Іванов Павло Андрійович: відмінності між версіями

Біографія П. Іванова чітко вкладається у три основні етапи: ''київський'' (перша половина [[1880]]-х), ''миколаївський'' ([[1887]]–[[1893]]) та ''одеський'' (з [[1893]] і до кінця життя). Наукові, суспільно-політичні погляди та світогляд сформувалися на історико-філологічному ф-ті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського Імператорського Університету Святого Володимира]] у рамках школи істориків [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновича]]. Під керівництвом В. Антоновича написав магістерську дисертацію присвячену історії Волині. Був членом історичного товариства Нестора-літописця у Києві. По від'їзді з Києва підтримував зв'язки з [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновичем]], [[Василенко Микола Прокопович|М. Василенком]], [[Левицький Орест Іванович|О. Левицьким]], [[Лучицький Іван Васильович|І. Лучицьким]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевським]]. У Миколаєві та Одесі він викладав у гімназіях (зокрема, в одеській Маріїнській). В [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Імператорського Новоросійського університету]] він епізодично викладав краєзнавчі та українознавчі спецкурси потягом [[1893]]–[[1906]]. Був дійсним членом [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Київського історичного товариства Нестора-літописця]],[[Імператорське Одеське товариство історії і старожитностей]], Історико-філологічному товаристві при [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Новоросійського університету]], Таврійської ученої архівної комісії, співробітничав з Науковим товариством ім. Т. Шевченка у Львові, публікувався у «Киевской старине» та «Записках НТШ». Відзначався прихильним ставленням до української культури. У недосяжних для російської цензури «Записках НТШ», під псевдонімом «І. Андрієнко», він відмітив перевагу українців серед населення Новоросії наприкінці [[ХVIII]] ст., заперечив думку [[Надлер Василь Карлович|В. Надлєра]] про цивілізаційну роль Росії на Півдні, наголосивши на ролі запорозьких козаків. Піддав сумніву позитивну роль іноземних колоністів на Півдні України і зауважив, що «Новоросія — певна річ — геть би більш надбала собі культури, коли б переселенцям українським уряд надав хоч частину тих привілеїв і різноманітної допомоги, якими він наділяв тоді переселенців чужоземних». В одеському історико-філологічному товаристві ініціював перше в Одесі наукове обговорення історичної схеми М. Грушевського ([[1905]]).