Баран Михайло Миколайович: відмінності між версіями

Баран Михайло Миколайович народився 3 березня 1928 року в селі Хмелиська, Скалатського повіту на Тернопільщині (нині Підволочиський район Тернопільської області) у свідомій українській родині, яка брала активну участь у визвольній боротьбі за Незалежність України.

Батько Михайла – — Микола Баран (1897-19691897–1969 року народження, родом з Львівської області, с. Речичани) в молоді роки був в утворенні в Наддніпрянській Україні в лавах Січового Стрілецтва Української Галицької Армії. За перебування у військовому формуванні – — підданий переслідуванням. І тому змушений виїхати на роботу в Тернопільську область. Будучи непересічним майстром-техніком від працював на фабриці крохмалю керівником-розпорядником. Пізніше за власною конструкцією створює потужні механізми для обмолочування зерна. Надзвичайно великі прибутки не були до вподоби тамтешньому уряду. Від польських, німецьких та радянських окупантів сім’ясім'я в якій ріс маленький Михайло зазнавала постійних обшуків, штрафів та арештів.

Старший брат Михайла – — Григорій (1917) очолював “Просвіту”«Просвіту» у рідному селі Хмелиська. За участь в ОУН польські окупанти заарештували його в тюремне ув’язненняув'язнення. Постійні переслідування сім’їсім'ї Баран значною мірою впливали на розвиток та погляди молодого митця. Він хоча був зовсім юним за віком все ж перебував в часі тодішніх подій. У батьківській господі перебували дійсні члени товариства “Просвіта”«Просвіта». У домашній світлиці проводилися читання патріотично налаштованих дописів. Разом з тим виконувались пісні українських музичних діячів, зокрема, Богдана Лепкого, Михайла Гайворонського та пісні з епосу українського народу ( “Летить«Летить галка через балку”балку», “Задзвонили«Задзвонили вночі ключі”ключі», “Вилітали«Вилітали орли з-за крутої гори”гори», “Гей«Гей, колись була розкіш-воля”воля» та багато інших). Тут обговорювали найновіші твори українських поетів та письменників, наприклад: Юри Шкрумеляка, Петра Патичка, Юлії Городиської, Івана Тиктора, Юри Костишина, Людмили Шарак, а також щомісячне видання часопису для українських дітей “Дзвіночок”«Дзвіночок».

Подальша доля найстаршого брата Михайла Григорія закінчилася трагічно. В часі військових подій Другої Світової війни в 1941 році енкаведисти його закатували.

Брат – — Степан (1919-19711919–1971) до призову в лави Радянської армії жив і працював разом з батьком на фабриці. Усі патріотичні діяння він проводив разом з сім’єюсім'єю. У 1941 році як радянський воїн він був засуджений до 10 років позбавлення волі і відправлений на заслання в місто [[Комсомольськ -на -Амурі]]. Після закінчення терміну ув’язненняув'язнення згодом знов потрапив до рук катів. Цього разу Степана засудили до розстрілу. В очікуванні вироку він не мав права переписки і спілкування. Через невеликий проміжок часу вирок замінили на 25 років концтабору, де його мордували 17 років. В 1971 році від серцевого нападу він помер.

Третій брат – — Василь (1921-19441921–1944). Мабуть він був у найближчих стосунках з наймолодшим Михайлом. Він з надзвичайною любов’юлюбов'ю та приязню ставився до свого брата. Приносив йому нову літературу, а також знаючи його вподобання до малювання дарував кольоровий папір та олівці. На цей час це була велика втіха для майбутнього художника. Але знову непередбачені та неочікувані події. Василя ж заарештували гітлерівці. Тюремною камерою були замкові стіни м. Золочева. Через кілька років завдяки проханням Митрополита Андрея Шептицького, який дбайливо ставився до всього людського та прогресивного його було відпущено. В цей час була війна. Ніхто не міг сподіватися на доброзичливість та впевнено виконувати свої обов’язкиобов'язки. 4 вересня 1944 року його було заарештовано радянськими НКВДистами. 26 листопада 1944 року його розстріляно без жодних звинувачень у м. Чорткові.

