Припливи та відпливи: відмінності між версіями

Найвищий рівень води під час припливу називають «''повною водою''», а найнижчий (під час відпливу) -&nbsp;— «''малою водою''»<ref>{{Книга|автор=Карпенко H.I.|назва=Рельєф морських берегів|посилання=http://www.geoknigi.com/book_view.php?id=1289|частина=[http://www.geoknigi.com/book_view.php?id=1315 Припливно-відпливні явища]|місце=Львів|видавництво= Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка|рік=2009|сторінок= 308}}</ref>.

В екваторіальному та тропічному поясі припливи і відпливи здебільшого повторюються двічі на добу. Такі припливи називають ''напівдобовими''. Із наближенням до полюсів другий максимум поступово зменшується і може взагалі зникати. Такі припливи називають ''добовими''.<br />

Більші припливи бувають під час молодика та повні, коли Місяць і Сонце розташовані майже на одній лінії з Землею, та їх сумарний гравітаційний вплив зумовлює [[сизигійний приплив]]. <br />Під час [[фази Місяця|першої та третьої чверті Місяця]], коли горб місячної припливної хвилі збігається з улоговиною сонячної, припливи менші. Такі припливи називають ''квадратурними'' (Місяць перебуває у [[квадратура (астрономія)|квадратурі]]). Теоретично квадратурний приплив утричі менший сигізійного<ref name=karp/>.<br />

Нерівномірності у висоті припливів зумовлено також еліптичністю [[орбіта|орбіти]] Місяця та Землі: у [[перигей|перигеї]] Місяць перебуває ближче до Землі, а в [[апогей|апогеї]]&nbsp;— далі; Земля перебуває найближче до Сонця у [[перигелій|перигелії]], а найдалі&nbsp;— в [[афелій|афелії]]. ''Перигейний приплив'' вищий ''апогейного'' на 40%, а ''перигелійний''&nbsp;— на 10% вищий за ''апогелійний''<ref name=karp/>. Таким чином, найбільші припливи спостерігаються під час молодика або повні, коли Земля перебуває поблизу перигелію, а Місяць &nbsp;— у перигеї.

Середня висота припливу в океані становить 0,5 &nbsp;м. Такі припливи спостерігаються на океанічних островах. Для інших водойм найважливішим фактором є ступінь зв'язку зі світовим [[океан]]ом. Скажімо, у [[Балтійське море|Балтійському морі]] припливи дуже незначні, іноді -&nbsp;— взагалі непомітні на тлі випадкових коливань, зумовлених вітром та іншими причинами<ref name=nekr/>. З іншого боку, коли океанічна припливна хвиля підходить до [[Суходіл (географія)|суходолу]], то, залежно від конфігурації дна та берегової лінії, висота припливу може перевищувати звичайну в 10—20 разів. Найвищі припливи&nbsp;— до 18 м&nbsp;— спостерігаються у [[затока Фанді|затоці Фанді]] на атлантичному узбережжі [[Північна Америка|Північної Америки]] (на кордоні між [[США]] та [[Канада|Канадою]])<ref name=karp>{{Книга|автор=Карпенко H.I.|назва=Рельєф морських берегів|посилання=http://www.geoknigi.com/book_view.php?id=1289|частина=[http://www.geoknigi.com/book_view.php?id=1316 Фізика припливів і відпливів. Обертаюча припливна течія, амфідромічна точка]|місце=Львів|видавництво= Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка|рік=2009|сторінок= 308}}</ref>. Найвищі припливи на узбережжі [[Європа|Європи]]&nbsp;— у [[Бретань|Бретані]]&nbsp;— сягають 13 метрів.

У затоці [[Ханчжоувань]] ([[Східно-Китайське море]]) висота бора в сизигії може досягати 5,5 &nbsp;м за швидкості течії 5—7 м/с. Поодинока припливна хвиля у нижній течії [[Амазонка|Амазонки]] спостерігається під час повного та нового місяця (переважно у [[рівнодення]]) і поширюється на сотні кілометрів від гирла. Вона має вигляд водяного валу висотою до 5 &nbsp;м, що рухається зі швидкістю 5—7,5 м/с і спричиняє руйнування на берегах. Великий гуркіт чути на відстані 5—10 &nbsp;км, за що хвиля отримала назву ''поророка'' (на мові тамтешнього індіанського племені [[тупі]]&nbsp;— «гримляча вода»)<ref name=k2/>.

== ПосиланняПримітки ==

* Географический энциклопедический словарь.&nbsp;— МоскваМ.: «Советская энциклопедия». 1988. стор. 217—218217–218{{ref-ru}}