Війна за незалежність Намібії: відмінності між версіями

| combatant1 = {{flag|Angola}} [[Ангола]]<br/>{{flag|Cuba}} [[Куба]]<br/>{{flag|Mozambique}} [[Мозамбік]]<br/>{{flagicon image|Flag of South-West Africa People's Organisation.svg}} [[СВАПО]]<br/>[[Файл:ANC UmkhontoweSizwe.gif|border|30px]] [[Умконто ве сизве]]<br/>''За підтримки:''<br/>{{прапор|СРСР}} СРСР<br/>{{прапор|НДР}} [[НДР]]<br/>{{flag|North Korea}} [[Північна Корея]]<ref>http://www.country-data.com/cgi-bin/query/r-663.html</ref><ref>http://sadf.info/TitleSpecialForces.html</ref><br/>{{прапор|Югославія}} [[СФРЮ]]<br/>{{flag|Zambia}} [[Замбія]]

| combatant2 = {{flag|South Africa|1928}} [[ПАР]]<br/>{{flagicon image|Flag of UNITA.svg}} [[УНІТО]]<br/>{{flagicon image|Mz renamo3.PNG}} [[РЕНАМО]]<br/>''За підтримки:''<br/>{{flag|United States}} [[США]]<br/>{{flag|China}} [[КНР]]

| campaignbox =

}}'''Війна за незалежність Намібії''' (також відома, як ''Південно-Африканська прикордонна війна і війна в Ангольському буші'')&nbsp;— військовий конфлікт, який точився впродовж [[1966]]-–[[1989]] &nbsp;рр. в Південно-Західній Африці (нині [[Намібія]]) та [[Ангола|Анголі]] між Південною Африкою та її союзниками (в основному [[УНІТА]]), з одного боку, і урядом Анголи, Південно-Західною Африканською Народною організацією ([[СВАПО]]), а також їхніми союзниками&nbsp;— в основному [[Радянський Союз]] і [[Куба]] -&nbsp;— з іншого. Вона була тісно пов'язана з [[громадянська війна в Анголі|громадянською війною в Анголі]].

Корені цього конфлікту можна простежити з [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. У [[1915]] &nbsp;р. Південна Африка вторглася і завоювала тоді Німецьку Південно-Західну Африку від імені союзних військ. Після 5 років південноафриканського військового правління у [[1920]] &nbsp;р. територія була передана Південній Африці в якості мандату класу C [[Ліга Націй|Ліги Націй]] <ref name="Encyclopedia of African history">{{cite book|last=Kevin|first=Shillington|title=Encyclopedia of African history|pages=1066|url=http://books.google.co.za/books?id=Ftz_gtO-pngC | isbn=9781579584535 | year=2005 | publisher=CRC Press}}</ref>.

Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] [[Ліга Націй]] була розпущена і уряд Південної Африки на чолі з [[Смутс Ян|Яном Смутсом]] сподівався, що зможе взяти собі цю територію. Південна Африка в [[1946]] році подала офіційну заявку в Організацію Об'єднаних Націй для цього, але вона була відхилена, оскільки корінні народи не були належним чином проконсультовані <ref name="Encyclopedia of African history" />. ООН звернулося до Південної Африки, щоб поставити цю територію під систему опіки, що вимагала тіснішого міжнародного контролю адміністрації краю, але Південна Африка відмовилася. Це призвело до затяжної юридичної тяганини <ref name="Encyclopedia of African history" />.

У [[1966]] році Міжнародний Суд постановив, що мандат немає жодного правового статусу. Після оголошення Генеральної Асамблеї ООН мандат необоротно припинив свою юридичну силу.<ref name="Encyclopedia of African history" />. У [[1971]] &nbsp;р. Міжнародний Суд ООН підтримав і погодився, що правління Південної Африки на цій території є незаконним, і що Південна Африка повинна піти. У грудні того ж року, загальний страйк робітників показав Південній Африці величезну кількість опір проти системи трудового договору. Це був новий елемент опозиції проти південноафриканського правління.<ref name="Katjavivi">{{cite book|last=Katjavivi|first=Peter H. |title=A History of Resistance in Namibia|pages=67|url=http://books.google.co.za/books?id=PFYhaULYUr4C | isbn=9780852553206 | year=1988 | publisher=James Currey Publishers}}</ref><ref name="Britannica -— From resistance to liberation struggle">{{cite web|url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/402283/Namibia/44018/From-resistance-to-liberation-struggle|title=Britannica - From resistance to liberation struggle|accessdate=2009-04-02|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HwehCsRG|archivedate=2013-07-08}}</ref>