Переховуючись від переслідувань зі сторони як німецьких так радянських окупацій сім’ясім'я Баран роз’їхаласяроз'їхалася. Частково перебували на Тернопільщині, а частково на Львівщині. У 1949 році після перебування в підпіллі заарештований та засуджений батько Михайла на 10 років каторги. Сім років він відбув в ув’язненніув'язненні, повернувшись додому працює керівником млина в селі Солуки на Львівщині. Знову арешт та тюрма. В такому тиску великих сімейних поневірянь зростала непокірна душа молодого поета, художника та бандуриста Михайла Барана. В часі тих нестерпно болючих подій сім’ясім'я змушена була змінювати фамілію. Батькові Михайла дописали – — Барановський, щоб відвернути увагу від переслідування за родиною. Молодий митець Михайло Баран втікаючи від КДБ записується солдатом в Радянську Армію. Там він віддає п’ятьп'ять років служби. Маючи непересічний талант він працює як фельдшер та художник. Після повернення з армії сім’ясім'я з’єднуєтьсяз'єднується і починає нову життєву сторінку.

З раннього дитинства у малого Михайла розвивався талант бачити все прекрасне навколо себе, мальовниче, яке на відміну від інших, він вмів відобразити. Спочатку малярство. У родині також добре малював і його старший брат Григорій. Саме він купив Михайлові перші фарби, навчив ними користуватись. Паралельно він досконало вивчає історію мистецтв, самотужки опановує методи живопису та графіки. А вже з 1945 року юний митець бере (проживаючи в той час на Львівщині) уроки живопису у Р.Хробака та Р.Чистоганова.

Поряд із захопленням малярством Михайло Баран навчається гри на скрипці, гітарі, а з 1958 року на бандурі. Гри на бандурі та теорії музики він вчився у композитора Володимира Листопада. Постійні спілкування з музикантами-бандуристами додають наснаги до праці. В часі він музикує з Володимиром Проником, Володимиром Дичаком, братами Богданом та Романом Жеплинськими з кобзарем Євгеном Адамцевим та іншими. Щоб поповнити багаж знань з історії мистецтв, після служби в радянській армії (1949-1953рр1949–1953 рр.) він п’ятьп'ять разів успішно складав екзамени до Львівського державного університету ім. І.Франка (тепер Львівський Національний університет ім. І.Франка) та інституту Мистецтв (Львівська національна академія мистецтв), але його – — у той період репресованого юнака до студентства цих закладів не приймали.

Минув час. Аж після політичної “відлиги”«відлиги» він вступає до Львівського культурно-освітнього училища. Після закінчення з кваліфікацією – — керівник оркестру народних інструментів успішно працює та після вступу на заочне відділення паралельно навчається в Дрогобичі. В 1979 році закінчує Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка, отримавши диплом вчителя музики та співів.

Михайло Баран з 1962 року активний пропагандист хорового та кобзарського мистецтва на Львівщині, а з 1974-1990рр1974–1990 рр. заступник голови Львівського відділення Музичного товариства України.

Починаючи з 1962 року при трудових колективах Львівщини Михайло Баран створює ансамблі, капели бандуристів та керує ними, навчаючи гри на бандурі та співу: у 1962-1975 1962–1975 рр. капелу “Діброва”«Діброва» з 40 учасників з міста Львова; у 1964 – 1969 1964–1969 рр. ансамбль “Троянда”«Троянда» з 18 учасників трикотажної фірми “Промінь”«Промінь»; в 1969-1973 1969–1973 рр. ансамбль “Зірниця”«Зірниця» з 18 учасників заводу “Кінескоп”«Кінескоп»; у 1970-1987 1970–1987 рр. капелу “Вишиванка”«Вишиванка» з 35 учасників працівників Львівського аеропорту; у 1973-1976 1973–1976 рр. ансамбль “Калина”«Калина» з 20 учасників викладачів Львівського кооперативного технікуму; в 1970-1971 1970–1971 рр. ансамбль “Тополенька”«Тополенька» з 45 учасників учнів середніх шкіл міста Львова; в 1975-1976 1975–1976 рр. хор села Пнікут “Нива”«Нива»; в 1977-1988 1977–1988 рр. хор “Жайвір”«Жайвір» Науково-дослідного інституту села Оброшино; в 1986-1989 1986–1989 рр. ансамбль “Срібні«Срібні струни”струни» з числа робітників та службовців зі Львова.

Михайло Баран був взірцевим сім’яниномсім'янином з 1954 року. З дружиною Софією він виховував двох синів – — Ореста (1955) і Тараса (1959). Його діти постійно перебували в творчій домашній лабораторії, яку створював митець та великий поціновувач усього українського. І тому не дивно, що вже з 1964 року вперше зазвучало сімейне тріо у складі батька Михайла та синів Ореста і Тараса.

