Луциківка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Іванко1 (обговорення | внесок) м →Географічне розташування: стильові правлення за допомогою AWB |
|||
Рядок 59:
За переказами старожилів, Євгенія Андріївна була справжньою «генеральшею». Характер мала досить суворий, часом навіть жорсткий.
Під час селянських заворушень 1905 року місцеві селяни, незадоволені умовами оренди землі та до того ж добряче підігріті спиртним, грабують та вщент спалюють маєток Євгенії Андріїївни, пригадавши генеральші всі образи . Бунт тривав майже два дні, аж поки прислані з Лебедина козаки його не втихомирили. Налякана Євгенія Булатович втекла до Сум і більше до Луциківки не поверталась. Життя її завершилось трагічно на початку 20-х : колись власниця великого маєтку вмерла з голоду у власній кімнаті…
1918 року в Луциківці було встановлено радянську владу та утворено Луциківську волость. 1926 року населення Луциківки
1930 року в селі
Страшною трагедією став для Луциківки Голодомор 1932-1933 років, що забрав більш як півтисячі життів односельчан.
На фронтах Великої Вітчизняної воювало 364 жителі Луциківки. Не всім їм судилося повернутися додому. 270 з них загинуло. 75 воїнів-односельців удостоєно державних нагород за мужність та героїзм. Серед них – Герой Радянського Союзу Ф.Ф. Дудник та повний кавалер Ордену Слави М.З.Павленко. На честь загиблих воїнів-односельчан в центрі села встановлено пам’ятник.
Рядок 66:
Хоча на території Луциківки не відбувалося визначних історичних битв та подій, проте особистостей дала вона світу досить відомих.
Луциківка далеко за межами України відома завдяки Олександру Ксаврійовичу Булатовичу (1870-1919) . Офіцер, дипломат, розвідник, дослідник Африки, богослов, монах-схимник – все це одна людина – Олександр Булатович. За свої 49 років він встиг чимало.
В Луциківці , в маєтку матері, пройшли дитячі роки Олександра. 1884 року мати віддає Олександра на навчання до Олександрівського ліцею, який той закінчує з відзнакою, деякий час проводить на цивільній службі, згодом вступає на службу до Його Імператорської Величності лейб - гвардії гусарського полку – однієї з найелітарніших кавлерійських частин імперії. Тут він швидко здобуває славу одного з
1896 року корнет Булатович з місією Червоного Хреста вирушає до Ефіопії. Під час подорожі він здійснює ряд географічних відкриттів, після повернення на батьківщину в Луциківці пише книгу «Від Ентото до ріки Баро», за яку отримує відзнаку від Імператорського Російського географічного товариства.
1897 року він знову вирушає до Ефіопії, на цей раз вже офіційно в складі військової місії, стає одним з військових радників імператора Менеліка ІІ, бере участь в поході армії Менеліка ІІ на південь, фактично веде армію невідомими землями. Під час походу створює докладну карту нових земель, знову робить ряд географічних відкриттів. Саме завдяки Булатовичу імперія Менеліка зростає більш як на третину. За заслуги О. Булатович отримує від Менеліка найвищі нагороди – орден Абіссінської Зірки, накидку та головний убір із шкіри лева та золоті шаблю та щит.
| |||