Вікіпедія

Актор: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Kugel (обговорення | внесок)
4332 редагування
Khrustyk (обговорення | внесок)
2547 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 3:
{{Об'єднати|Кіноактор|дата=листопад 2012}}
 
[[Файл:Богдан Ступка.jpg|праворуч|thumb|350 px|[[Богдан Ступка]] на зйомках фільму [[Бортко Володимир Володимирович (молодший)|В. Бортка]] ''"«Тарас Бульба"»'']]
'''Акто́р''' (actor  — той, хто діє)  — виконавець [[Роль|ролей]] в драматичних, оперних, балетних, естрадних, [[цирк]]ових виставах та [[кінофільм]]ах, творець сценічних образів.
 
Стиль, напрям і жанр мистецтва акторів визначаються характером [[драматургія|драматургії]], нац. особливостями [[театр]]у, складом глядачів та постановочними принципами. Мистецтво А. завжди набуває типових ознак, характерних для стилю певної [[епоха|історичної епохи]].
Рядок 12:
Професія актора зародилася в культових і обрядових ігрищах. У [[Стародавня Греція|Старод. Греції]] ігрища, збагатившись суспільними ідеями, поетичними образами, розвинулись у театр, в якому актор набув певної професійної майстерності. [[Християнство]] надовго затримало розвиток театру народів Європи. Професійне мистецтво актора відродилося в період пізнього [[середньовіччя]], досягши високого рівня в театрі [[Шекспір]]а. [[Класицизм]] створив струнку [[естетика|естетику]] [[акторське мистецтво|акторського мист.]], підпорядкувавшій гру актора вимогам [[декламація|декламації]], умінню знаходити для кожного почуття зовнішній вираз і точно фіксувати його в [[жест]]і, [[Інтонація (мовознавство)|інтонації]], [[міміка|міміці]]. Сценічна школа класицизму сприяла розвиткові майстерності актора, але непорушність її правил обмежувала можливості показу життя, нівелювала творчу індивідуальність актора і сприяла появі штампів у його грі.
 
На теренах України, що перебували у складі [[Королівство Польське|королівства Польщі]], [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]], [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], з XV  ст. почали ставити містерії на релігійну тематику, де брали участь учні [[Історія шкільництва у Львові|міських шкіл]], а з XVII  ст. учні колегіумів [[Товариство Ісуса|єзуїтів]], [[Піари|піарів]]. Одночасно на ярмарках виступали мандрівні актори, [[Жонглер|жонглери]], музиканти, яких можна вважати першими професійними акторами. Неподалік Львова народився один з перших ренесансних поетів Польщі [[Миколай Рей]], чиї драми з початку XVІ ст. були доволі популярними, як і твори [[Марцін Бельський|Мартина Бельського]], [[Ян Кохановський|Яна Кохановського]]. Одночасно у народі набули популярності містерії біля [[Шопка|вертепів]]. На межі XVI-XVII XVI–XVII ст. стали популярними вистави професійних [[Трупа|труп]] англійських (твори [[Вільям Шекспір|В. Шекспіра]]), італійських (опера, [[Комедія дель арте|сommedia dell'arte]]). Вистави регулярно відбувались при дворах короля, магнатів. Перший стаціонарний театральний зал був збудований 1637 при королівському палаці [[Варшава|Варшави]]. З середини століття професійні трупи оперно-балетних акторів появились при резиденціях найбільших магнатських родин на теренах України, де на початку XVIIІ ст. існувало 10 театрів. З них найвідомішою була трупа театру при [[Підгорецький замок|Підгорецькому замку]], яка переважно виконувала твори [[Вацлав Петро Жевуський|Вацлава Жевуського]].
 
Професіональні актори [[Московське царство|Росії]], відомі вже з 2-ї пол. [[17 століття|17  ст.]], довгий час у своїй грі додержувалися принципів класицистичної естетики.
 
З занепадом [[класицизм]]у, що почався в театрі в кін. 17 ст., у виконавській майстерності акторів розвивались і зміцнювались [[Реалізм|реалістичні]] тенденції. Починаючи з кінця 18 ст., у добу [[романтизм]]у, зародився новий сценічний стиль у грі актора. Він характеризувався емоційністю, виявом сильних, глибоких пристрастей, прагненням до динамічності дії, розкриттям складності людського характеру.
Рядок 20:
Визвольні суспільні ідеї 19 ст., критика [[Кріпацтво|кріпацького]], а потім капіталістич. ладу в творчості передових російських і українських письменників наблизили [[театр]] до істотних питань життя і створили плідний ґрунт для розвитку і утвердження принципів сценічного реалізму. [[Критичний реалізм]] примушував зосередити увагу акторів на усвідомленні соціальних причин поведінки героїв п'єс, на розкритті психології персонажа у зв'язку з історич. епохою, соціальною обстановкою, побутом та ін. Думки про театр [[Гоголь Микола|Гоголя]], [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіна]], Бєлінського, [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] визначили шляхи розвитку рос. і укр. театру як мистецтва життєвої правди і високих суспільних ідеалів.
 
[[Файл:Театр Корифеїв.gif‎|ліворуч|thumb|250 px|Трупа першого Постійного українського театру  — [[Театр корифеїв|Театру корифеїв]]]]
Драматургія [[Котляревський Іван Петрович|Котляревського]], Квітки-Основ'яненка, Шевченка і сценічне мистецтво Щепкіна, пройняте «надзвичайною правдоподібністю» (Шевченко), сприяли розвиткові українського акторського мистецтва, яке збагачувалося завдяки близьким і постійним творчим взаємозв'язкам з передовими діячами рос. театр. культури. В 1-й пол. 19 ст. в кріпацьких, а потім у приватних театрах формувалася сценічна майстерність перших укр. профес. акторів, таких, як К. Соленик, Л. Млотковська та ін. Корифеї укр. сцени [[Кропивницький Марко Лукич|Кропивницький]], [[Карпенко-Карий Іван|Карпенко-Карий]], [[Саксаганський Панас Карпович|Саксаганський]], [[Садовський Микола Карпович|Садовський]] і [[Заньковецька Марія Костянтинівна|Заньковецька]], основуючись на принципах реалістичної естетики Шевченка, Франка, Пушкіна, Гоголя, Чернишевського, розуміли театр як школу високих громадських ідеалів.
 
Визначним теоретиком реалістич. мистецтва А. був рос. режисер [[Станіславський Костянтин|К.  С.  Станіславський]], який узагальнив досвід творчості А. багатьох віків і народів. За вченням Станіславського, перевтілення є вершиною акторського мистецтва; воно принципово відрізняє А. школи переживання від А. школи удавання (зображення). Перевтілення передбачає здатність А. жити справжніми почуттями героя, коли А. органічно оволодіває думками, діями і вчинками втілюваного образу.
 
В Україні за роки Рад. влади виросла велика плеяда визначних майстрів сцени, таких яскравих акторських індивідуальностей, як Бучма, Крушельницький, Литвиненко-Вольгемут, Мар'яненко, Паторжинський, Ужвій, Шумський, Романов, Василько, Романицький, Чистякова та багато інших.
Рядок 35:
 
* Український драматичний театр, т. 2. К. 1959;
* Станіславський К.  С.  Моє життя в мистецтві. К., 1955;
* Білецький О., Мамонтов Я. Український театр, ч. 2. К., 1941;
* Про мистецтво театру. К., 1954;
* Саксаганський П.  К.  Думки про театр. К., 1955;
* Мар'яненко І.  О.  Минуле українського театру. К., 1953.
 
== Див. також ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Актор