Сьогодні ми констатуємо багатогранну творчу особистість Михайла Барана, яка обрала своїм життєвим кредо українське мистецтво. Він як художник комплексно розробив те велике, що ми сьогодні називаємо народною творчістю, а його поетична душа увібрала та дарувала людству артистизм наповнений українським пієтетом.

Спадщина Михайла Барана є багатогранною. Мабуть, найбільше митець закарбувався в пам’ятіпам'яті людей як бандурист-кобзар та музикант. Його музична спадщина є дуже багатою та різноманітною.

Процес становлення музиканта відбувався на ґрунті художньої творчості усної традиції, глибоко ним пізнаною зі середини. Самовираження особистості через різноманітність діяльності проходило в традиціях національної ментальності. Концепція Михайла Барана, а саме музиканта, склалася ще у ранньому віці з любові до народної пісні та музики, українського мистецтва, яке у своїй сутності є багатогранним та синкретичним. Ця тенденція – — прагнення до саморозвитку та самовираження, супроводжувала його протягом усього життя.

Музична діяльність Михайла Барана, як організатора та популяризатора кобзарського мистецтва розпочалася з 1962 року зі створенням ансамблів та капел бандуристів. Отже, в 1962 році створюється мішаний ансамбль бандуристів “Діброва”«Діброва». Цей колектив, який згодом налічував 50 учасників, став капелою та проіснував понад 15 років. У спогадах керівник капели згадує: “Наша«Наша капела “Діброва”„Діброва“ розгортала свою діяльність, ставала улюбленою, знаною та популярною. Ми намагались йти до людей та нести їм пісню. В нас не було рядових концертів. Ми шанували своїх глядачів і до кожного свого концерту ставилися з великою відповідальністю”відповідальністю». За час існування, капела бандуристів підготувала понад десять програм. Зокрема, до святкувань роковин Тараса Шевченка – — театралізоване дійство під назвою “Гамалія”«Гамалія», до Франкових святкувань “З«З Франкової криниці”криниці», з поетичних рядків Лесі Українки, у супроводі бандурного акомпанементу та хорового співу — – “Мавка”«Мавка», а також ряд програм “Сійся«Сійся родися”родися» з нагоди Новорічних святкувань, так як цензурою було строго заборонено будь-які Різдвяні настрої, та великий масив патріотично настроєних, і водночас замаскованих, вечорів та концертів з творів Володимира Сосюри, Павла Тичини, Миколи Вінграновського та інших поетів. У цей період, сповнений наснагою, митець Михайло Баран підкріплює концертні програми власноруч вимальованими тематичними декораціями. За допомогою повітряних обдувачів та створених різного роду бутафорних концертно-сценічних реквізитів створювався ефект правдоподібності. Разом з тим, перші спроби робить керівник капели як композитор. Ця новітня у його творчості риса перевершила сподівання не тільки учасників концертно-театральних постановок, але і отримувала схвальні відгуки громадськості та засобів масової інформації. Тому, хоча і був час несприятливий для всього, що пов’язанепов'язане з національно-українським, учасники капели бандуристів з великим натхненням відвідували репетиції і слухали вказівки свого наставника, який в концертні програми для цензури вдало підбирав епіграфи, які були актуальними для перевіряючих.

Не секрет, що учасниками гуртків були представники не тільки інтелігенції чи студентської молоді, але й пересічні робітники, водії та будівельники, які виявляли велику потребу до всього етнічного. І тому, майстри високого квалітету, а саме токарі, фрезерувальники тощо активно допомагали створювати за кресленнями та малюнками Михайла Барана бутафорні шаблі, пістолі, булави, гармати та різного року декорації. Цей тандем дивував захоплених глядачів, а також і керівників різного роду підприємств. І тому, до митця-кобзаря надходили різного роду пропозиції про створення нових колективів художньої творчості. Ця, на перший погляд, показова чванливість «радянського начальства», які хотіли відзвітувати перед партійними керівниками про добре поставлену ідеологічну настроєність, давала свої великі позитиви. Адже коло любителів української пісні, музики та слова збільшувалось, а тим самим, виховувалось почуття єдності української нації. Таким чином, велика та наполеглива праця творця нових ансамблів, капел бандуристів та колективів, яку провів Михайло Баран була тим флагманом та дороговказом для всіх свідомо налаштованих українців.

Паралельно був створений ансамбль “Зірниця”«Зірниця», який складався з працівників заводу “Кінескоп”«Кінескоп». Ансамбль налічував понад двадцять учасників. Народна музика, яка популяризувалась колективом, сприймалася слухачами з великим зацікавленням, про що свідчить “Книга«Книга відгуків”відгуків» про концерти колективу.