[[ImageФайл:Luanda,desfilemilitar.jpg|thumb|Португальці в Анголі. Напис перекладається: Луанда, військовий парад]]

Після того, як уряд Південної Африки відмовився надати незалежність та згорнути політику [[апартеїд]]у в Південно-Західній Африці, СВАПО перейшов на шлях розв’язаннярозв'язання проблеми войовничого характеру, а у [[1962]] році формується її військове крило, [[Народно-визвольна армія Намібії]] (''People's Liberation Army of Namibia'') (ПЛАН) <ref>[http://www.britannica.com/eb/topic-450640/Peoples-Liberation-Army-of-Namibia Peoples Liberation Army of Namibia, or PLAN (army of SWAPO) -&nbsp;— Britannica Online Encyclopedia<!-- Bot generated title -->]</ref>.

У [[1966]] році чисельні бази СВАПО були створені в сусідній [[Замбія|Замбії]].<ref name="the Polynational War Memorial: Namibian cenotaphs from 1966 and 1989">{{cite web|url=http://www.war-memorial.net/mem_det.asp?ID=210|title=the Polynational War Memorial: Namibian cenotaphs from 1966 and 1989|accessdate=2009-04-02|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HwemLTYh|archivedate=2013-07-08}}</ref>. Повстанці СВАПО почали вторгнення в Південно-Західну Африку у вересні [[1965]] і в березні [[1966]] &nbsp;р., але вони не носили широкомасштабного характеру аж до [[26 серпня]] [[1966]] &nbsp;р., коли відбулися перші великі зіткнення <ref name="PREFACE">{{cite web|url=http://www.geocities.com/sadfbook/911pref.htm|title=PREFACE|accessdate=2009-04-02|deadurl=410|archiveurl=http://web.archive.org/20020220160147/www.geocities.com/sadfbook/911pref.htm|archivedate=2002-02-20}}</ref>. Загони південноафриканської поліції (САП) за підтримки гелікоптерів південноафриканських ВВС (СААФ) вступили в перестрілку із загонами СВАПО. Цей день прийнято вважати початком потім відомої Південно-Африканської прикордонної війни <ref name="PREFACE" />.

Наприкінці [[1966]] &nbsp;р. УНІТА приєдналися до боротьби проти колоніальної влади Португалії в Анголі, яка вже були в конфлікті з Народним рухом за звільнення Анголи ([[МПЛА]]) і Національним фронт звільнення Анголи ([[ФНЛА]]). УНІТА в основному була активна у південній та східній частині [[Ангола|Анголи]], водночас МПЛА і ФНЛА, в основному діяли у північній Анголі. Гелікоптери СААФ були відправлені першими на підтримку португальців проти УНІТА в [[1967]] році. Таким чином, почалася багаторічна інтервенція Південної Африки у громадянську війну в Анголі.<ref name="THE AIRFORCE -— THE BORDER WAR">{{cite web|url=http://www.saairforce.co.za/the-airforce/history/saaf/the-border-war|title=THE AIRFORCE - THE BORDER WAR|accessdate=2009-04-02|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HwenSe3m|archivedate=2013-07-08}}</ref><ref name="The SAAF fights 2 African wars">{{cite web|url=http://www.sweety.com/wars.htm|title=The SAAF fights 2 African wars ... and our love is placed on hold|accessdate=2009-04-02|deadurl=404}}</ref>

[[ImageФайл:Sempreatentos...aoperigo!.jpg|thumb|left|thumb|Португальські солдати в [[Ангола|Анголі]].]]

Південна Африка в основному розгорнула легкоозброєні взводи піхоти, що діяли в боротьбі з повстанськими загонами. За цей час загони SAP та її місцеві одиниці такі, як Південно-Західно-Африканська поліція (SWAPOL), несли на собі основний тягар сухопутних боїв на стороні південноафриканців разом з повітряною підтримкою СААФ. Наприкінці 1960-х був сформований спеціальний поліцейський підрозділ для боротьби з повстанцями (''[[Koevoet]]''). Офіційною назвою підрозділу була Південно-Західно-Африканська протиповстанська поліція ( ''SWAPOLCOIN'') <ref>{{cite book|last=Peter|first=Abbott|coauthors=Helmoed-Romer Heitman and Paul Hannon|title=Modern African Wars (3): South-West Africa|pages=20|url=http://books.google.co.za/books?id=t9Aj997IO9gC | isbn=9781855321229 | year=1991 | publisher=Osprey Publishing}}</ref>.

