|
== Біографія ==
'''1957-1959 рр. '''працював монтажником будівельно-монтажного управління «Нафтобуд» (селище Затеречний, Ачикулакський район, Ставропільський край, Росія).
Батько Василь Архипович Картунов був колгоспним пастухом, загинув [[1942]] р. у боях з німецько-фашистськими військами. Мати Тетяна Іванівна Сулименко працювала в колгоспі дояркою. Дитинство пройшло у невеличкому багатонаціональному селі на мальовничих берегах [[Терек (річка)|річки Терек]] (під м. [[Моздок]] [[Північна Осетія|Північної Осетії]]). Вихователькою та першою вчителькою життя була бабуся Євдокія Іванівна, а в юнацькі роки — тітка Валентина Семенівна.
'''1959-1962 рр.''' служба у лавах Радянської армії. Влітку 1961 р брав участь у двох ядерних випробуваннях на першому в СРСР ракетодромі (Капустин Яр).
Скрутне матеріальне становище родини змусило Олексія розпочати трудовий шлях у 12-річному віці пастухом. А в 15 років, поєднуючи роботу з навчанням у вечірній школі, він почав працювати вантажником на цегляному заводі, а згодом монтажником «Ставропольнафтобуд» (смт [[Затеречний]] [[Нафтокумський район|Нафтокумського району]] [[Ставропольський край|Ставропольського краю]]).
З '''1962 р. '''навчався на історичному факультеті (відділення міжнародних відносин) Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив 1967 р і отримав спеціальність «''історик-міжнародник, викладач історії та суспільствознавства з правом викладання англійською мовою''».
Протягом [[1959]]–[[1962]] рр. служив у лавах [[Радянська армія|Радянської армії]]. Спочатку, близько року, навчався в авіаційній школі механіків (м. [[Дербент]]). Потім — (від рядового до старшини) на першому в [[СРСР]] ракетодромі ([[Капустин Яр]]). Там же влітку [[1961]] р. став «піддослідним кроликом» двох [[Ядерна зброя|ядерних вибухів]] у [[Атмосфера Землі|атмосфері]]. Згадуючи про це, Олексій Васильович говорить: {{Початок цитати}}«Я двічі бачив одночасно два сонця на небі — одне природне, а друге — штучне».
{{Кінець цитати}}
З '''1967 р. '''по '''1969 р.''' працював науковим співробітником-консультантом Відділу наукових зв'язків із зарубіжними організаціями Президії Академії наук УРСР.
У [[1967]] році закінчив історико-філософський факультет [[КНУ|Київського національного університету імені Тараса Шевченка]] за спеціальністю «''історик-міжнародник, викладач суспільних наук з правом викладання англійською мовою''». Основними його викладачами буди такі відомі люди, як: А. К. Буцик, В. А. Жабокрицький, М. І. Марченко, П. М. Овчаренко, В. Є. Спицький, П. П. Удовиченко та ін.
ПочинаючиУ з'''1969-1977 [[1969]] ррр. , Олексій''' навчався в аспірантурі та працював на посаді молодшого наукового співробітника Інституту історії [[АН УРСР ]], де захистив кандидатську дисертацію разомна зздобуття такиминаукового науковцямиступеня як:кандидата В. Євтуха,історичних Г. Ігнатченко,наук В. Ткаченко,на В. Трощинськийтему «Молодь українського походження США та інКанади: становище і боротьба (1960-1975 рр. )». ▼По закінченню університету був призначений на дипломатичну роботу до [[Об'єднана Арабська Республіка|Об'єднаної Арабської Республіки]], але, з огляду на початок [[Арабо-ізраїльський конфлікт|арабо-ізраїльської війни]], направлений до відділу наукових зв'язків із зарубіжними країнами Президії [[АН УРСР]]. Тут до [[1969]] р. займався питаннями прийому іноземних учених в академічних установах. Мав щасливу нагоду спілкування з видатними вченими та організаторами науки [[Патон Борис Євгенович|Б. Є. Патоном]], [[Ситник Костянтин Меркурійович|К. М. Ситником]], [[Глушков Віктор Михайлович|В. М. Глушковим]] та ін. Двом першим О. В. Картунов щиро вдячний за благословення на вступ до аспірантури, а останньому — за дозвіл оглянути (напівсекретний на той час) комп'ютер.
З '''1977 '''по '''1987 рр.''' працював на посаді старшого викладача та доцента кафедри філософії Київського національного торговельно-економічного університету.
