Відкрити головне меню

Зміни

бо зміст робиться зовсім не там де треба
'''Лаврівський Святоонуфріївський монастир''' заснований у середині [[13 століття|XIII ст]]. у селі [[Лаврів (Старосамбірський район)|Лаврові]].
 
[[Файл:Лаврівський монастир.jpg| Лаврівський монастир. Літографія 1842  р.|thumb]]
[[Файл:Lavriv (monastyr)-1.jpg|2007 рік|thumb]]
 
== Історія ==
Згідно з легендою, засновником [[монастир]]я був князь Лавр, згаданий у грамоті князя [[Лев Данилович|Лева Даниловича]] [[1292]]  р. Як вважає історик [[Мицько Ігор|Ігор Мицько]], Лавр — чернече ім’яім'я [[Велике князівство Литовське|Великого князя Литовського]] ([[1264]]-[[1268]]) [[Войшелк|Войшелка]]а, який у [[1255]]-[[1257]]  рр. був ченцем у Преображенському монастирі в [[Спас (Старосамбірський район)|СпасСпасі]]і та Онуфріївському в [[Лаврів (Старосамбірський район)|Лаврові]].
 
Войшелк-Лавр був кумом Лева I Даниловича. У згаданій грамоті, виданій у [[Перемишль|Перемишлі]], Лев пише, що його “дядько”«дядько» (кум) князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонієві (документ зберігався у монастирській бібліотеці до [[1939]]  р.). Тепер відомо, що ця грамота є підробкою початку [[16 століття|XVI ст]]. Але це не заперечує того, що фальсифікат ґрунтувався на справжньому переказі.
Насправді перша документальна згадка про монастир походить з [[1407]]  р.)
 
В Онуфріївській лаврі свого часу зберігалася частина мощей [[святий Онуфрій|святого Онуфрія]]. Це було єдине місце зберігання його мощей у Східній Європі (інші частини зберігались у [[Константинополь|Константинополі]], [[Рим]]і та [[Брауншвейг|Брауншвейзі]]). Мощі були втрачені під час татарських набігів [[16 століття|XVI ст]].
Чимало прихильників культу святого Онуфрія, згідно із заповітами, були поховані в Лаврівському монастирі, а не у своїх кафедральних храмах. Першим із них був князь [[Лев Данилович]], за переказами, похований у Лаврові.
 
Багато таких поховань збереглося з 2-ї половині 17 ст., часу найбільшого розквіту монастиря. Саме в цей період у його стінах поховали [[Молдавське князівство|молдавських господарів (князів)]] [[Петричайко Степан|Степана Петричайка]] ([[1675]]) та [[Басараб Костянтин|Костянтина Басараба]] ([[1681]]), а також [[єрусалим]]ського [[патріарх]]а [[Макарій Лігарід|Макарія Лігаріда]] ([[1681]]).
 
У підземеллях Онуфріївської церкви є некрополь, корені якого сягають ще княжих часів, коли тут перед будівництвом храму був цвинтар. Після прибудови бічних крил у 2-й половині XVII  ст. виникли крипти, зокрема, [[крипта]] Винницьких у південному крилі. Тут поховані [[Київ]]ський православний [[митрополит]] [[Антоній Винницький|Антоній Винницький]] та [[Перемишль|Перемиські]] греко-католицькі єпископи Інокентій і Юрій Винницькі.
 
[[1860]]  р. за наказом державної влади під час перебудови храму більшість останків із [[крипта|крипт]] Онуфріївської церкви були перенесені на цвинтар на горі Святого Івана.
 
[[Зубрицький Денис|Денис Зубрицький]] у «Критико-исторической повести временних лет» ([[1845]]) розповідає, що [[1767]]  р. всі дерев’янідерев'яні будівлі Лаврівського монастиря згоріли. Збереглася лише мурована каплиця, у стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю могилу. Домовини були покриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них — викарбувано ім’яім'я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир. Більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев помер ченцем, а відтак його мали б поховати як простого смерт­ного — в дерев’янійдерев'яній труні, а не в срібній домовині.
 
Під час археологічних розкопок [[1986]]  р. (під керівництвом [[Рожко Михайло|Михайла Рожка]]) у вівтарній частині храму було виявлено нішу-[[аркасолія|аркасолію]], яка в княжі часи мала виняткове значення. Тут могли зберігатися мощі Св. Онуфрія або домовина Лева Даниловича. Але наразі останків князя Лева не вдалося виявити жодній археологічній експедиції.
 
З історією Лаврівського монастиря святого Онуфрія тісно пов'язаний рід Шептицьких. Митрополит [[Шептицький Атаназій|Атаназій Шептицький]] навчався у Лаврові, а отець [[Шептицький Никифор|Никифор Шептицький]] був архімандритом Лаврівського монастиря. [[Андрей Шептицький]] [[1926]]  р. брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія. У [[Національний музей у Львові|Національному музеї (Львів)]] зберігається картина роботи митрополита Андрея Шептицького "«Пейзаж із Лаврова"», на якій відтворено дорогу в селі обабіч монастиря.
 
== Лаврівський монастир - — осередок культури й освіти ==
Лаврівський монастир є важливою архітектурною та мистецькою пам’яткоюпам'яткою.
 
Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував Лев Данилович, була однією з перших [[конха|триконхових]] церков України, орієнтованих на [[Візантійська культура|візантійсько]]-[[Атон|атонські]] зразки. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом і розміщенням куполу на точці «золотого перетину». В різні часи поєднувала ознаки стилів: [[романський стиль|романського]], [[ґотика|ґотики]], [[ренесанс]]у, [[бароко]], [[класицизм]]у. Вівтарну частину в формі трилисту (триконху) та простір під куполом археологи датують [[13 століття|XIII ст]]. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.
 
Під час перебудови [[1910]]-[[1914]]  рр. [[Модест Сосенко]] віднайшов на стінах церкви під розписом [[Яблонський Мартин|Яблонського]] ([[1872]]) фрески середини [[16 століття|XVI  ст.]] Це була унікальна знахідка, бо розписи українських майстрів того періоду, крім Лаврова та Миколаївської церкви у Львові, є лише поза межами України — в [[Польща|Польщі]] ([[Люблін]], [[Краків]], [[Сандомир]], [[Посада Риботицька]]).
 
Лаврівський монастир був значним центром освіти на [[Бойківщина|Бойківщині]]. Тут протягом понад ста років функціонувала зразкова німецькомовна школа (Головна окружна школа, [[1788]]-[[1911]]). У 1920-1930-х рр. при монастирі працював Василіянський ліцей, який продовжував її традиції.
 
У Лаврові в XVII  ст. постали два нотні [[ірмолой|ірмолої]], один із яких належить перу [[Крейницький Йосип|Йосипа Крейницького]], другий - — невідомих авторів. Ці рукописи є цінними пам'ятками як рукописної книги, так і духовної української музики. Вони свідчать про те, що в Лаврові у XVII  ст. була сформована школа хорового співу, композиції, укладання, редагування та переписування нотних книг.
 
На початку XX  ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав чималу колекцію ікон XV-XVIII XV–XVIII ст. (у тому числі Білинську чудотворну ікону).
 
У Лаврівському монастирі діяли архів й одна з найбагатших у Галичині бібліотек. В архіві, зокрема, зберігалися грамоти князя Лева, польських королів, писані золотом рукописи, грамоти гетьманів, владик і молдовських господарів. У фондах бібліотеки зберігалися стародруки XVI-XVII XVI–XVII ст., а також цінна німецько- та польськомовна періодика XIX-XXXIX–XX століть (монастир передплачував практично всі видання, що виходили в [[Австро-Угорська імперія|Австро-Угорській імперії]]).
 
З метою дослідження історії, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: [[Нечуй-Левицький Іван|І. Нечуй-Левицький]], [[Головацький Яків|Я. Головацький]], [[Франко Іван|І. Франко]], [[Грушевський Михайло|М. Грушевський]], [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]], [[Барвінський Олександр|О. Барвінський]], [[Щурат Василь|В. Щурат]], [[Духнович Олександр|О. Духнович]], [[Шептицький Андрей|А. Шептицький]].
 
== Монастир після 1939 року ==
[[1939]]  р. архів і бібліотеку Лаврова працівники НКВД вивезли у сусіднє село [[Стрілки (Старосамбірський район)|Стрілки]] і спалили. Місцеві мешкан­ці сховали деякі ікони, які згодом потрапили до музеїв. У червні [[1941]]  р. монастир був казармою для радянського гарнізону. Тоді знищи­ли більшість господарських приміщень і спустили воду у ставах.
 
Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] в монастирських приміщеннях створили школу-інтернат для неповносправних дітей, яка проіснувала до [[1994]]  р. У церкві святого Онуфрія в цей час був склад, у дзвіниці зберігали вугілля, в інших приміщеннях діяли сільські школа, бібліотека та клуб.
 
[[1990]]  р. церкву святого Онуфрія передали місцевим парафіянам. [[1994]]  р. відновили монастир. Нині в Лаврівському василиянському монастирі святого Онуфрія служить чотири священики-монахи і один послушник.
 
25 червня [[2011]] року, за посередництвом владики [[Іриней (Білик)|Іринея Білика]], до Лаврівського монастиря були повернуті мощі св. Онуфрія. Протягом ХІІІ- XV століть мощі святого знаходились у Лаврівському монастирі, але при турецьких навалах були втрачені. Мощі передали завдяки старанням настоятеля Лаврівського монастиря о. Миколая Ковалишина, ЧСВВ. Отже, мощі Святого Онуфрія, покровителя породіль, майже через п’ятсотп'ятсот років знову повернулись до Лаврівської обителі назавжди.
 
Некрополь Лаврова вражає і засвідчує феномен міжконфесійного єднання навколо мощей святого Онуфрія. Тут поховані галицький князь Лев Данилович і литовський князь Войшелк (3-ій Великий литовський князь), молдавський господар Костянтин Бесараб і Стефан Петричайка, духовні особи різних конфесій.
 
== Посилання ==
* [http://www.kolibri.biz.ua/index.php/our-projects/17-lavrivsky-monastyr Лаврівський монастир Святого Онуфрія ЧСВВ]
* [http://osbm.in.ua/index.php/en/2010-01-25-09-30-25/2010-02-12-10-07-10 Лаврівський монастир св. Онуфрія]
* [http://postup.brama.com/010915/141_6_2.html Де покояться останки галицького володаря Лева I Даниловича? // Поступ, 15.09.2001]
* [http://ukrtime.com/node/568 Обитель князя Лева]
 
[[Категорія:Монастирі України]]
51 523

редагування