У квітні [[1974]] року [[Революція гвоздик]] у Португалії змінила політичний режим в цій країні <ref>{{cite book|title=Days of the Generals

| isbn=9781868723409}}</ref>. Новий уряд заявив, що надасть незалежність [[Ангола|Анголі]] [[11 листопада]] [[1975]] &nbsp;р. Три ворогуючі антиколоніальні сили відразу ж почали суперництво за контроль над столицею [[Луанда|Луандою]] за підтримки зовнішніх сил.<ref name="Garztecki">{{cite book|url=http://books.google.com/books?id=jj4J-AXGDaQC|author=Mark Garztecki|page=40|title=Africa South of the Sahara 2004|volume=33|publisher=Europa Publications|isbn=1857431839|year=2004}}</ref>. Першою операцією Південної Африки була операція з забезпечення і охорони стратегічно важливої гідроелектростанції в Руакан-Калак у серпні .<ref name="Garztecki"/> .<ref>{{cite book|title=Days of the Generals

| isbn=9781868723409}}</ref> 14 жовтня Південна Африка приховано втрутилася під виглядом УНІТА і ФНЛА в операцію "Саванна,<ref name="Garztecki"/> у відповідь, Куба почала операцію з підтримки МПЛА, яка змогла отримати контроль над найважливішими районами країни. Влада коаліційного уряду почала падати до наміченої дати незалежності ([[11 листопада]] [[1975]] &nbsp;р.) Як тільки в Анголі закінчилася війна за незалежність, почалася громадянська війна <ref name="Garztecki"/>.

У [[1966]]-–[[1988]] &nbsp;рр. було призначено велику кількість уповноважених представників [[ООН]] в [[Намібія|Намібії]]. Південна Африка відмовлялася визнавати будь-яке з цих призначень Організації Об'єднаних Націй, а ООН оголосила адміністрацію Південної Африки в Намібії поза законом. [14] Тим не менше, переговори тривали з представником ООН по Намібії, Мартті Ахтісаарі, який зіграв ключову роль в досягненні конституційних принципів миру, що були узгоджені в [[1982]] році прифронтовими державами, СВАПО і Контактною групою західних країн. Ця угода створила основу для демократичної конституції Намібії. Роль уряду США в якості посередника була важливою і спірною протягом усього періоду, одним із прикладів інтенсивних зусиль у [[1984]] році для отримання згоди на виведення південноафриканських сил оборони (САДФ) з південної частини Анголи.

Так зване Конструктивне зобов’язаннязобов'язання [[США]] дипломатичних інтересів розглядалося негативно тими, хто підтримував незалежність, визнану на міжнародному рівні. Крім того, США здавалося заохочували південноафриканців, щоб ті затримували дозвіл незалежності шляхом прийняття ініціатив, таких як військове домінування на великих шляхах південної Анголи в той час забезпечуючи підтримку сил для ангольської опозиції УНІТА. Сполучені Штати надали УНІТА зенітні ракети "Стінгер"[[FIM-92 Stinger|«Стінгер»]]<ref>[http://www.acig.org/artman/publish/article_183.shtml Angola: SAAF Bushwacks Six Helicopters<!-- Bot generated title -->]</ref>

У [[1987]] році уряд [[Ангола|Анголи]] за рішучої підтримки [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] вирішив, всупереч кубинським застереженням, відновити територіальну цілісність Анголи шляхом ліквідації опорних пунктів УНІТА на півдні Анголи. Війська розпочали масштабний наступ з Куіто-Куанавале до Мавінги. В той час, як УНІТА відступала, південноафриканські сили втрутилися в її оборону. У ході операцій Modular й Hooper вони рішуче зупинили наступ і відкинули ангольські урядові війська назада у Куіто-Куанавале.