Після заслуженого визнання капели “Діброва”«Діброва» та “Зірниця”«Зірниця» створюються наступні ансамблі як от: “Троянда”«Троянда» з робітниць (вісімнадцять учасниць) трикотажної фірми “Промінь”«Промінь», “Вишиванка”«Вишиванка» з тридцяти п’ятип'яти працівників авіапідприємства, 45 школярів середніх шкіл міста Львова — – “Тополенька”«Тополенька». Показовим було і те, що викладачі Львівського кооперативного технікуму забажали об’єднатисяоб'єднатися в ансамбль — – “Калина”«Калина». Вони за власні кошти, на перекір владним структурам, купували собі музичні інструменти, а саме бандури, навчалися грі на них у супроводі чарівних струн співали пісні, які виконували здебільшого перед своїми студентами. Ця наполеглива праця слугувала великим прикладом для учнівської молоді і, відповідно, їх взірець до вивчення нового активізував успішність у навчальному закладі. Тим самим показовим зразком викладацького складу ансамблю “Калина”«Калина» було досягнуто прихильності дирекції, обласних та республіканських інстанцій. Отже, колективу, який налічував двадцять педагогів, виділяють кошти на пошиття п’ятип'яти концертних вбрань для різних програмних виступів. Це активізувало викладацький склад ансамблю “Калина”«Калина» до нових діянь. Вони успішно гастролюють по навчальних закладах навчання системи кооперативного та торгівельного спрямування. Звісно, отримуючи схвальні відгуки, і тим самим пропагуючи кобзарське мистецтво прищеплювали любов до нього. Показовим у їхній пропаганді було і те, що в ряді навчальних закладів почали створюватися аналогічні гурти. Ця робота переросла у міжвузівські фестивалі та конкурси не тільки педагогічно-викладацького складу, але й і студентства. Окремий тип колективу з назвою “Нива”«Нива» був створений Михайлом Бараном в селі Пнікут, Мостиського району Львівської області. Прикордонні міста та райони мали села та міста побратими. Мало не кожного місяця колектив подорожує. За великі успіхи радгоспу та хору “Нива”«Нива» керівника радгоспу направляють на роботу в село Оброшино (поруч зі Львовом). Звісно він зразу ж запрошує Михайла Барана створити та очолити новий хор з викладачів та працівників Науково-дослідного господарства. Так утворюється новий колектив “Жайвір”«Жайвір». Цей творчий перелік створення та роботи такого великого масиву колективів свідчить про невгамовну любов до музично-хорового, а разом з тим, і ширше до кобзарського мистецтва. Організовуючи та керуючи колективами, Михайло Баран сам створював, підбирав для них репертуар. Програми ансамблів та капел задіювалися широко відомі твори корифеїв української музичної культури як от: “Закувала«Закувала та сива зозуля”зозуля» Петра Ніщинського (1832-18961832–1896); “Чорнії«Чорнії брови, карії очі” очі» Костянтина Думитрашка (1814-18861814–1886); “Пісня«Пісня про Кармелюка”Кармелюка» Яна Комарницького (1784-18401784–1840), “Степ«Степ і степ, один без краю”краю» Миколи Чернявського (1868-19461868–1946) та багатьох інших.

== Тріо бандуристів "«Жайвори"» ==

Паралельно вже з 1965 року функціонує сімейне тріо бандуристів “Жайвори”«Жайвори» у складі батька Михайла та синів Ореста і Тараса. Мабуть однією з найвагоміших досягнень у творчості Михайла Барана було створення та процвітання цього сімейного колективу. В час 60-х років в Україні була зовсім не сприятлива атмосфера до всього національного. Містами та селами тогочасної Радянської України та країнами, так званого, близького зарубіжжя.

Орест – — Лауреат Республіканського та Всесоюзного конкурсів, після закінчення Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка працював солістом, заступником директора та директором Львівської обласної філармонії, водночас активно, приймаючи участь і в тріо “Жайвори”«Жайвори».

Тарас – — після закінчення Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка – — музичний керівник та диригент Заслуженого ансамблю танцю України “Юність”«Юність». З 2001 року працює у Львівській державній музичній академії ім. М. Лисенка. Він Лауреат Республіканських, Міжнародних конкурсів, Ваґнерівський стипендіат, лауреат премії “Інтер«Інтер-Ліра”Ліра» (Угорщина), заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства (Doctor of Philosophy, music art), професор кафедри народних інструментів, Народний артист України, автор монографії у чотирьох мовах “Світ«Світ цимбалів”цимбалів» та багатьох науково-методичних праць, багаторазовий член журі та президій Міжнародних конкурсів, фестивалів та світових асоціацій, організатор і натхненник 6-го Світового науково-практичного конґресуконгресу цимбалістів.

