Угорська література: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Friend (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 23:
З'явилися народні [[співак]]и та [[літопис]]ці, які переводили на угорську мову твори іноземних авторів, складали [[лірика|ліричні]] і [[епос|епічні]] пісні про подвиги народних героїв. [[XVI століття]] дало «батька угорської поезії» [[Балінт Балашші|Балінта Балашші]] ([[1554]]–[[1594]]) — автора численних [[сонет]]ів, названих «піснями-квітками». Вони написані під впливом західної, особливо [[Італія|італійської]] лірики.
Від тієї епохи залишилися епічні [[поема|поеми]] [[Шебештьєн Тіноді Лантош|Шебештьєна Тіноді]] («Хроніка», [[1554]]) і [[Петер Ілошваї|Петера Ілошваї]] (епічна поема про діяння народного героя [[Міклош Толді|Толді]] в 1574). Більш зрілими послідовниками цих перших діячів угорської літератури є [[Микола Зрінський|Міклош Зріні]] ([[1620]]–[[1664]]), автор героїчної історії захисту [[замок (споруда)|замку]] [[Сігетвар]] від турок, і [[Іштван Дьондоші]] ([[1625]]–[[1704]]), автор романтичного [[епос]]у. Значення цих епічних і ліричних творів у тому, що в них робиться спроба перетворити мало розвинену угорську мову в [[літературна мова|літературну]].
Значну роль у розвитку літературної мови відіграли також [[переклад]]и [[псалом|псалмів]], теоретичні та [[полеміка|полемічні]] роботи, написані представниками [[католицизм|католицької]] та [[протестантизм|протестантської церкви]]. Особливо треба виділити твори церковного письменника [[Петер Пазмань|Петера Пазманя]] ([[1570]]–[[1637]]), які за мовою довгий час вважалися взірцем [[церковна література|церковної літератури]]. В цей же час автори [[наука|наукових]] [[трактат|трактатів]] та історичних праць користувалися майже виключно [[латинська мова|латинською мовою]]. До цієї епохи відносяться роботи істориків — [[Кальдор]]а , [[Іштван Гелей Катона|Катона]], як і поява першої в Угорщині [[енциклопедія|енциклопедії]] та [[логіка|логіки]].
Подальший розвиток угорської літератури йшло паралельно з розвитком національного і антигабсбурзького руху, метою якого було створення [[незалежність|незалежної]] національної держави. Вогнища цього руху були, з одного боку, в протестантській Трансільванії, а з іншого — в північних і північно-східних [[комітат]]ах (нині — територія [[Словаччина|Словаччини]] та [[Закарпатська Україна|Закарпатської України]]), де дворянство, спираючись на невдоволення [[селяни|селян]], організувало опозицію, а наприкінці [[XVII століття]] — збройне повстання проти Габсбурзької династії (остання домоглася в [[1687]] права на угорський [[престол (символ влади)|престол]]) і проти її угорських (західних) прихильників.
Повстання, підтримуване [[Франція|французьким урядом]], розвинулося в «визвольну війну» під керівництвом [[Ференц II Ракоці|Ференца Ракоці]], тимчасового правителя незалежної Угорщини. Від цієї доби залишилися так звані «пісні [[куруци|куруців]]» ([[бунт]]івників), що представляють собою перші зразки угорської [[революція|революційної]] [[поезія|поезії]]. Після придушення визвольного руху ([[1711]]) режим жорстокого політичного і культурного гніту з боку [[Австрія|Австрії]] систематично послаблював національну культуру і висував прихильників латинської та німецької культури.
| |||