Куба значно посилило свої війська в Анголі і стала на захист оточеної ФНЛПА. Наступ ПАР був зупинений в битві при Куіто-Куанавале, найбільшому бою в Африці після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], в якій обидві сторони заявили про свою перемогу. Основна частина кубинських військ рушила до Намібії далі на захід, загрожуючи відрізати південноафриканські війська оборони, які залишалися в Куіто. [[27 червня]] [[1988]] &nbsp;р., кубинські [[МіГ-23]] розбомбили Калоквську гідроелектростанцію, вивівши її з ладу і вбивши 12 солдатів САДФ. Деякі аналітики вважали <ref>[Such as Luis Cino, of the well-known anti-Castro press organisation, Cubanet, ``Cinco meses después, el 28 de julio de 1988, demoledores golpes aéreos de los Mig-23 cubanos contra las fuerzas sudafricanas en Calueque y Rucaná, cerca de la frontera con Namibia, marcaron la derrota sudafricana en Angola.'' http://www.cubanet.org/CNews/y07/apr07/23a8.htm

and Juan F. Benemelis, Las Guerras Secretas de Fidel Castro, Published by el Grupo de Apoyo a la Democracia en Cuba with the financial support of the U.S. Agency for International Development, ``En junio, las tropas al mando del general Patricio de LaGuardia se aproximaban peligrosamente a la frontera con Namibia...Namibia… Sin dudas, esta táctica evitó la caída de Cuito Cuanavale a manos de los sudafricanas...sudafricanas….El canciller sudafricano Pieter Botha, apuntó que esta acumulación bélica causaba serios disturbios en el balance de fuerzas en la región y podría hacer peligrar la seguridad de todo el subcontinente...subcontinente…'' http://www.gadcuba.org/Guerras%20Secretas/La%20Batalla%20de%20Cuito.htm]</ref> удар в Куіто, жертви і вразливість від кубинських літаків давали надію, що мирна угода буде незабаром прийнята після цього. За посередництва Організації Об'єднаних Націй були проведені переговори з метою досягнення миру і незалежності Південно-Західної Африки / Намібії. На цих переговорах війська Південної Африки були зобов’язанізобов'язані вийти з Анголи [[30 серпня]] [[1988]] &nbsp;р. до завершення переговорів.

У травні [[1988]] року американські посередники на чолі з Честером А. Крокером, помічник ом державного секретаря США у африканських справах в Лондоні організував переговори між Анголою, Кубою та Південною Африкою, а також за участю спостерігачів з Радянського Союзу. Переговори характеризувалися інтенсивними дипломатичними маневрами в наступні 7 місяців. Зрештою сторони виробили угоду щодо встановлення миру в регіоні і зробити можливим проголошення резолюції Ради Безпеки ООН №435№&nbsp;435 (РБ ООН 435)<ref>[http://www.un.org/documents/sc/res/1978/scres78.htm Text of UN Security Council Resolution 435]</ref> .

На саміті [[Рейган Рональд|Рональда Рейгана]] і [[Горбачов Михайло|Михайла Горбачова]] -&nbsp;— лідерів [[США|Сполучених Штатів]] і [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] в [[Москва|Москві]] ([[29 травня]]-[[1 червня]] [[1988]] &nbsp;р.), було вирішено, що кубинські війська будуть виведені з Анголи, а радянська військова допомога припиниться тоді, як [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]] виведе війська з Намібії. Нью-Йоркські домовленості -&nbsp;— угоди, для реалізації цих рішень -&nbsp;— були розроблені для підписання в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку в грудні [[1988]] року. [[Куба]], [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]], а також Народна Республіка Ангола домовилися про виведення кубинських військ з [[Ангола|Анголи]]. Ця угода -&nbsp;— відома як в Браззавільський протокол -&nbsp;— створила Моніторингову комісію за участі [[США]] і [[СРСР]] як спостерігачів для спостереження за виконанням домовленостей. Двостороння угода між Кубою і Анголою була підписана в штаб-квартирі ООН в [[Нью-Йорк]]у [[22 грудня]] [[1988]] року. Того ж дня була підписана тристоронню угоду між Анголою, Кубою і [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]], за якою [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]] погодилася передати Намібію під контроль [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]].

(На жаль, ООН Спецпосланець по Намібії Бернт Карлссон, не був присутній на церемонії підписання. Він загинув на літаку Pan Am 103, який вибухнув над [[Локербі]], [[Шотландія]] [[21 грудня]] [[1988]] по дорозі з [[Лондон]]а до [[Нью-Йорк]]а. Південноафриканський міністр закордонних справ Пік Бота, а також офіційна делегація з 22 осіб щасливо пропустили цей рейс. Їх бронювання на Pan Am 103 було скасоване в останню хвилину, а Бота, а також менша делегація пересіли на рейс "«Пан Ам"» 101 Нью-Йорк.)

