Янош Кадар: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Іванко1 (обговорення | внесок) м →Комуністична спокуса: стильові правлення за допомогою AWB |
Ehlla (обговорення | внесок) |
||
Рядок 36:
Проте криваві сутички в центрі Будапешта, страти активістів промосковських органів держбезпеки та загроза перемоги патріотів підштовхнули Кадара до співпраці інтервентами. Тому 1 листопада 1956 Кадар і Ференц Мюнніх через радянських резидентів утекли з Угорщини, а 2 листопада 1956 Москва вже розглядала Кадара як кандидата на нового диктатора Угорщини. 4 листопада 1956, в українському Ужгороді, Кадар зустрівся з лідером СРСР Микитою Хрущовим, який дав йому інструкції формування маріонеткового уряду. 7 листопада 1956 Кадара доставили у Будапешт на радянських танках, а наступного дня він оголосив про заколот і узурпацію влади так званим революційним робітничо-селянським урядом.
Кадар, самочинно зайнявши посади прем'єр-міністра і лідера [[Угорська соціалістична робоча партія|Угорської соціалістичної робочої партії]], створеної замість колишньої ТУП, оголосив 15 пунктів програми. Вони передбачали збереження залежності від комуністичної Москви Угорської держави, ультиматум про складення зброї з боку сил опору, підвищення життєвого рівня населення, перегляд ідіотського п'ятирічного плану, боротьбу з бюрократією. Головне — він погодився на розміщення в Угорщині окупаційного корпусу СРСР кількістю 200,000 солдат.
Також Кадар оголосив свій відомий каламбур: «Хто не проти нас, той з нами», що означало амністію пасивним учасникам повстання. Її не було дотримано. Понад те, коли Імре Надь із членами уряду наважився залишити територію посольства Югославії, його заарещтували і стратили. Кадар намагався на цьому поставити крапку, намагаючись захистити рядових учасників повстання.
| |||