Шуба Михайло Федорович: відмінності між версіями

{{Науковець

| ім'я = Михайло Федорович Шуба

| зображення_розмір = 250пкс

| зображення_підпис =

У [[1954]] році Михайло намагався поступити до аспірантури Київського університету, але його документи не прийняли через черговий донос відносно батька-куркуля. Але за рекомендацією завідувача кафедри фізіології [[Ємченко Андрій Іванович|Андрія Ємченка]] Шуба вступив в аспірантуру до [[Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України|Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР]] до відділу фізіології кровообігу та дихання. У цьому інституті Михайло Шуба працював все життя. У [[1958]] році захистив кандидатську [[дисертація|дисертацію]] на тему «Характеристика стану судиннорухового центру при порушенні судинного тонусу», присвячену нервовій регуляції скорочення м'язів кровоносних судин. Керівником цієї роботи був академік АМН СРСР [[Горєв Микола Миколайович|Микола Горєв]].

 

 

Після захисту Шуба перейшов на постійну роботу до лабораторії електрофізіології, яку очолював [[академік]] [[Воронцов Данило Семенович|Данило Воронцов]], що тільки-но перейшов до Інституту з Київського університету. Воронцов доручив Шубі дослідити проблему електрофізіологічних властивостей гладеньких м'язів. Михайло (разом зі студентом Дмитром Артеменком) модифікував метод «{{нп5|сахарозний місток|сахарозного містка||Sucrose gap}}» за Стемпфлі для електрофізіологічного дослідження багатоклітинних препаратів. Завдяки цьому методу вдалося показати, що окремі міоцити мають електричні зв'язки між собою. Спільно зі своїм вчителем у [[1966]] опублікував [[монографія|монографію]]: «Фізичний електротон нервів і м'язів».<ref name=magu/>