Перехід до незалежності непевно стартував, оскільки, на відміну від лідера СВАПО Сема Нуйома, що у письмовій формі запевнив генерального секретаря ООН дотримуватися припинення вогню і повернення тільки беззбройних намібійців, стверджував, що близько 2000 озброєних членів Народно-визвольної армії Намібія (PLAN), військового крила СВАПО, перетнули кордон з Анголи в очевидній спробі встановити військову присутність у північній Намібії. ЮНТАГ Марті Ахтісаарі порекомендувала прем'єр-міністру Великобританії [[Тетчер Маргарет|Маргарет Тетчер]], який перебувала у цей час з візитом у Південній Африці допустити обмежений контингент військ ПАР, щоб допомогти Південно-Західно-Африканській поліції (SWAPOL) у відновленні порядку. Послідував період запеклих боїв, в ході яких 375 бійців ПЛАНу були вбиті. На спішно організуваній нараді Об’єднаноїОб'єднаної моніторингової комісії в заповіднику Маунт Етйо, за Отйваронго було вирішено вести обмежений південноафриканський контингент військ для того, щоб повернути ПЛАН в Анголу. Хоча ця проблема була вирішена, незначні порушення на півночі тривали протягом всього перехідного періоду.

У жовтні [[1989]] року за розпорядженням Ради Безпеки ООН, Преторія була змушений демобілізувати близько 1600 членів "Koevoet ". Це було одним з найскладніших проблем для ЮНТАГ. ООН розглядала "Koevoet " як воєнізований загін, який повинен бути розпущений, але підрозділ продовжував перебувати на півночі і мати броньовані і добре озброєні конвої. У червні 1989 року Спеціальний представник ООН повідомив генерального адміністратора, Луїса Пінара, що така поведінка була абсолютно неприпустимою з домовленостями про врегулювання, які дозволяли поліції бути лише легко озброєними. Більше того, переважна більшість бійців "Koevoet " продовжували працювати в Південно-Західно-Африканській поліції (SWAPOL). Рада Безпеки в своїй резолюції №640№&nbsp;640 (1989) від 29 серпня, вимагала розпуску "Koevoet " і ліквідувати її командні структури. Південноафриканський міністр закордонних справ Пік Бота, оголосив [[28 вересня]] [[1989]] &nbsp;р., що 1200 колишніх членів "«Koevoet"» будуть демобілізовані наступного дня. Ще 400 таких бійців були демобілізовані до [[30 жовтня]]. Цією демобілізацією керували військові спостерігачі ЮНТАГ.

11-місячний перехідний період закінчився відносно гладко. [[Політичні в'язні]] були амністовані, дискримінаційне законодавство було скасовано, Південна Африка вивела всі свої війська з Намібії, а 42000 біженців повернулися благополучно і добровільно під егідою Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Майже 98% зареєстрованих виборців взяли участь у виборах до Установчих зборів. Вибори були проведені в листопаді 1989 &nbsp;р. і були визнані як вільні і справедливі Спеціальним представництвом ООН, а СВАПО набрала 57% голосів, що трохи менше двох третин, які необхідні для свободи дій в рамках перегляду конституції. я Опозиційна Democratic Turnhalle Alliance отримала 29% голосів. Засідання новообраного парламенту відбулося перше засідання [[21 листопада]] [[1989]] &nbsp;р. і одноголосно вирішив використовувати Конституційні принципи [[1982]] &nbsp;р. в новій конституції Намібії.

(За даними "«Гардіан"» від 26 липня 1991, П. Бота заявив на прес-конференції, що уряд Південної Африки виплатив понад £ 20 &nbsp;млн, принаймні 7 політичним партіям в Намібії, щоб протистояти СВАПО напередодні виборів 1989 &nbsp;р. Він виправдовує витрат на тій підставі, що Південна Африка була у стані війни з СВАПО в той час.

Святкування Дня Незалежності Намібії відбулося в Віндгукському спортивному стадіоні [[21 березня]] [[1990]] &nbsp;р. Численні міжнародні представники були присутні, в тому числі 20 глав держав, прибув також [[Мандела Нельсон|Нельсон Мандела]], який тільки що був звільнений з в'язниці і цим викликав захоплення серед 30 тисяч глядачів. Генеральний секретар ООН Хав'єр Перес де Куельяр, і президент Південної Африки де Клерк спільно визнали незалежність Намібії. Лідер СВАПО Сем Нуйома був приведений до присяги в якості першого президента Намібії <ref>[http://www.klausdierks.com/Chronology/132.htm Namibian independence celebrations]</ref>.