Друскін Михайло Семенович: відмінності між версіями

Докторська дисертація (без захисту кандиданьськоїкандидатської) на тему «Історія клавіру та клавірної музики в XVI-XVIII століттях», (вчене звання доктора мистецтвознавства отримано в 1946). З 1947 року Друскін — професор Ленінградської консерваторії та старший науковий співробітник [[Санкт-Петербурзька державна академія театрального мистецтва|Державного науково-дослідного інституту театру, музики та кінематографії]] (до 1953).

З Ленінградською консерваторією пов'язані 66 років життя М. Друскіна: з 1935 року до останніх днів життя. Їм було розроблено та прочитано безліч лекційних курсів, які він вів у різні періоди: «Історія фортепіанної музики» (1937–1941), «Історія російської музики» (1944–1949), «Історія радянської музики» (1944–1949, також для аспірантів-піаністів), «Історія зарубіжної музики» різних історичних періодів та століть (починаючи з 1960-х рр.., головним чином історію ХХ ст.). Вперше в історії вітчизняної вищої музичної освіти розробив та читав спеціальний курс «Музична історіографія» (1971–1991; вступна частина опублікована посмертно).

Друскіним прочитані цикли лекцій — по історії зарубіжної музики, пізніше по історіографії — в [[Китайська Народна Республіка|Китаї]] (1957), [[Болгарія|Болгарії]] (1965, 1966, 1973), [[Західний Берлін|Західному Берліні]] (1970-1980-е), а також неодноразово в містах СРСР — [[Ташкент]]і, [[Єреван]]і, [[Тбілісі]], [[Київ|Києві]] (в 1970-еі і 1980-еі). Виступав він у Болгарії (1965, 1966, 1973), [[Чехословацька Соціалістична Республіка|Чехословаччині]] (1961, 1974), [[Польська Народна Республіка|Польщі]] (1962), [[Югославія|Югославії]] (1965), [[Угорська Народна Республіка|Угорщині]] (1966), [[Румунія|Румунії]] (1967), [[Німецька Демократична Республіка|НДР]] (1967, 1970, 1974–1977, 1981, 1985) та Західному Берліні (1981–1987); був запрошений також до [[Франція|Франції]] (1959), [[Австрія|Австрії]] (1961), [[Іспанія|Іспанії]] (1967).

Друскін активно підтримував творчі шукання представників вітчизняного авангарду — [[Денисов Едісон Васильович|Е. Денисова]], [[Шнітке Альфред Гаррійович|А. ШніткєШнітке]], [[Сильвестров Валентин Васильович|В. Сильвестрова]], [[Канчелі Гія Олександрович|Г. Канчелі]], [[Тертерян Авет Рубенович|А. Тертеряна]] та інших.

Значне місце у його творчості М. Друскін належить музиці С. Прокоф'єва: стаття «Фортепіанна творчість Сергія Прокоф'єва» (Радянське мистецтво. 1938. 2 жовтня); «Балет „Ромео та Джульєтта“» Прокоф'єва (Радянська музика. 1940. № 3); П'ята симфонія Прокоф'єва (Ленінградська правда. 1940. 3 травня); «Опера Прокоф'єва „Війна і мир“» (Друскін М. Вибране: Монографії. Статті. М., 1981. C. 225–227); стаття «Музичний театр Прокоф'єва» (написана до 70-річчя композитора).

=== Книги та брошурыброшури ===

* 1964 Из истории французской музыки XX века // [[Рене Дюменіль|Рене Дюмениль]]: Современные французские композиторы группы «Шести» / Пер. с фр. И. Зубкова; Ред. и вступ. ст. М. Друскина. Л.: Музыка. С. 5-35. На болг. яз.: Уводна статия към сборника «Френската музика през втората половина на XIX век» // Западно европейската музика: През XVIII, XIX м началото на XX век / Состъ., превод, предговор и комент. Иван Хлебаров. София: Наука и изкуство, 1966. С 273–299.