Вікіпедія

Олександр II (король Шотландії): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Hjvfy (обговорення | внесок)
19 792 редагування
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{король
| ім'я = Олександром II<br/> {{lang-en|Alexander II}} <br /> {{lang-gd|Alasdair mac Uilleim}}
| титул =
| зображення = [[Файл:Alexander II (Alba) i.JPG|300пкс]]
| зображення_підпис =
| правління = 4 грудня 1214 -&nbsp;— 6 липня 1249
| коронація = 6 грудня 1214
| ім'я_при_народженні =
| інші_титули =
| хрещення =
| дата_народження = 24.8.1198
| місце_народження = [[Гаддінгтон]], [[Східний Лотіан]]
| дата_смерті = 6.7.1249
| місце_смерті =
| місце_поховання = абатство Мелроз, Роксбургшір
| попередник = [[Вільгельм I (король Шотландії)|Вільгельм I]]
Рядок 19:
| дружина = Іоанна Англійська
| другий_шлюб = Марія де Кусі
| третій_шлюб =
| династія = Данкельди
| батько = [[Вільгельм I (король Шотландії)|Вільгельм I]]
| мати = Эрменгарда де Бомон
| герб =
}}
'''Олександр II''' ({{lang-gd|Alaxandair mac Uilliam}}, {{lang-en|Alexander II}}) ([[24 серпня]] [[1198]]&nbsp;— [[6 липня]] [[1249]])&nbsp;— король [[Шотландія|Шотландії]] з [[1214]] до [[1249]].
 
== Життєпис ==
Рядок 35:
Через рік після його сходження на престол, клани МакУільямів і МакГетів, непримиренні вороги шотландської корони, підняли повстання, але віддані війська швидко придушили їх заколот. На чолі повстання встали Дональд Бан, очевидно, брат останнього претендента з роду МакУільям, того самого Годфрі, який був убитий у [[1212]] році, і якийсь Кеннет МакГет, родовід якого не цілком ясний. Швидше за все, він походив з дому [[Лулах]]а, а батьком його, ймовірно, був Дональд, полонений у [[1156]] році. Вони привели з собою союзників з Ірландії, але навіть за таких обставин це повстання, було з самого початку приречене на провал і було відразу ж придушене ярлом Росса, Ферхаром Макант-Сагайртом. Обидва вождя бунтівників були вбиті, а їхні голови відіслані королю.
 
У цей час в Англії повсталі барони змусили [[Іоанн Безземельний|Іоанна I Безземельного]] підписати «[[Велика хартія вольностей|Велику хартію вольностей]]», важливий документ, який суттєво обмежував королівську владу. Іоанн невдовзі зрікся Хартії, і бунтівні магнати закликали 17-річного Олександра на допомогу, пообіцявши йому північні графства. Барони Нортумберленда, пам'ятали мудре правління його діда, зібралися та принесли Олександру клятву вірності. Навіть йоркширські лорди, давні супротивники його батька та прадіда, пішли за прикладом своїх сусідів, а барони південних провінцій вітали Олександра як бажаного союзника. Як виявляється з повідомлень англійських хроністів, на всьому протязі свого царювання шотландський король користувався однаково високою популярністю як у себе на батьківщині, так і в Англії.<ref>[http://alls.in.ua/57228-shotlandiya-v-pershijj-polovini-xiii-stolittya.html Шотландія в першій половині XIII століття.]</ref>
У липні наступ почав Олександр. Він узяв [[Карлайл]], потім, підсилюючись на шляху свого руху загонами англійських баронів, рушив через усю Англію до [[Дувр]]у, розграбувавши володіння декількох [[рояліст]]ів, не розорював тільки церкви та інші релігійні споруди, та обходячи володіння вельмож, які воювали проти [[Іоанн Безземельний]]. По дорозі шотландський король узяв приступом [[Лінкольн (Англія)|Лінкольн]], головний оплот роялістів
 
Запрошений баронами царювати французький принц після раптової смерті [[Іоанн Безземельний|Іоанна I Безземельного]] у [[1216]] року був відправлений додому, влада перейшла до Іоаннового малолітнього сина [[Генріх III (король Англії)|Генріха ІІІ]] (1216-12721216–1272), з огляду на його вік англійські магнати почувалися безпечно і не потребували підтримки зовні. Олександрові довелося припинити військові дії та принести [[омаж]] малому Генріхові за свої англійські маєтності та віддати англійцям щойно захоплений [[Карлайл]].
 
