Історія Криму: відмінності між версіями

Втім, більшовики не не визнавали Кримської народної республіки і протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося повалити республіканську владу, захопити весь півострів та влаштували на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами кримськотатарських селищ. 19 березня 1918 була проголошена так звана [[Радянська Соціалістична Республіка Тавриди|Радянська Соціалістична Республіка Таврида]], що увійшла до складу [[РРФСР]].

У квітні 1918 кримський півострів [[Кримська операція 1918|був відвойований]] силами армії УНР та німецької армії. Запорізькому корпусу УНР за підтримки кримсько-татарських ополченців вдалося захопити Сімферополь та Бахчисарай, проте подальший наступ українських частин у Криму було зупинено під тиском німецького командування, що відрядило до Криму свої власні частинучастини з метою встановлення контролю над територією півострова. 30 квітня РСР Таврида була остаточно ліквідована, натомість владудо влади узявприйшов лояльний до німецького командування уряд [[Кримська Народна Республіка#Уряд С. Сулькевича|С. Сулькевича]]. УрядомНовими урядом Булобуло скасовано декрети та розпорядження радянської влади, оголошено чинними закони колишньої імперії, повернуто націоналізовані підприємства та маєтки колишнім господарям. Уряд Криму проводив переговори з українським урядом щодо приєднання півострову до Української держави, проте узгодженого рішення на цих переговорах так і не було досягнено<ref>Володимир Сергійчук. [http://ukrlife.org/main/prosvita/uakrim7.htm Переговори про возз'єднання Криму з Україною]</ref>.

Протягом квітня 1919 півострів був захоплений більшовиками, які 28 квітня проголосили на його території [[Кримська радянська соціалістична республіка|Кримську автономну радянську соціалістичну республіку у складі РРФСР]]. Республіка проіснувала до липня 1919 року, коли Кримський півострів був відвойований [[Збройні Сили Півдня Росії|військами Денікіна]]. Протягом січня-березня 1920 військамвійська вдалосязмогли втримати оборону Криму від наступу більшовицьких військ, проте вже у листопаді 1920 червонійЧервоній Арміїармії вдалося прорвати оборону, захопити Сімферополь та з новою силою відновити [[Червоний терор у Криму|червоний терор]].

Остаточно радянськарадянську владавладу у Криму булабуло встановленавстановлено [[18 жовтня]] [[1921]] з проголошення [[Кримська АРСР|Кримської АРСР]] у складі [[РСФРР]], що зберігала такий статус доз жовтня 1921 року по червень 1945 року. Рішенню про визначення автономного статусу Криму у складі РРФСР на початку 1920-х років передувала дискусія серед керівників кримських державних і партійних органів. Так, голова Севастопольського ревкому С. Крилов вважав за необхідне утворити в Криму область з губернським апаратом влади у складі РРФСР, оскільки більшість населення краю становили [[росіяни]]{{Джерело}}.

Члени Керченського повітового комітету РКП(б) наполягали на включенні Криму до складу Української Радянської Республіки, «беручи до уваги географічне розташування і економічні зв'язки». Визначні представники кримськотатарської інтелігенції, які працювали в радянських органах,&nbsp;— А. Озенбашлі, Б. Чобан-Заде, Хаттатов та інші&nbsp;— пропонували утворити Кримську автономну республіку, але надати їй права «повної автономії»: самостійні стосунки із закордоном, провадження зовнішньої торгівлі тощо.<ref>О.Габрієлян, С.Єфімов, В.Зарубін, А.Кислий, А.Мальгін, А. Никифоров, В.Павлов, В.Петров. Кримські репатріанти: депортація, повернення і облаштування.&nbsp;— Симферополь.,1998.&nbsp;— С.44</ref>

ЗавершальнаЗавершальну точкакрапку у визначенівизначенні форми державного устрою Криму та включеннявключенні його до складу РРФСР булабуло поставленапоставлено спільною постановою ВЦВК та РНК «Про Автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки», ухваленою 18 жовтня 1921.

ПершаПершу КонституціяКонституцію автономії булабуло затвердженазатверджено 7 листопада 1921 на І Всекримському установчому з'їзді Рад. Це був період, коли щойно встановлена радянська влада заявляла про вирішення національних проблем створенням національно-державних і національно-територіальних утворень різних рівнів. У цих утвореннях передбачалася можливість розвитку національних мов і культур, розширення представництва національних кадрів в управлінському апараті.

У першому складі КримЦВКа з 50 його членів 18 були [[кримські татари]] (36%), РНК&nbsp;— з 15 членів 4 були кримськими татарами (26,6%). [[Кримськотатарська мова]] була визнана, поряд з [[російська мова|російською]], державною. Кримськотатарські державні елементи використовувалися у державній символіці республіки. В основу адміністративного поділу автономії бувбуло покладенийпокладено національний принцип&nbsp;— 1923 було утворено 15 районів, у складі яких функціонувало 345 сільських рад. До 1930 на півострові було утворено 145 кримськотатарських сільрад і п'ять кримськотатарських районів. Одночасно булибуло утвореніутворено 102 російські, 29 німецьких, 7 болгарських, 5 грецьких, одна вірменська, одна естонська і 54 змішані сільські ради.<ref>Тищенко Ю., Піховшек В. Повернення кримських татар. Хроніка подій.&nbsp;— К.,1999.&nbsp;— С.19</ref>

З 1928 по 1931 на підставі рішень [[ОДПУ]] були розстріляні і відправлені у заслання біляблизько 3,5 тисяч осіб, загаломпереважно відомі представники кримськотатарської інтелігенції.

Одночасно з політичним терором проводився і духовний геноцид кримськотатарського народу. Під гаслами боротьби з буржуазним націоналізмом 1928 були зібрані і спалені старовинні рукописи, а також численні нові книги, видані кримськотатарською мовою. Цей акт вандалізму більшовиків став заключним етапом так званої «культурної революції» серед тюркських народів СРСР. У Криму цим подіям передувала нав'язана Москвою реформа правопису [[Кримськотатарська мова|кримськотатарської мови]]&nbsp;— перехід з [[Арабське письмо|арабського письма]] на [[Латинка|латинку]], а незабаром і на [[російський алфавіт]]. Кримські татари водночас опинилися відрізаними від своєї багатовікової літератури і пам'яток писемної культури. Дії влади були спрямовані на здійснення штучної [[русифікація|русифікації]] корінного народу Криму. На практиці здійснювалосявідбувалося те, чого не могло добитися царське міністерство освіти: «зросійщення та злиття всіх інородців, які живуть ву межах нашої вітчизни, з російським народом».<ref>Зінченко Ю. Кримські татари. Історичний нарис.&nbsp;— К., 1998.&nbsp;— С.85.</ref>