Іванов Павло Андрійович: відмінності між версіями

Біографія П. Іванова чітко вкладається у три основні етапи: ''київський'' (перша половина [[1880]]-х), ''миколаївський'' ([[1887]]–[[1893]]) та ''одеський'' (з [[1893]] і до кінця життя). Наукові, суспільно-політичні погляди та світогляд сформувалися на історико-філологічному ф-ті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського Імператорського Університету Святого Володимира]] у рамках школи істориків [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновича]]. Під керівництвом В. Антоновича написав магістерську дисертацію присвячену історії Волині. Був членом історичного товариства Нестора-літописця у Києві. По від'їзді з Києва підтримував зв'язки з [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновичем]], [[Василенко Микола Прокопович|М. Василенком]], [[Левицький Орест Іванович|О. Левицьким]], [[Лучицький Іван Васильович|І. Лучицьким]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевським]]. У Миколаєві та Одесі він викладав у гімназіях (зокрема, в одеській Маріїнській). В ІНУ[[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Імператорського Новоросійського університету]] він епізодично викладав краєзнавчі та українознавчі спецкурси потягом 1893–1906[[1893]]–[[1906]]. Був дійсним членом [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Київського історичного товариства Нестора-літописця]],[[Імператорське ОТІСОдеське товариство історії і старожитностей]], ІФТ при НУ[[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Новоросійського університету]], Таврійської ученої архівної комісії, співробітничав з Науковим товариством ім. Т. Шевченка у Львові, публікувався у «Киевской старине» та «Записках НТШ». Відзначався прихильним ставленням до української культури. У недосяжних для російської цензури «Записках НТШ», під псевдонімом «І. Андрієнко», він відмітив перевагу українців серед населення Новоросії наприкінці ХVIII ст., заперечив думку В. Надлєра про цивілізаційну роль Росії на Півдні, наголосивши на ролі запорозьких козаків. Піддав сумніву позитивну роль іноземних колоністів на Півдні України і зауважив, що «Новоросія — певна річ — геть би більш надбала собі культури, коли б переселенцям українським уряд надав хоч частину тих привілеїв і різноманітної допомоги, якими він наділяв тоді переселенців чужоземних». В одеському історико-філологічному товаристві ініціював перше в Одесі наукове обговорення історичної схеми М. Грушевського (1905).