▲Починаючи з [[1969]] р., Олексій навчався в аспірантурі та працював на посаді молодшого наукового співробітника Інституту історії [[АН УРСР]], де захистив кандидатську дисертацію разом з такими науковцями як: В. Євтуха, Г. Ігнатченко, В. Ткаченко, В. Трощинський та ін.
У [[1977]] р. був запрошений на викладацьку роботу до [[Київський торгівельно'''1987-економічний1991 інститут|Київського торговельно-економічного інституту]], де пропрацював на посаді старшого викладача та [[доцент]]а 10 роківрр.''' Апрацював здоцентом [[1987]] р. перейшов на роботу дов ІнститутуІнституті підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при [[КНУ|Київському державномунаціональному університеті ім. Т. Г. Тараса Шевченка]], де проходили перепідготовку викладачі суспільних наук з радянських республік та дружніхзарубіжних іноземних державкраїн. Де працював разм з В. Д. Бабкіним, Б. І. Корольовим, В. І. Полурізом, С. Г. Рябовим та іншими.
Впродовж '''1991-1996 рр.''' працював завідувачем кафедри історії України та створеної ним кафедри політології Донбаської державної машинобудівної академії.
Впродовж [[1991]]–[[1996]] рр. працював завідувачем кафедри історії України та політології [[Донбаська державна машинобудівна академія|Донбаської державної машинобудівної академії]]. Невдовзі отримав запрошення до Університету економіки та права «КРОК» (м. [[Київ]]), де створив і очолив кафедру суспільних наук. У [[2003]] р. там же започаткував спеціальність «міжнародна інформація» та заснував кафедру міжнародної інформації, яку очолює й досі. Захистив докторську дисертацію «''Західні етнонаціональні та етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз''» в [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України]] ([[1996]] р.).
З '''1996 р.''' працює в Університеті економіки та права «КРОК» (м. Київ), де створив і до сьогодні очолює кафедру суспільних наук. У 2003 р. там же започаткував спеціальність «Міжнародна інформація» та заснував кафедру міжнародної інформації, яку очолював до 2011 р.
Як дослідник і викладач працював в університетах [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Польща|Польщі]], [[Росія|Росії]], [[США]], [[ФРН]], [[Чехія|Чехії]] та інших держав, де мав нагоду спілкуватися із західними (А. Ашкеназі, Д. Беллом, Е. Геллнером, Е. Смітом, Л. Снайдером, Ф. Фукуямою та ін.), російськими (Р. Г. Абдулатіповим, В. А. Авксент'євим, Е. О. Баграмовим, Е. А. Паїним, Є. І. Степановим та ін.) та вітчизняними вченими (В. П. Андрущенком, І. М. Варзарем, В. П. Горбатенком, О. В. Зернецькою, [[Кремень Василь Григорович|В. Г. Кременем]], І. О. Кресіною, І. Ф. Курасом, Ю. А. Левенцем, О. М. Майбородою, Ю. І. Макаром, Є. А. Макаренко, М. М. Рижковим, Ю. І. Римаренком, Ю. С. Шемшученком, Л. Є. Шкляром та ін).
'''1996 р.''' захистив в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України докторську дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук на тему «Західні етнонаціональні та етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз».
Як науковий дослідник і викладач працював в університетах Великої Британії, Польщі, Росії, США, ФРН, Чехії та інших країн.
== Наукова діяльність ==
ОлексійКартунов Васильович успішноО.В. поєднуєє педагогічнуавтором та наукову діяльність. Автор та співавторспівавтором близько''' 550'''600 наукових та навчально-методичних публікацій (монографій, енциклопедій, підручників, посібників, статей) з проблем політології, етнополітології, інформаційного суспільства, методології науки тощо. За дорученням Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти (МВССО) [[УРСР]] наприкінці 80-х років Картунов брав участь у розробці програми «''Трансформація гуманітарної освіти в Україні''». За розробку та впровадження в навчальний процес у вузах України навчального курсу «Політологія» отримав подяку МВССО УРСР ([[1990]] р.).
Наприкінці 80-х років брав участь у розробці державної програми «''Трансформація гуманітарної освіти в Україні''».
Один із засновників політології в Україні та співавтор першого навчального посібника з цієї навчальної дисципліни ''(Основы политологии. Курс лекций для вузов. ''– ''К., 1991. ''–'' 248 с.)''.