Дипломатія закріпила примирення шлюбом, укладеним Олександром і сестрою Генріха, Іоанною Англійської, [[18 червня]] або [[25 червня]] [[1221]] року. Старша сестра шотландського короля вийшла заміж за юстиціарія та фактичного регента Англії [[Г'юберт де Бурґ|Г'юберта де Бурґа]]. Втім, це не зупинило міждержавні суперечки, які точилися ще п'ятнадцять років та були більш-менш розв'язані за посередництвом папського легата укладанням «Йоркської угоди» 1237 року. Він став відомий як «Йоркський мир», який визначив кордон між двома державами між затокою [[Солвей-Ферт]] (на заході) та гирлом річки [[Твід]] (на сході). За його умовами [[Шотландія]] поступилася своїми зазіханнями на англійський престол в обмін на деякі васальні терени у Англії, це врешті дозволило у наступні десятиліття не мати постійної загрози з півдня.
 
Наступний рік був відзначений підпорядкуванням напівнезалежної області [[Аргілл]]. Королівські війська без особливих зусиль придушили повстання у Геллоуей 1235 року. Вторгнення, розпочате вигнаними лідерами цієї області, було успішно відбито.
 
Іоанна померла в березні 1238 року, у [[Ессекс]]і, і на наступного 1239 року, Олександр одружився вдруге.<ref>[http://books.google.com.ua/books?id=yzk7AwAAQBAJ&pg=PT74&lpg=PT74&dq=Alexander+II,+King+of+Scots+1214-1249+by+Richard+Oram&source=bl&ots=fKKnPACUJc&sig=LXag7zvrkJCLOJlFi_Mlzako1ng&hl=uk&sa=X&ei=yf2gU57CL8P80QWNwIGYCQ&ved=0CDwQ6AEwBA#v=onepage&q=Alexander%20II%2C%20King%20of%20Scots%201214-1249%20by%20Richard%20Oram&f=false Річард Орам. Королі й королеви Шотландії]{{ref-en}}</ref> Його другою дружиною стала Марія де Кусі. Вінчання відбулося [[15 травня]] [[1239]] року а 1241 року народився син, майбутній [[Олександр III (король Шотландії)|Олександра III]]. Шлюб з француженкою значно знизив популярність шотландського короля в Англії, бо безславне війна з Францією все ще тяглася, за відсутності успіхів у ній Генріха III. Проте Олександр II зберігав твердий нейтралітет, так що коли Генріх вирушив на війну, то доручив охорону англійських кордонів саме Олександру та заручив свою маленьку доньку з немовлям-шотландським принцом, майбутнім королем Олександром III. Олександр ретельно виконував довірене йому завдання, однак англо-французька війна так і не ознаменувалася ніякими досягненнями англійської корони та закінчилася у [[1243]] році формальною відмовою Генріха III від Нормандії і всіх інших [[феод]] на північ від Луари&nbsp;— [[Вотчина|вотчини]] його роду та норманських королів. Це погіршило настрої англійців і спонукало англійських баронів розглядати війну з Шотландією як можливий засіб відновлення національного престижу, і поки Генріх залишався у Франції, трапився «інцидент», мало не спровокував військові дії.
Рядок 50:
Протягом усього царювання Олександра II [[Шотландія]] процвітала. Країна повністю оговталася після слабкого правління Вільгельма I та продовжувала розвиватися, дотримуючись основних принципів, закладеним ще Давидом I. Королівський закон тепер встановилися на всій території Шотландії і підтримувалися твердою рукою. Організація державного управління набувала все більш ясних та виразних контурів. Припинялися будь які зловживання привілеями, приймалися енергійні заходи проти тих лордів, які використовували юридичні фікції, щоб рятувати злочинців від справедливого покарання і таким чином збирати навколо себе загони з людей, життя яких залежали від беззастережного підкорення волі пана. Завдяки загальному заспокоєнню та стабільності створювалися всі передумови для економічного процвітання. На самому початку правління Олександра II законодавство було поставлено на службу сільському господарству. Була зроблена спроба збільшити площі орних земель за рахунок пасовищ, і всі землевласники в законодавчому порядку були зобов'язані обробляти фіксований мінімум угідь. Процвітали і міста, з'явилися ознаки виникнення нових ремесел. Відомо про чудовий корабель, побудованомий у [[Інвернесс|Інвернесі]] [[1249]] року, для графа Сен-Поля, могутнього бретонського вельможі, це свідчить про те, що [[Інвернесс]] користувався доброю славою
 
У внутрішній політиці Олександр постійно підтримував контроль над периферією, регулярно відвідуючи зі збройними загонами Кейтнес, [[Морей (область)|Морей]], [[Аргілл]] та Ґалловей. Додатковою причиною цих походів було поступове висунення претензій на приєднання [[Королівство Островів|Королівства Островів]], яке визнавало зверхність Норвегії (офіційно Норвегія мала права на ці землі за угодою 1098 року з шотландським королем-нездарою [[Едгар (король Шотландії)|Едгаром]]). У 1230-1240-ві рр. норвежці нагадували про себе нападами та періодичною військовою присутністю.
 