Їхні концерти мали неординарне наповнення звуковою палітрою. Тут звучали окрім бандур та співу духові народні музичні інструменти, а саме: різновиди сопілок, жоломига, кувиця, ребро, окарина (зозулька), дримба, фрілка, теленка та цимбали.

У творчих програмах із сімейним тріо співпрацювали – — Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, професор Володимир Овсійчук, народні артисти України Святослав Максимчук, Марія Стеф’юкСтеф'юк, Неоніла Крюкова та інші.

Але тільки з настанням Незалежності України тріо змогло виїхати на гастролі закордон. У 90-х роках вони виступали з концертами в Австрії, Франції, Швеції, Австралії, ФРН, Чехословаччині, Греції, Угорщині, Бельгії, Польщі, США, Канаді. Спеціальний концерт відбувся у Паризькій мерії, в присутності спадкоємців королівської родини Франції та концерт для президентів Франції та України в Маріїнському палаці.

Де б не відбувалися концерти сімейного тріо вони завжди були сповнені настроями та патріотичними почуттями, які закладав їхній незмінний, мудрий проводир-натхненник, незмінний ведучий і автор поетично-тематичних зв’язуючихзв'язуючих між концертними номерами дописів – — Михайло Баран. Тематика їхніх концертів була надзвичайно різноманітною. Тут звучали авторські описи композиторів, які спеціально створювали музичні твори для сімейного тріо, так і власні пісні, написані Михайлом Бараном. Найпопулярнішими і найбільш природними, за свідченням виконавців, вони виконували пісні періоду січового стрілецтва, а також тематичні твори пов’язаніпов'язані з періодом козацтва. У доробку сімейного тріо бандуристів було знято ряд фільмів та аудіо записів.

Музично-виконавська діяльність Михайла Барана не замикалася лише на концертній практиці. Він був одним з найактивніших діячів музичного життя не тільки Львівщини, але й цілої України. Працюючи на посаді (1974-19901974–1990) заступника голови Львівського відділення Музичного товариства України за його безпосередньою участю та ініціативою на Львівщині відкрито понад 10 громадських музеїв, а саме: В.Матюсі в селі Карове Сокальського р-ну, О. та Н. Нижанківським в місті Стрию та селі Завадове Стрийського р-ну. А також у Радехівському районі Олександрові Мишузі в селі Витків, Маркіяну Шашкевичу в с. Нестаничі та О.Турянському в селі Оглядове.

За власні кошти реставрував надмогильний пам’ятникпам'ятник (гробівець) великому українському співакові, який за власні кошти збудував приміщення для музичного інституту в м. Львові – — Олександрові Мишузі в селі Витків.

Мабуть, найбільш знаковою подією у діяльності Михайла Барана було відновлення могили автора музики Національного гімну України Михайла Вербицького. В зрадливий Радянський час, «освідомлювачі», які доносили в КДБ, були серед різного роду діяльності, він зумів домовитись з патріотично налаштованими водіями автобусів, які в той час їздили маршрутом Львів-Перемишль, перевести частинами металеву загорожу і встановити її на могилі священика-композитора в селі Млини у Польщі. Разом з тим, поруч у селі Улюч, він фіксує на порталі будинку меморіальну дошку з портретом автора музики – — Михайлом Вербицьким та творцем слів Гімну написаних Павлом Чубинським. Символічно було й те, що Михайло Баран замовив виготовлення меморіальної дошки майстрові з міста Бориспіль Київська область – — Миколі Петлицькому. Саме з батьківщини де народився та упокоїться прах поета художник привіз землю, яка посмертно умовно об’єдналаоб'єднала два великих Сини українського народу. Тим самим фіксуючи нероздільність Української Нації.

Літературна спадщина Михайла Барана є надзвичайно великою. Це поезії, пісні, прозові твори, есе. Поезії та пісні складав митець протягом усього життя. Десятки їх розміщені та надруковані у дописах, газетах та журналах таких як: “Літературний«Літературний Львів”Львів», “Високий«Високий Замок”Замок», “Експрес”«Експрес»,”За «За вільну Україну”Україну», регіональний річник “Львівщина”та"Львівщина"та “Тернопільщина”«Тернопільщина» та багато інших.

