтої цегли, і таким чином свідчення про «різнокольорові» назви поселення згоджуються одне з одним.
[[Файл:КиївськаРусьКнязівства.jpg|thumb|450px|ліворуч|Біла Вежа на мапі Київської Русі.]]
Таким чином, з постанням Саркелу, хозари могли сподіватися на те, що їхні західні кордони будуть надійно захищеними від нападів русинів та угорців, але 965-го року київський князь Святослав Хоробрий наніс нищівного удару Хазарській державі, знищивши саму Хазарію, а її західний форпост перетворивши у найсхіднішу воєнну базу Київської Русі у Великому Степу. З цього часу розпочинається «руський» період історії Саркелу – Білої Вежі.
Як і раніше, головними захисними спорудами міста залишаються вежі та мури, які збудували свого часу інженери-візантійці. Завдяки своїм величним та могутнім баштам отримала фортеця своє нове слов’янське ім’я – Біла Вежа. У середині фортеці розміщався воєнний гарнізон, який складався як із русинів, так і з місцевих тюркських народів – печенігів і торків. Жили мешканці міста у білених глинобитних оселях. Був у Білій Вежі і свій християнський храм, залишки якого були знайдені археологами під час розкопок. А на стіні київського [[Софійський собор (Київ)|Софійського собору]] зберігся напис ХІ століття, у якому згадується «Тятькюш, попин біловезький». Ці написи-графіті залишали тодішні парафіяни під час довгої церковної служби. Згаданий напис цікавий для дослідників тим, що в ньому пересікаються слов’янські та тюркські слова, що свідчить про стійкий процес етногенезу, що відбувався тоді в далекому форпості Київської Русі на Дону.
Біла Вежа була у цей час важливою перевалочною базою [[Київська Русь|Давньокиївської Держави]] у її намаганнях утримати за собою контроль над Великим Степом. Степовим простором цієї землі володіли тоді нові небезпечні для Русі кочовики – половці. Пересуватися «полем» руські вояки уже не могли, потрапляючи під час походів у пастки, що влаштовували для них мобільні половецькі загони. Тому єдиним шляхом сполучення у степу для руських дружин залишалися ріки, і на сході від руського кордону такою рікою був Дін, витоки якого знаходилися на руській території. З верхів’їв ріки князівські дружини спускалися до Білої Вежі, звідки, після тривалого відпочинку, рушили далі, до устя Дону. З устя, Озівським морем, вони потрапляли до [[Тмуторокань|Тмутаракані]], а в Тмутаракані місцева влада уважно стежила за всіма процесами, що відбувалися у східному районі Великого Степу, у Криму, та на Північному Кавказі. Тому не даремно, що в адміністративному плані Біла Вежа підпорядковувалася саме [[Тмутороканське князівство|Тмутараканському князівству]], так само як і руський плацдарм в усті Дону – клаптик землі, відвойований у кочовиків русинами, там де знаходяться тепер сучасні [[Ростов-на-Дону|Ростов]] та [[Азов (місто)|Азов]].
Але ворожнеча та суперечки поміж руськими князями, призвели до того, що Київська держава почала стрімко втрачати контроль над своїми степовими анклавами, віддаючи перемогу у кривавій боротьбі своїм ворогам-половцям. 1103-го року [[Володимир Мономах]] був змушений вивести з Білої Вежі значний контингент печенігів і торків, яких розселив на Чернігівських землях. А 1117-го року місто повністю покинув його гарнізон, разом з усіма місцевими жителями, які назавжди перебралися з небезпечного степу. Біла Вежа обезлюднила, і половці, які боялися штурмувати могутню фортецю, увійшли в місто без бою. Вони відразу зруйнували міські мури та башти, бо самі до осілого життя були не пристосовані, а разом з тим вельми побоювалися, що руські вояки зможуть ще колись повернутися до Білої Вежі. Так зникла зі світової історії велична руська фортеця на Дону.
Майже одночасно з Білою Вежею настав кінець і іншим руським володінням у Великому Степу. Спочатку Тмутараканське князівство утратило свої землі в усті Дону, а незабаром і само загинуло під постійним натиском з одного боку половців, а з іншого – візантійських греків. Це була тимчасова поразка у боротьбі Русі з Великим Степом.
Залишки руїн Білої Вежі проіснували до ХІХ століття, коли їх остаточно знищили [[донські козаки]], використовуючи цегли з мурів фортеці для будівництва своїх домівок. Тоді ж розпочалися і археологічні розшуки на Дону. Російські дослідники викупляли у козаків старовинну цеглу, і виявилося, що на цеглинах збереглося безліч дивовижних письмен – незрозумілих знаків, які історики не змогли розшифрувати і дотепер.
На жаль, археологічне дослідження Білої Вежі назавжди припинилося 1952-го року. В цьому році, за [[Сталін Йосип Віссаріонович|сталінським]] наказом, розпочалося будівництво Цимлянського водосховища, і територія колишньої руської фортеці навіки зникла на дні широкого Дону, який, за волею людини, покинув свої колишні береги. В наші часи стало зрозуміло, що будівництво цього водосховища було помилкою, адже завдяки ньому сильно змінився гідрологічний режим [[Азовське море|Азовського моря]], яке після цього стало повільно вмирати. Одним з наслідків цієї екологічної катастрофи стало і зникнення з поверхні суші останніх слідів Білої Вежі.
== Література ==
▲[[Файл:BilaVezha pysmo.gif|thumb|Одна з багатьох письмен знайдених у Білій Вежі. В цьому документі вперше зафіксована літера "Щ".]]
* ''А.Л.Монгайт''. Археология в СССР. - М.: АН СССР, 1955
* ''С.А.Плетнева''. Саркел и "Шелковый" путь. - Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. університета, 1996.
* [[Роздобудько Ігор|Ігор Роздобудько]]. [http://haidamaka.org.ua/page_sarkeldon.html Саркел – Біла Вежа. // Донщина та далі на Схід.]
[[Категорія:Хозари]]
Рядок 24 ⟶ 43:
[[Категорія:Стародавні міста]]
[[Категорія:Історія Донщини]]
[[Категорія:Донщина]]
| |||