До свого п'ятдесятиріччя Олександр II перетворив Шотландське королівство в процвітаючу державу. Його тверда позиція запобігла загрозі війни з Англією, і у нього не було підстав припускати можливість повторення цієї небезпеки. Найсерйозніша загроза виходила від неспокійних галлів-гелів з Островів, які могли з легкістю опертися на підтримку Норвегії. Зростаюче бажання підпорядкувати Шотландії [[Королівство Островів|Острови]] спонукало Олександра запропонувати Гакону Норвезькому за них гроші. [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], котрий нітрохи не менше шотландського короля усвідомлював, що Острови являють собою чудову базу для нападів на Шотландію, відповів, що він не потребує грошей. Повторне посольство принесло такий ж результат. У [[1248]] Дункан Аргіллський, васал як Олександра, так і [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакона IV]], помер, залишивши свої великі володіння синові Евен, якого один його англійська сучасник називає «хоробрим та витонченим воїном» (miles strenuus et elegantissimus). Олександр II піддався спокусі вчинити єдиний неправедний вчинок за все своє царювання. Він спробував схилити Евена принести йому васальну присягу не тільки за Аргілл, а й за Південні Острови. Евен відповідав, що він вже приніс [[омаж]] за Південні Острови Гакона, і почув у відповідь, що ніхто не може служити двом панам. Евен заявив, що це цілком можливо, якщо панове знаходяться у мирі один з одним, як Олександр та [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], та король не побажав чути ніяких виправдань, запропонував відмовитися від своїх норвезьких [[феод]]. Олександр, який бажав приєднати їх до Шотландії, не погодився на таке вирішення питання. Евен не захотів ні здаватися, ні битися проти свого сюзерена і втік на острів [[Льюїс (острів)|Льюїс]].
[[Файл:MelroseAbbey01.jpg|міні|праворуч|250пкс|Абатство Мелроз]]
 
== Смерть ==
Олександр ІІ зібрав флот, але помер від [[лихоманка|лихоманки]] як раз під час війни, [[8 липня]] [[1249]] року, під час перебував на острові Керрера.<ref>[http://www.britroyals.com/scots.asp?id=alexander2 Король Олександр II Шотландський (1214 - 12491214–1249)]{{ref-en}}</ref> Поховали Олександра ІІ у абатстві Мелроз, Роксбургшір. Корону успадкував семирічний [[Олександр ІІІ (король Шотландії)|Олександр ІІІ]] (1249-12861249–1286). Олександру II було трохи більше п'ятдесяти років. Його смерть знову віддала Шотландію у владу неповнолітнього короля. Однак Олександр ІІІ успадковував країну, де батько навів у всіх справах зразковий порядок. Навіть незважаючи на серйозні небезпеки, машина державного управління працювала як добре налагоджений механізм, до того часу, поки Олександр III не досяг зрілості та зміг взяти управління країною в свої руки. Без перешкод продовжився економічний та соціальний прогрес, яким ознаменувалося правління Олександра II.
 
== Дружини та діти ==
Рядок 68 ⟶ 69:
== Примітки ==
{{reflist}}
 
== Джерела ==
* Чарльз Трумен Уайкофф. Феодальні відносини між королями Англії та Шотландії. Чикаго: Університет Чикаго, с. 120
* Річард Орам. Олександр II, король Шотландії 1214-12491214–1249
* [http://books.google.com.ua/books?id=yzk7AwAAQBAJ&pg=PT74&lpg=PT74&dq=Alexander+II,+King+of+Scots+1214-1249+by+Richard+Oram&source=bl&ots=fKKnPACUJc&sig=LXag7zvrkJCLOJlFi_Mlzako1ng&hl=uk&sa=X&ei=yf2gU57CL8P80QWNwIGYCQ&ved=0CDwQ6AEwBA#v=onepage&q=Alexander%20II%2C%20King%20of%20Scots%201214-1249%20by%20Richard%20Oram&f=false Річард Орам. Королі й королеви Шотландії]{{ref-en}}
 
== Посилання ==
* [http://alls.in.ua/57228-shotlandiya-v-pershijj-polovini-xiii-stolittya.html Шотландія в першій половині XIII століття.]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Олександр_II_(король_Шотландії)