Михайло Баран є автором випуску книжки “Щедрінь”«Щедрінь», в якій зафіксовано його хист – — поета, піснетворця та композитора. Яскравим прикладом цього є твори: “Пісня«Пісня про Львів”Львів», “Гей«Гей у чистім полі”полі», “Б’ють«Б'ють гармати ”», “Ми«Ми, Сокальці — – Надбужанці”Надбужанці», “Янтар -«Янтар — річка”річка», “Сяне«Сяне, сяне”сяне». Також, поруч з пісенним та поетичним доробком, надруковані графічні портрети не тільки відомих кобзарів та славетних діячів нашого минулого, а також кобзарів-сучасників. Це гармонійне поєднання пісенно-поетичного обдарування митця доповнюється власноруч створеними, ,мало використовуваній іншими художниками, – — крапковій техніці малювання портретів, а саме: Богданові Хмельницькому (гетьманові України), Лесі Українці (поетесі), Модестові Менцинському (оперному співакові), Олексію Чуприні (бандуристові, який понад три десятиліття співав на Чернечій горі), Миколі Мариновичу (генералові Західноукраїнської Армії, першому українському комендантові міста Львова 1918 року), Маркіянові Шашкевичу (поетові, священикові, основоположникові української літератури в Галичині), Зенонові Злочовському (священикові та композиторові), Миколі Сармі-Соколовському (художникові, священикові, майстрові з виготовлення бандур та бандуристові), Зеновію Штокалку (лікареві-стоматологу, неперевершеному бандуристові-співаку до сьогодні), Ярославові Барничу (композиторові, диригенту, сценаристові, воїнові УСС). Твердженням прозаїчного таланту слугують написані автором про них невеликі есе інформаційно-бібліографічного змісту, які у поєднанні з портретним стилем викладу художника створюють образ комплексного вивчення особистості.

Великого значення надавав Михайло Баран історичній тематиці, вбачаючи у ній основні підвалини кобзарських дум. Окрім багатьох художньо-тематичних полотен до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького митець присвятив картину-думу, виконану в стилі графіки, а саме пером і тушшю. Тут, вдало скомпоновано образ гетьмана у поєднанні з пам’ятникамипам'ятниками, які встановлені на його честь у містах України: Чернігові, Чигирині, Берестечку, Виноградові (Закарпатська область), Каневі, Мостиськах (Львівська область) та Києві, за яким видніється собор Софії Київської. Ця картина є рідкісним шедевром думки і пензля в українському образотворчому мистецтві. Таких сюжетних картин Михайло Баран створив з багатьма українськими митцями та героями, наприклад: Данилом Галицьким, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Никоном Прудким та іншими.

Окремої уваги, а можливо і цілого дослідження, заслуговують роботи виконані Михайлом Бараном в сфері сакрального живопису.

Знову і знову ми можемо дивуватися тим переконанням і мужності митця, який в 1960 році, час коли найбільше засуджували за релігійні та національні погляди, приступив до відновлення духовної скарбниці української нації. Зрозуміло, що при третьому перевезенні та на новому місці встановленні храму, який за свідченнями очевидців не мав жодного цвяха, зображень настінних ікон фактично не збереглося. Дерев’янаДерев'яна церква, в якій фактично потрібно по-новому створювати внутрішні стіни, художник спершу працював разом з місцевим селянином, як столяр. Підготовчі роботи займали чимало часу, адже аж після теслярських робіт можна було приділити увагу макетуванню та художньому розпису інтер’єруінтер'єру.

Найважливіша думка, яка осінила іконописця – — вималювати церкву в українській манері. Мабуть, і сьогодні, зразок духовного храму створений у цьому стилі залишається в Україні чи не єдиним. Саме Апостоли – — Св. Володимир та Св. Ольга, ангели –  — зображені художником з елементами української вишивки, а внутрішні стіни розмальовані українськими візерунками. Цікавим є й те, що на хорах на одній з ікон зображені ангели навколо Матері Божої, які співають хвалебні рецитації у супроводі бандури. Майже кожна з ікон, у тому числі і Євангелісти, виконаних майстром, мають обрамлення з національним візерунком.

* ''Михайлович, Роман''. Кобзареві Михайлові Барану — СімдесятьСімдесят — ж. «Бандура», #65-66, 1998

* ''Шудря Микола''. В рокотанні риданні бандур / К. МАУП, 2006—19992006–1999. — 464 с.