Заслужено вважається одним із засновників [[політологія|політології]] в Україні та співавтором першого навчального посібника з цієї навчальної дисципліни ''(Политология. Курс лекций. — К., 1991)''. Один із засновників нового наукового напряму та спеціальності «''етнополітологія''», визнаної [[ВАК України ]], та автором перших в Україні навчальних посібників і НМКД з цієї дисципліни ('' («Основы этнополитологии. Конспект лекций по спецкурсу». — – К., 1992 ; «Основи етнополітології: Авторський теоретичний курс». – К., 1998. – 81 с.; «Вступ до етнополітології :''' '''Науково-навчальний посібник». — – К., 1999 . – 300 с.; «Західні концепції етнічності, нації та націоналізму» —. – К., 2007 ''. – 192 с.). ''▼
2008-2009 рр.— член Науково-експертної колегії з проблем соціально-економічного розвитку при Кабінеті Міністрів України.
Він був і є членом спеціалізованих вчених рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій:
* Національної академії державного управління при Президентові України,
* Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича,
* Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
* Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.
'''ЧЛЕН РЕДКОЛЕГІЙ НАУКОВИХ ЖУРНАЛІВ: '''
▲Заслужено вважається одним із засновників [[політологія|політології]] в Україні та співавтором першого навчального посібника з цієї навчальної дисципліни ''(Политология. Курс лекций. — К., 1991)''. Один із засновників нового наукового напряму та спеціальності «''етнополітологія''», визнаної [[ВАК України]], та автором перших в Україні навчальних посібників і НМКД з цієї дисципліни (''«Основы этнополитологии. Конспект лекций по спецкурсу». — К., 1992; «Вступ до етнополітології». — К., 1999; «Західні концепції етнічності, нації та націоналізму» — К., 2007'').
1) «Наукові записки НаУКМА» серія «Політичні науки»;
Про значущість внеску Картунова в розвиток науки свідчить те, що [[1999]] р. його разом з кількома колегами було номіновано на лауреата [[Державна премія України в галузі науки і техніки|Державної премії України в галузі науки і техніки]].
2) «Науковий вісник Дипломатичної Академії України»;
Олексій Картунов — член Науково-експертної колегії з проблем соціально-економічного розвитку при [[Кабінет Міністрів України|Кабінеті Міністрів України]]. Він є членом спеціалізованих вчених рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій: [[Національна академія державного управління при Президентові України|Національної академії державного управління при Президентові України]], [[Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича|Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича]], [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України]], [[Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова|Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова]].
3) «Науковий вісник» Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Серія: «історія,
Член редколегій журналів: «''Науковий вісник Дипломатичної академії України''», [[Політичний менеджмент (журнал)|«''Політичний менеджмент''»]], «''Наукові записки НаУКМА. Серія: Політичні науки''» та ін.
політологія, міжнародні відносини»;
4) «Політичний менеджмент»;
За значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави та заслуги перед українським народом отримав Подяку Президента України ([[2000]] р.) та Почесну Грамоту Верховної Ради України ([[2002]] р.). За багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у розвиток національної освіти і науки України та плідну науково-педагогічну діяльність нагороджений знаком «[[Відмінник освіти України]]» ([[2000]] р.) та нагрудним знаком «Петро Могила» ([[2007]] р.). Але найбільше пишається колекцією грамот "Улюблений викладач Університету «КРОК», який визначається щорічним опитуванням студентів.
5) «Гілея: науковий вісник»;
У [[2010]] році Указом Президента України присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» <ref>[http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=726%2F2010 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України. Указ Президента України № 726/2010 від 25 червня 2010 року]</ref>.
6) «Політологічні та соціологічні студії»;
== Інтереси ==
Захоплюється віртуальними «прогулянками» [[Бібліотека Конгресу|бібліотекою Конгресу США]], Британською та іншими бібліотеками, а також [[Рибальство|риболовлею]] (виключно поплавковою вудкою), плаванням та їздою на [[Велосипед|велосипеді]].
7) «Гуманитарный вестник» МГТУ им. Н.Э. Баумана. (Москва, РФ) // http://hmbul.bmstu.ru/.
== Сім'я ==
Одружений, має трьох дітей — Лесю, Андрія і Олега та трьох онуків — Лізу, Євгенію і Нікіту.
== Основні наукові праці: ==
* Вступление в этнополитологию. Курс лекций. – К., 1991.
* Этнонациональные отношения в политической жизни общества. – К., 1991.
* Основы политологии. Курс лекций для вузов. – К., 1991. (у співавт.)
* Межнациональные отношения. Термины и определения: Словарь-справочник. / Отв. ред. Ю.И. Римаренко. – К., 1991. (у співавт.)
* Основы этнополитологии: Конспект лекций по спецкурсу. – К, 1992.
* Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, І.Ф. Курас. – К., 1993. (у співавт.)
* Абетка етнополітолога. У 2-х т. / За ред. Ю. Римаренко, О. Мироненко та ін. – К., 1995. (у співавт.)
* Мала енциклопедія етнодержавознавства. / Редкол.: Ю.І. Римаренко та ін. – К., 1996. (у співавт.)
* Основи етнодержавознавства: Підручник. / За ред. Ю.І. Римаренка. ''(Гриф „Допущено МОНУ”) ''– К., 1997. (у співавт.)
* Світова та вітчизняна етнодержавницька думка. (У персоналіях). / Відп. ред. Ю.І. Римаренко. – Київ-Донецьк, 1997. (у співавт.)
* Націоналізм як суспільний феномен: Енциклопедичний словник. / За ред. Ю.І. Римаренко. – Донецьк, 1997. (у співавт.)
* Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз. – Кн. 1-2. / За ред. Ю.І. Римаренка. – Київ-Донецьк, 1998. (у співавт.)
* Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Енциклопедія. / За ред. Ю.І. Римаренка – К., 1998. (у співавт.)
* Основи етнополітології: Авторський теоретичний курс. – К., 1998.
* '''Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник. – К., 1999. ''(Гриф Допущено Міністерством освіти України).'''''
* Етнос. Нація. Держава: Україна у контексті світового етнодержавницького досвіду: Монографія. / За заг. ред. Ю.І. Римаренко. – К., 2000. (у співавт.)
* Політологія: Підручник. / За заг. ред. Ю.І. Кулагіна, В.І. Полуріза. – К., 2002; ''(Гриф „Рекомендовано МОНУ”).'' (у співавт.)
* '''Картунов О.В. Західні теорії етнічності, нації та націоналізму: Навч. посібник. – К., 2007. ''(Гриф „Рекомендовано МОНУ”).'''''
* '''Картунов О.В., Маруховський О.О. Інформаційне суспільство: аналіз політичних аспектів зарубіжних концепцій. Монографія до 20-річчя Університету «КРОК». – К., 2012.'''
== Відзнаки ==
* 1990 р. – Подяка Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР за розробку та впровадження в навчальний процес у вищих навчальних закладах України навчального курсу «Політологія» (Наказ № 72-02 від 07.05.1990 р.).
* Знак «Відмінник освіти України» (наказ №123-к від 29.03.2000 р., посвідчення № 43401).
* Подяка Президента України (2000 р.).
* Почесна Грамота Верховної Ради України (№ 174 від 5 квітня 2002 р.)
* Нагрудний знак «Петро Могила» (посвідчення № 522) наказ МОНУ № 381 від 25 квітня 2007 р.
* Почесна грамота Академії педагогічних наук України''' '''(розпорядження Президента АПНУ від 17.02.2010 р.).
* Почесний Знак''' '''Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (посвідчення № 93) наказ Інституту № 15 від 26.03.2010 р.
* Знак „За наукові досягнення” (посвідчення №1238) наказ МОНУ №115-к від 30.04.2010 р.;
* Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». (Указ Президента України № 726/2010 від 25 червня 2010 року)
== Життєве кредо ==
''«Якщо щось робити, то краще за всіх чи на межі своїх можливостей, або зовсім не робити»'' та ''«Допоможи чим можеш всім тим, хто цього потребує»''.
== Посилання ==
* [http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=24&c=286 Стаття науковця «Нова чи оновлена концепція прав етнонаціональних меншин?»]
* Картунов Олексій Васильович. // Вчені Інституту історії України: Бібліографічний довідник. – Серія „Українські історики”. – Випуск 1. – К.: Інститут історії України НАН України, 1998. – С. 124. (426 с.)
* Картунов Олексій Васильович. // Політологічний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. М.Ф. Головатого та О.В. Антонюка. – К.: МАУП, 2005. – С. 368-369. (792 с.)
* Картунов Олексій Васильович:'' ''До 70-річчя від дня народження, 55-річчя трудової діяльності, 45-річчя науково-педагогічної діяльності та 14-річчя роботи в Університеті економіки та права „КРОК”. Частина перша. Науково-біобібліографічне видання. / Відп. редактор та укладач Маруховська О.О. – К.: Ун-т економіки та права „КРОК”, 2010. – 136 с.
* Картунов Олексій Васильович. // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Шляхами успіху. – Том ІУ. – К.: «Світ успіху», 2010. – С. 62-63. (Т. ІУ. – 144 с.)
[[Категорія:Українські політологи]]
| 