Антон Брукнер: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м категоризація |
Ilya (обговорення | внесок) |
||
Рядок 30:
Брукнер відчував потребу додаткових занять, цього разу не щодо контрапункту і генералбасу, як у Зехтера, а усього, що стосувалося б музики його сучасності. Тепер його наставником став Отто Кіцлер, віолончеліст і диригент, який на той час працював капельмейстром у Лінцському театрі. У нього Брукнер знайомився із оркестровими партитурами класиків і сучасників, зокрема Бетховена і Вагнера. Саме як «навчальну» в класі Кіцлера Брукнер написав '''свою першу симфонію''' ([[1863]], фа мінор; ця симфонія не увійшла в традиційну нумерацію). Лише після закінчення курсу у Кіцлера Брукнер сказав: «Тепер мені час писати музику!». Йому тоді було ледь не 40 — так довго цей композитор шліфував свій талант навчанням.
Першим Брукнеровим твором, що здобув славу стала ре мінорна Меса №1 (попередні не нумерувались), написана й вперше виконана [[1864]] року. [[1865]] року Брукнер почав писати свою другу (за прийнятою нумерацією — першу) симфонію до мінор. У [[1865]], коли [[Ріхард Вагнер]] у Мюнхені ставив свою оперу «[[Трістан та Ізольда]]», Брукнер уперше зустрівся із ним. Музика «Трістана» викликала у Брукнера неабияке захоплення. Того ж року Брукнер у Відні слухає «Засудження Фауста» під [[батута|батутою]] автора, [[Гектор Берліоз|Гектора Беліоза]]. Всі ці музичні враження сприяли творчому потягу Брукнера, і '''на початку [[1866]] він завершує першу зі своїх «канонічних» 9 симфоній'''. Цього ж року Брукнер пише свою другу, мі мінорну Месу, за яку сучасники назвали його «[[Джованні П'єрлуїджі да Палестріна|Палестріною]] 19 сторіччя».
=== Відень ===
| |||