Мартин Небаба: відмінності між версіями

Зборівський мир не задовільнив жодної із сторін. По обидва боки барикад тривала інтенсивна підготовка до військове дій. Восени 1650 р. Б. Хмельницький здійснив похід до Молдови. Очевидно, до участі в ньому було залучено і Небабу — в серпні під Гоголевим спотерегли його 15-тисячний загін, який прямував „обозом й з нарядом до Гетмана Хмельницького в схід“. Але головне завдання чернігівського полковника полягало у захисті північного кордону козацької держави, звідки їй повсякчас загрожувала армія Великого князівства Литовського. Згідно зі стратегічним задумом Б. Хмельницького, Чернігівський полк у взаємодії з Київським та Ніжинським мав прийняти на себе ймовірний удар Я. Радзивілла, зупинити його на дніпровському рубежі й унебезпечити в такий спосіб козацьке військо на Правобережжі від прориву на фланзі й удару з тилу. Ситуація різко загострилася після того, як на початку 1651 р. польські вояки атакували козацькі залоги на Поділлі. У середині лютого назустріч їм виступив Б. Хмельницький. Водночас на Чернігово-Сіверщині під проводом Небаби було зосереджено майже 20-тисячне військо, що базувалося в укріпленому таборі поблизу Ріпок. Передові частини пильнували переправи на Дніпрі та Сожу, а наказний полковник С. Окша, „висланий од його милості пана полковника Мартина Небаби“, отаборився у Стародубі. Водночас було здійснено рейд козацького загону - він вирушив через московські землі на територію Білорусі аж до Могильова і Смоленська. Нервова, напружена атмосфера на кордоні час від часу призводила до збройних сутичок. Так, іу травні 1651 р. козацька сотня була розбита під Яриловичами, а литовський загін зазнав поразки поблизу Сожу. На початку червня козаки Небаби оточили Гомель. Сам полковник згодом у листі до Я. Радзівілла провину за порушення спокою у регіоні перекладав на гомельську залогу, яка, мовляв, спровокувала інцидент. Проте, як слушно зауважив М. Грушевський, „розміри“ виправи на Гомель виходять далеко за рамки такої пограничноїприкордонної карної експедиції. Очевидно, йшлося про інше — зірвати похід литовської армії в Україну, а в разі успіху здійснити рейд у напрямі на Бихів. У всякому разі подейкували, що Небаба дав козакам саме таке напуття „Йдіть, молодці, …і всіх у Гомелі під корінь рубіть, місто спаліть, а потім до Бихова йдіть“. Докладна реляція про облогу Гомеля дозволяє відтворити її перебіг. Вранці 4 червня до міста наблизився кількатисячний загін козаків, які впродовж наступної доби копали шанці й дісталися під самісіньку стіну. Як засвідчив Я. Радзівілл, „серед міщан виявилася зрада. Семеро з них спустилися зі стіни до ворога. Тому наші всіх міщан вирізали“. Але це не допомогло, і 6 червня „гомельський міщанин привів козаків з іншого боку, де паркан підгнив“. Втім, змусити тамтешній гарнізон на чолі з досвідченим найманцем капітаном Монтгомері до капітуляції не поталанило. 9 червня наказний полковник П. Забіла одержав лист від Небаби з вимогою негайно „вдень і вночі повертатися назад“. Чи то в Україну дійшли відомості про виступ литовської армії, чи то ватажки просто вирішили далі не дратувати Я. Радзивілла, але Небаба відкликав своїх вояків з-під Гомеля і 13 червня відправив до литовського гетьмана посольство на чолі з С. Пободайлом. „Старший сотник полку Чернігівського“, як його пойменованопоіменовано у тогочасному документі, повіз листи від Б. Хмельницького та М. Небаби із закликом до припинення військових дій. Напевне, вони розраховували шляхом переговорів відтягнути наступ литовської потуги або хоча б з'ясувати плани її командування. Але Я. Радзівілл ухвалив принципове рішення про початок кампанії й використав козацьких послів у своїх інтересах, їх було затримано на два тижні та ще й дезінформовано: на очах С. Пободайла литовське військо начебто вирушило на Смоленшину…Смоленщину…

Насправді ж, 20 червня Я. Радзівілл остаточно погодипогодив план операції на терені Чернігово-Сівершини з королем Яном Казимиром. Г. Мирський мав форсувати Дніпро і Сож, знешкодити козацьку залогу в гирлі Сожу й забезпечити переправу головним силам під Лоєвом. Сам Я. Радзівілл відправив з Річиці артилерію та піхоту човнами вниз по Дніпру, а кіннота пушиларушила суходолом. Вранці 26 червня 3-тисячний загін Г. Мирського зненацька напав на залогу, що складалася з 300 козаків. Іншим кільком з них пощастило врятуватися в нерівному бою, і вони повідомили Небабу, що на лівий берег Дніпра „прийшли ляхи, але їх небагато“. Ця інформація мимохіть ввела чернігівського полковника в оману щодо чисельності та дійсних планів супротивника. Без належної рекогностировкирекогносцировки Небаба, за словами Самовидця, „порвавшись несправне, скочив противко тому войску справному“. Відтак, у сучасників і нащадків могло дійсно скластися враження про легковажність та самовпевненість полковника, який став жертвою прикрих обставин.