Гриневич Едуард Михайлович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Aced (обговорення | внесок) оформлення |
→Примітки: ,зображення |
||
Рядок 52:
Хлопець залишив по собі щоденник<ref>[http://zik.ua/ua/news/2014/02/21/identyfikovano_shche_odnogo_vbytogo_snayperom_volynyanyna_463510 Ідентифіковано ще одного вбитого снайпером волинянина]</ref>.
Тіло віднесли до Михайлівського собору. На момент смерті, Єдіку було 28 років. На Майдані він почувався дуже щасливим. Тричі їздив туди. Коли, вилікувавши вдома грип та ангіну, востаннє зібрався в дорогу, бабуся стояла на дверях і не пускала. А він таки вирвався. «Там не все так, як вам здається з телевізора. Там не просто люди стоять. Усе дуже організовано, є команда однодумців, і кожен, як мурашка, знає, що йому треба робити. У мене на Майдані з'явилося так багато друзів»— сказав перед від'їздом. (зі слів родичів)
19 лютого Едуард потрапив під воду з брансбойта. Увечері висушив одяг, взуття, а наступного дня— знову на передову, в останній раз. Окрім того, повернувшись до оборони, після останніх бойових дій, він був дещо контужений і погано чув на одне вухо, також в цілях безпеки зняв окуляри і віддав їх одній дівчині, тому на барикадах, він дуже погано все бачив, та погано чув… але залишився на передовій. Загинув він 20.02.14 о 10: 25, на восьмій барикаді, що навпроти станції м. Хрещатик, по вулиці Інституцькій (вул. Небесної Сотні) Життя його зупинилось від пострілу у скроню. Він до останнього стояв на барикадах, обороняючи кордони Гідності та Незалежності нашої країни.
Це останній запис який Єдуард Гриневич написав власноруч [http://vk.com/edyard_grunevuch на своїй сторінці вк] (19 лют об 11:15) Він написав про знайомого якого втратив на барикадах: ''''Тільки що стало відомо, що пішов із життя мій побратим Сашко! Ти був молодець коли декілька разів допомагав тримати щитову оборону на передовій лінії, коли ішли від інституцькоїї, оберігаючи нас. Ти яро вірив, що врятуєш країну. Ми разом, рвалися уперед, навіть тоді, коли всі тікали, ми прикривали людей! Шкода лише, що наші люди надто боязкі неорганізовані, та не думають тактичнно!!! В Україні стало на одного козака менше!!!!!! Друже, ми були з одного краю, але малознайомі, але ти мій побратим! Спочивай з покоєм. Країна тебе не забуде! Слава героєві України, Сашкові".''
Також, останнім виразом який Єдік поширив у себе на сторінці було (19 лют об 11:20): ''«[http://vk.com/edyard_grunevuch?z=photo-55297091_323048672%2Fwall20776256_3423 Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов'ю, Україна]»
''
Далі вже повідомленя про смерть Єдіка.
Зі слів близькоїх знайомої (Катерина Лісунова):
''«Сьогодні ми зустрічались з людиною, що лежала (тому, що стояти під обстрілом було неможливо) поруч з Єдіком на барикадах, в останнні секунди його життя… куля вистрілили йому прямо у скроню…до того Єдік бачив, як навколо нього, один за одним падали насмерть люди… Єдік був найдобрішою, та най милішою людиною у світі, про таких дуже часто і дуже легко можуть сказати, і зазвичай кажуть „слабкохарактерні“, коли люди просто через доброту свою, здаються слабкими… але, в момент, найбільшої небезпеки, він був справжнім героєм і рвався у бій, це важко уявити від Єдіка, знаючи його миловидність і пригадуючи його інтелегентні окуляри…»
''
| |||